Якими були перші спортивні журналісти Львова?

20 січня 00:36
Переглядів: 403
журналісти

Наприкінці ХІХ століття у Львові і Галичині, розташованих на східних рубежах Австро-Угорської імперії, почали виникати перші спортивні клуби й команди з різних видів спорту, молодь пізнавала радість організованого спортивного змагання, що породжувало в юних серцях нові, незвідані до того часу почуття. Про їхні здобутки писала преса.

Серед піонерів спортивної журналістики, які залишили по собі добру пам'ять в історії львівського спорту, був Казімєж Гемерлінг, син вчителя гімназії з Перемишля, який народився в цьому містечку (70 км від Львова) 4 березня 1859 року. Він став постаттю, яка обросла легендами, бо був активним у житті і в спорті усі 80 років свого життя. Помер у Львові 13 січня 1939 року. Казімєж Гемерлінг займався тим, що було найціннішим для журналіста – суспільною діяльністю у спорті і його популяризацією. Він був активним учасником і організатором спортивних заходів, які потім відтворював у своїх репортажах та публікаціях.

Ще навчаючись у гімназії, Казімєж став членом спортивного товариства «Сокіл», активно займався гімнастикою, плавав, взимку бігав на ковзанах, ходив у туристичні походи. Під час навчання на правничому факультеті Львівського університету (1878–1883) також кілька років був диригентом хору вчительського колективу «Сокола». Перебуваючи на адвокатській практиці в Ярославі та Раві-Руській, охоче співпрацював у сокільських товариствах, гуртував навколо себе молодь і навчав її гімнастичних вправ. У 1885–1892 роках обіймав посаду інспектора Дирекції державної залізниці в містечку Мєлєц в Західній Галичині. Про ці літа він згадує у своїх споминах: «1888 року я вперше сів на стальну конячку і вже після кількох подорожей на цьому новому і малознаному у нас велосипеді відчув наслідки невідомого мені раніше фізичного зусилля, а разом з тим зрозумів велике значення цього механізму як засобу пересування. Одразу мені захотілося пізнати ближче цей спорт, і я передплатив два німецькі журнали, що видавалися у Мюнхені та Лейпцигу. З їх допомогою я швидко познайомився з колосальним спортивним рухом у світі, з технікою їзди, з технічними новинками тощо, переконався про велику оздоровчу дію цього спорту, про його економічне та суспільне значення для нашої бідної Галичини». Гемерлінг організував гурт аматорів з шести осіб, з якими здійснював численні подорожі навколишніми дорогами, а повернувшись на постійне проживання до Львова, ініціював створення в «Соколі» секції велоспорту, агітував, де тільки вдавалося, створювати по всьому краю нові секції любителів велосипеда. Брав активну участь в організації велотреку, що був збудований на території Крайової виставки 1894 року. 14 липня тут відбувся перший показовий футбольний матч між соколятами Львова і Кракова, який започаткував історію вітчизняного футболу. Тоді ж Гемерлінг почав мріяти про створення фахового журналу, який міг би популяризувати велосипедний спорт.

В той час серед членів «Сокола», які спиралися на чеські та німецькі приклади, популярною була тільки гімнастика. Гемерлінг же виступив новатором, захотів розвивати зовсім новий вид спорту, ще й створити власний друкований орган. З багатого публіцистичного доробку Гемерлінга і його спогадів можна зрозуміти, якими глибокими знаннями він володів, умів спостерігати за навколишнім світом і робити правильні висновки, передбачаючи перспективи тих чи інших явищ. Гімнастичне товариство «Сокіл» у Львові видавало свій місячник ще з 1881 року, але той «Пшеводнік гімнастични» був скоріше методичним посібником з гімнастики, ніж інформаційно-спортивним органом. А Казімєж Гемерлінг був переконаний, що пропагувати спорт треба широко. Він керувався девізом: «Можна бути дуже розумною людиною, але обов’язково треба йти в ногу з прогресом, бо хто так не вчиняє, той зупиняється». 1894 року він відредагував «Підручник для велосипедистів», а наступного року випустив календар для любителів велоспорту з картою доріг Галичини, в якому повідомив, що незабаром для них почне виходити спеціальне видання «Коло». І першого березня 1895 року з’явилося перше число «Кола», яке виходило майже п’ять років – до 5 грудня 1899 року. На титульній сторінці була віньєтка з п’ятьма велосипедистами, і напис під ними свідчив, що це «Орган Львівського клубу циклістів». Відтепер «Коло» кожні два тижні розповідало про велосипедні перегони та екскурсії на велосипедах, але не цуралося вести рубрики про інші види спорту – кінний спорт, легку атлетику, веслування та футбол, що почав торувати собі дорогу на спортивні арени. На його шпальтах з’явилася інформація й про події з-за кордону, зокрема про веслярські перегони Оксфорд–Кембрідж, популярні змагання борців. Через п’ять років «Коло» перестало виходити – причиною того були фінансові труднощі. Проте Гемерлінг був упертим видавцем і 1900 року почав видавати власним коштом новий львівський тижневик «Газета Спортова», на ілюстрованих сторінках якого розповідалося про спортивні події в Європі, про правила гри та засади різних видів спорту. Газета виходила у світ 1-го, 8-го, 16-го та 24-го числа кожного місяця до вересня 1901 року. Знову забракло коштів, але Гемерлінг зброї не склав. Зрозумівши, що спеціалізована спортивна газета не виживе, оскільки замале читацьке коло, тому продовжив пропаганду спорту на сторінках львівських щоденних видань: спочатку у «Слові Польському», а пізніше у «Вєку Новим». Слід зауважити, що Гемерлінг завжди працював за фахом, а до газет дописував, як тепер кажуть, поза штатом. Його колегою у справі пропаганди спорту був Зигмунт Клосьнік-Янушовський (1855–1915), який майже 15 років вів спортивну рубрику в «Слові Польському», де розповідав не тільки про місцеві події, але й широко інформував про зарубіжні новини, особливо про футбол в різних європейських країнах. Сьогоднішньому читачеві, який звик щоденно отримувати звідусіль повний сервіс інформації, важко зрозуміти, що тодішні редакції не дуже й бажали створювати на своїх сторінках спортивні відділи, вважаючи це за втрату газетної площі й малоефективну працю через мале зацікавлення таким видом людської діяльності. Тому просили спортивних редакторів додавати до своїх повідомлень якісь сенсаційні дрібнички або звертати увагу не на спортивний зміст подій, а більше на забаву. Тому з великою повагою слід оцінити справу, яку робив З. Клосьнік-Янушовський, який досить активно і талановито редагував свій відділ і був фактично журналістом-професіоналом, бо жив саме з журналістики. Він володів російською, французькою, англійською та шведською мовами, це дозволяло йому стежити за тим, що робиться у спортивному світі.

Головним редактором третього спеціалізованого спортивного видання, що народилося у Львові 5 листопада 1911 року став Зигмунд Клосьнік. Це був двотижневик «Вендровєц» («Подорожувач»), який поза футболом, пропагував також лижний спорт, плавання, фехтування, автомобілізм, а згодом і авіаспорт та альпінізм. Але у бідній Галичині ще бракувало любителів спортивного читання, і «Подорожувач» проіснував теж недовго, до 5 жовтня 1912 року. Саме на його сторінках з’явилися перші кореспонденції з Олімпійських ігор 1912 року зі Стокгольма, що їх передавав Кльоснік, який був там спецкореспондентом. У Стокгольмі й зустрілися Зигмунт Клосьнік-Янушовський та Казімєж Гемерлінг. Перший писав до «Подорожувача» та «Слова Польського», а другий – до «Вєку Нового». Цей дует відомих уже у Львові спортивних журналістів доповнював Тадей Дренгєвич, який представляв «Газету Вечірню».

Цікаво познайомитися із змістом та стилістикою репортажів, які передавав до Львова Зигмунд Клосьнік: «Настав чудовий день 6 липня 1912 року, коли шведи приготувалися привітати на своєму величезному чудовому стадіоні прибулих з усього культурно-освіченого світу спортсменів. Швеція ще раз доказала нам, що є країною спорту, який розвиває патріотизм. Величезну спортивну споруду заповнили десятки тисяч схвильованих глядачів, чимало з яких одягнені у національні костюми… І ось настає історичний момент для шведського спорту: на стадіон входять делегації понад тридцяти країн на чолі з прапороносцями, проходять маршем доріжками стадіону і шикуються перед центральною трибуною. Англіканський пастор Лаффан проголошує молитву, після чого лунає гімн, який з оркестром співає увесь стадіон. Нарешті в центральній ложі встає Король Швеції і висловлює радість та гордість, що має честь оточити своєю опікою таку велику справу, якою є Ігри П’ятої Олімпіади, і оголошує Олімпійські ігри в Стокгольмі відкритими»…

Такими були перші спортивні журналісти зі Львова, які попри те, що зазнавали видавничих поразок, щоразу знов поверталися до улюбленої справи, відданими якій були впродовж усього життя.

Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах:
Дізнавайтесь про новини спорту в Галичині першими | Закрити