Юрій ГАБОВДА: "Свою повагу до "західняків" Лужний висловлює тим, що спілкується українською"

19 лютого 16:23
Переглядів: 590
gabovda

Прізвище Габовда відоме усім футбольним уболівальникам. У радянські часи феноменальну гру в атаці показував Янош Габовда, якого ще тоді називали живою легендою.

Нині традиції сімейної династії підтримує Юрій Габовда. Пройшовши школу львівських "Карпат", молодий футболіст успішно виступає у симферопольській "Таврії". В інтерв'ю "Експресу" Юрій Габовда розповів про скрутні часи у команді Олега Лужного, про які багато мовилося, а також згадав цікавинки із життя свого легендарного дядька.

— Юрію, про вашу команду в зимовому міжсезонні було чути багато невтішного. Що ж насправді діється?
— У нас, дійсно, були скрутні часи, але вони минули. Минулого тижня ми нарешті вирушили на тренувальний збір до Туреччини. Це означає, що гірше позаду.

— Чи багато втратила команда від того, що понад місяць тренувалася в Україні, а не за кордоном?
— Найбільша проблема в тому, що ми не мали серйозних спаринг-суперників. Усі сильні клуби за кордоном, і в Україні не було з ким набувати ігрову практику. Були й інші труднощі. Ми не були забезпечені харчуванням, а без нього не могли двічі на день тренуватися. Виходили на футбольне поле лише раз на день. На базі не жили, після тренування їхали додому, вдома й харчувалися власним коштом. Добре, що хоч погода не підвела. Холоди оминули кримську землю, і ми могли працювати на хорошому полі, при нормальній погоді. Це був єдиний плюс. Зрештою, я не відчуваю, що втратив у фізичній готовності. Наш тренер Олег Лужний об'єднував два тренування в одне, так що ми виконали майже все із запланованого.

— Як до всього цього ставилися зірки "Таврії" Калиннченко, Назаренко, Єзерський?
— Ніхто не вередував, не виказував своє "фе". Усі з розумінням ставилися до того, що нас спіткало, бо від несподіванок не застрахований жоден гравець. Навпаки, біда нас єднала.

— "Таврія" зазнавала поразок від команд нижчого класу. Після таких програшів прогнозували, що ваша команда вибуде з прем'єр-ліги...
— Певен, що нас зарано списали з рахунку. Ми ще поборемося і постараємося, щоб перший чемпіон України залишився в еліті. До скептичних оцінок експертів ставимося спокійно.

— Як вам ведеться під орудою Олега Лужного? Він суворий тренер?
— Так, суворий. Він пройшов школу київського "Динамо", лондонського "Арсеналу" і запам'ятався як жорсткий футболіст з бійцівським характером. І цей характер він нам передає. Лужний багато вимагає. Це нормально.

— Західноукраїнська "діаспора" в "Таврії" має якісь переваги? Все-таки Олег Лужний також "західняк''...
— У нас справді багато людей із Заходу України: тренери Володимир Журавчак і Андрій Чіх, футболісти Єзерський, Фещук, Путраш. Свою повагу до нас наставник висловлює тим, що спілкується українською. А якихось переваг ми не маємо. Олег Романович давно заявив, що для нього всі його підопічні рівні. Він не визнає авторитетів, прізвищ, він не зважає, який у футболіста паспорт. На поле виходять найсильніші.

— Чи часто тренери вам нагадують, що ви — небіж легендарного Яноша Габовди?
— Мені не треба нагадувати про моє коріння. Та, як на мене, не варто порівнювати Яноша Габовду і Юрія Габовду. У нас різні стилі гри. Дядько був кремезний, мав на зріст 188 сантиметрів. Зрозуміло, що він використовував свої дані. Він був форвард таранного типу.

— Янош Габовда феноменально грав головою. То правда, що він міг дійти з центра поля до чужих воріт, жонглюючи м'ячем на голові, і забити гол?
— Його гра головою, справді, була феноменальною. Знаю, що він забивав головою з 30 метрів! Але щоб з центра поля дійти до чужих воріт, жонглюючи м’ячем на голові, — це міф. Принаймні в офіційних поєдинках таких голів не було.

— Хто найбільше розповідав вам про Яноша Габовду?
— Мій батько. Він навіть подарував мені касету із записом фіналу Кубка СРСР 1969 року, в якому Янош Габовда допоміг "Карпатам" здобути трофей. Також у нашій сімейній колекції немало книжок про цього легендарного футболіста.

— Хто ще із родини Габовдів пов'язав життя із футболом?
— Мій батько був тринадцятою дитиною у сім'ї. Він мав дев'ятеро рідних братів! Навіть не знаю, скільки з них грало у футбол. Янош дуже хотів, щоб мій тато був футболістом. Батько не раз навідувався до Львова, не пропускав матчів "Карпат" і жив тоді у свого брата Яноша. У 16 років мій тато був близький до того, щоб стати професіональним футболістом. Та сталася трагедія — у рідному Мукачевому його збив потяг. Він десять днів лежав у комі. На щастя, вижив, але медики заборонили йому грати у футбол. Тепер батько уболіває за сина. У мене дуже багато двоюрідних братів. Не можу всіх і полічити. Але лише я продовжую традиції родини Габовдів. На мені відповідальна місія.

— Гучне прізвище надихає чи тисне?
— Безперечно, моє прізвище мене надихає. Воно зобов'язує підкорювати високі спортивні вершини. На знак поваги до свого дядька свого часу я починав професіональну кар'єру саме в "Карпатах", рідній команді Яноша Габовди До речі, планую найближчим часом поновити турнір пам'яті мого славетного родича.

Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах: