Юрій Кіндзерський про зарплати в ФК "Львів", палки в колеса від "Карпат" і торги з гравцями

24 травня 07:55
Переглядів: 462
Юрій Кіндзерський
Екс-власник ФК «Львів» розповів чому чесно займатись футболом неможливо, як обманюють президентів клубів, про війну з «Карпатами» і як його гравці купували матчі.

Розбірки з «Арсеналом», відкати і «футбольные люди»

– Чим зараз займаєтесь?

– Якраз занятий судами з київським «Арсеналом». Рік тому вони орендували в мене базу в Щасливому. Але вже четвертий місяць не платять – мовляв, фінансові труднощі. Але ж вони здавали цю базу «Олімпіку», «Шахтарю», збірній, дитячій школі. А гроші собі в кишеню поклали. І поле знищили – жодного разу не сіяли траву минулого року.

Ми приїхали, щоб розірвати договір і повернути базу собі. Поставили своїх охоронців. Ті наступного дня дзвонять, кажуть – тут якась банда ріже замки, відключили відеоспостереження. Поштовхались трохи з нашої охороною – їх було більше і зі зброєю. Я в шоці. Приїхав на переговори – чотири години розмовляли. Кажуть, ми вважаємо, що договір в силі. «Ну то платіть», – відповідаю. Заплатимо. Коли? Не знаємо. Ну ми ж не будемо битися з ними. Зафіксували усе і подали в суд. А вони досі погрожують захопити базу.

Цей «Арсенал» зібрався в другу лігу заявлятись – цікаво, і з такою проблемою ФФУ їх допустить? Причому це ж завжди так було – і при колишніх власниках вічно не платили, лише перед атестацією. Останній сезон я проколовся. Вони знялись з чемпіонату – півмільйона гривень, вважайте, зникли.

– А крім розбірок, що робите?

– Ще з 2013 року не займаюсь ні бізнесом, ні футболом. Лише вболіваю за свого зятя Валєру Федорчука і допомагаю виховувати молодій футбольній сім’ї виховувати внуків. Футбол зараз взагалі загадкова штука. От у мене дві освіти – економічна і юридична. І коли я тільки починав займатись бізнесом в 90-х роках, дивувався, чому лікарям чи вчителям краще вдається. А тому що їх мізки не зашорені цими правильними схемами. Так само зараз в українському футболі – якщо ти будеш намагатися працювати правильно і чесно, в тебе нуль шансів.

– Чому?

– Ну, перш за все – неможливо зібрати команду однодумців. Всі ці «футбольные люди» – я їх страшно боюсь! Особливо, коли ці люди тобі вголос кажуть: «Я – футбольный человек». Ці люди слабо розуміють, як має працювати футбольний клуб, але добре знаюсь, де лежать гроші президента і як швидко їх потратити. Це і менеджери, і адміністратори, і агенти, і експерти всілякі.

Порадили мені якось адміністратора з «Металіста». Сказали, що ідеальний працівник. Він приходить і каже: можете мені не платити півроку зарплату, і я навіть можу звозити вашу команду на збори в Туреччину безкоштовно, ви лише літак оплатіть – мені там стільки відкатів винні, що вистачить на кілька зборів. І яке я рішення мав прийняти? Найгірше, що він мені все це відверто говорить. Тобто я мав повірити, що у попередніх президентів ти крав, а в моєму клубі будеш чесно працювати?

– Як ви з цим боролись?

– Намагався набирати людей, які працювали в бізнесі, а не в футболі. Це було запорукою успіху ФК «Львів». Вони принаймні не знали, як робити неправильно – наприклад, як відмивати гроші на зборах в Туреччині. Бо як це відбувається: президенти прекрасно знають, що, наприклад, той працівник заробляє 5 євро в день з закладених витрат на кожного гравця. Але розуміє, що вижене його, візьме іншого, а він, можливо, буде відмивати 10 євро. І виходить парадокс – власники клубів знають, що їх обманюють, але нічого не роблять.

– Хотіли б повернутись в футбол?

– Я ж балотувався на посаду президента ПФЛ і лише два голоси програв Бальчосу. І то – лише через одного президента клубу, який обіцяв голосувати за нашу програму, але на нього натиснули, і він був змушений змінити свій голос в останній момент. Сам потім зізнався.

– Хто натиснув?

– Не знаю. Але почесним президентом тоді був Равіль Сафіулін. А Бальчос був його креатурою.

Коли я боровся за цю посаду, хотів нарешті поставити головне питання – керувати футболом мають люди, які вкладають в нього власні гроші. В мене нема претензій до Бальчоса, але він і гривні власної не витратив, тому, впевнений, не розумів, як забезпечити роботу ПФЛ.

Думав ще піти на вибори президента ФФУ. Переговорив з людьми, зрозумів, що виграти неможливо. Ну, думаю, хоча б пропіарюсь, нагадаю про себе. Може хтось запросить кудись або попросить допомоги, поради. Для цього ж не обов’язково бути президентом федерації.

– А знову взяти футбольний клуб? Чи вже не вистачить грошей?

– Я так розумію, що зараз це набагато дешевше. Якби добромильський стадіон і база в Щасливому були поряд, я б зайнявся, мабуть.

– Уявімо, що вам пропонують взяти «Чорноморець» чи «Металіст».

– Ні, прем’єр-ліга – це вже занадто великі витрати для мене. Хоча якби мені віддали всі борги, то для старту вистачило б. Або на років 10 в першій лізі. Але все одно – важко вкласти в ці клуби серце, коли це не рідні міста.

Була чудова ідея, яка звучала від «Карпат», але успішно померла – щоб клуб фінансували вболівальники. Коли стало важко з грошима в ФК «Львів», ми опрацьовували цю ідею. Повірте, це не такі вже великі гроші. Просто це дуже складна тема – потрібна підтримка влади і стартовий капітал. Якщо колись дозрію, то повернусь до цієї ідеї. Бо щоб ми не говорили, футбол все одно фінансують вболівальники. Майже всі власники футболу збагатились за рахунок природних ресурсів країни – нафта, газ, електроенергія. Це наші гроші, як не крути.

Зарплати в ФК «Львів», палки в колеса від «Карпат» і торги з гравцями

– Як ви опинилися в футболі?

– Через знайомство з Віктором Хлусом. Він переконав мене, що треба займатись футболом, якщо маєш достатньо грошей. Бюджети клубів другої ліги тоді були ще невеликі, тому я погодився – так виник футбольний клуб «Княжа», однойменний з моєю страховою компанією.

Я грав у футбол на любительському рівні, вболівав за «Динамо», але розуміння, що таке футбол зсередини, що це бізнес, а не просто хобі – не було. Думав, ну якась інфраструктура знайдеться ж. А виявилось, що 99% наших полів – це пасовища.

Але в Києві вирішили не заселятись, знайшли в Щасливому (10 км від столиці – прим. Tribuna.com) вже тоді непогану дитячу школу. Без проблем сертифікували сільський стадіон, де було лише три поломаних лавки. Знайти 25 футболістів теж було неважко. І все, почали грати. Хотіли зробити там українську команду – на противагу іншим клубам, яких тоді якраз накрила хвиля легіонерів.

Але після першого ж сезону виник спортивний інтерес, захотілося чогось більшого. Зрозуміли, що бути «циганами» в футболі – дуже складно. Тому відразу взяли під свою опіку школу і почали будувати базу. В 2007 здали першу чергу.

– ФК «Львів» – це теж спортивний інтерес?

– Частково так. «Княжа» не викликала в Щасливому якийсь ажіотаж, було дуже мало глядачів на матчах – я не відчував, що це комусь потрібно. А тут якраз звернувся голова львівської федерації Ярослав Грисьо – каже, пропадає стрийська «Скала», виручай. Я хоч родом з Львівщини, але Стрий – далеко не рідне місто. Тому вирішили створити нову юридичну особу, відновити ФК «Львів» і стати правонаступником «Скали», отримавши її місце в першій лізі.

– Скільки заплатили?

– 260 тисяч доларів. Сума на той час невелика, якраз бюджет «Княжої». І хоча по футбольному законодавству не можна бути власником двох клубів, але я успішно це поєднував, ніхто нічого навіть не сказав.

Прикол в тому, що я спершу не вникав особливо, куди саме ці гроші пішли. Мені сказали, що треба розрахуватися з футболістами, закрити всі борги. Але коли вже зареєстрували клуб, питаю – а де футболісти? Нема, контракти довелось заново підписувати – з підйомними і так далі. Кажу – за що ж я заплатив? «Ну, за місце в першій лізі», – відповідають. Так черги ж не було, а якщо не було, тоді це не коштує нічого.

– Яким був бюджет «Львова» в УПЛ?

– Плановий – 5 мільйонів доларів. Цього тоді було достатньо, щоб боротися за топ-десятку.

– Це при яких зарплатах?

– Вище 5 тисяч доларів ми не платили. Крім Ващука, в нього – 50. У 5-6 команд були такі ж зарплати. Але мені навіть ці цифри було важко усвідомити. Чому хлопці, які ще минулого сезону заробляли тисячу доларів, зараз мають отримувати в п’ять разів більше? Що змінилося, крім підвищення в ранзі? І час показав, що рівень гравців не виріс в п’ять разів.

– Кажуть, ви з Ващуком серйозно посварилися свого часу.

– Грали проти «Динамо». Кияни атакують, Алієв з м’ячем, входить в нашу штрафну, але зміщується від воріт – ніякої загрози немає. А Ващук бере і штовхає його в спину – пенальті. Кажу після гри – зізнайся, хотів допомогти колишній команді? Пригрозив оштрафувати на місячну зарплату.

Алієв, до речі, тоді не забив пенальті.

– Покарали?

– Ні, це нереально. Мені просто було принципово, щоб він визнав. Але Влад цього не зробив.

– Як ви уживалися у Львові з «Карпатами»?

– В мене був хороший бізнес, розвивався. А тут Львів – рідне місто, багато вболівальників. Та й у Львові вміють гарно розказувати. І місцева влада, і керівництво «Карпат» – всі були за. Питаю в Петра Петровича – вам конкуренція не зашкодить? Та ні, що ви, давайте. У Андрія Івановича запитую – потрібна місту друга команда? Звісно, приходьте, будемо допомагати. І я повірив. Ну, принаймні, був впевнений, що не будуть заважати.

– А заважали?

– В кінці першого нашого сезону 2006/07 почались проблеми з сертифікацією стадіону СКА. Він, звісно, розвалювався, але це був далеко не найгірший стадіон в Україні. І головне – я був готовий його відремонтувати за власні кошти, але нам відмовили і в оренді, і в реконструкції. Підключали всіх, а тоді я міг зайти в дуже високі кабінети, але міністерство оборони не дало добро. В новому чемпіонаті ми встигли зіграти два місяці. Нас поставили перед фактом і дали лише кілька тижнів. Видно, хтось підігрівав це все.

– Хтось в ФФУ хотів хабар за дозвіл грати на СКА?

– Та ні, мене тоді ще на руках носили – два клуби заснував, гроші вкладаю, дві школи працюють, дитячі команди.

– Тоді хто – Димінський?

– Не хочу стверджувати. Але хтось явно не хотів бачити другу команду у Львові.

– А може від вас просто вимагали дотримуватися регламентних норм і грати на хорошому стадіоні?

– Тоді давайте від всіх так вимагати.

– Як знайшли вихід?

– Подумав – а чому ми не можемо грати на «Україні»? І пішов до «Карпат». Їхня відмова і пояснення були простими – поле не витримає.

В той час я якраз будував стадіон в Добромилі – як це не буде команди в рідному місті? І бачу, що на СКА грати не можемо, «Україну» не дають – не зніматись же. Думаю, докладу грошей, зроблю в Добромилі стадіон для першої ліги. За кілька місяців ми переробили проект. Витратили 2,5 мільйонів доларів. Коли ми його відкривали, з’їхались всі – і губернатор, і решта чиновників вихвалялися, як вони допомагали. Хоча майже всі бачили цей стадіон вперше. А я стою в куточку, сміюсь і думаю, сказати мені щось чи ні.

До речі, в грудні минулого року я цей стадіон подарував місцевій громаді.

– Але ви переїхали на «Україну», коли вийшли в прем’єр-лігу. Як же газон?

– Ох, це була подія – дві львівські команди в УПЛ. Засідання міської ради, все урочисто, привітання, нагороди, шампанське на балконі мерії. А я виходжу до мікрофона і питаю: нам далі в Добромилі грати? Відповідають: ні-ні, вам повезло, в «Карпат» якраз закінчився договір оренди. Раптом з’ясувалося, що можуть грати дві команди, поле витримає. Я погодився, щоб «Карпати» взяли стадіон на себе – вони краще знали, що до чого, і мали все необхідне для догляду газону і стадіону. А ми пообіцяли компенсувати половину витрат. Але коли «Карпати» почали нам присилати рахунки, ця половина, з’ясувалось, шалені гроші коштує. В мене було таке враження, що я з «Міланом» ділю «Сан-Сіро».

– В прем’єр-лізі протистояння з «Карпатами» загострилось?

– Наче відкритої війни з Димінським не було, на словах взагалі все було чудово. Але ми непогано грали, в нас з’явились вболівальники. І почали траплятись дивні речі. Йде матч, стадіон повний, а в касі – 4 тисячі гривен. Це ж «Карпати» охороною стадіону займались, і просто відкривали ворота – пускали людей безкоштовно. З однієї сторони, шкода – втрачаєш гроші. А з іншої, думаю, ну і супер – зате багато людей ходить на матчі твоєї команди. Ми в якийсь період займали 4-5 місця по відвідуваності.

В таких умовах ми зіграли перше коло. А на друге не змогли домовитись. Знову почались розмови про газон – чомусь саме ми його знищували, а «Карпати» ніби там і не грали. Я зрозумів, що треба щось робити. Намагався стадіон «Сокіл» відновити, 600 тисяч доларів вклали в проект, хоча там нереально зробити повноцінну арену, місця довкола не вистачає. Стадіон «Сільмаш» мені пропонували, але хотіли, щоб я заплатив 2 мільйонів хабара. Два мільйони за це пасовище!

В результаті, вирішив дочекатися, коли збудують арену до Євро-2012 – сподівався ж, що це станеться в 2010 році, а не за кілька місяців до чемпіонату. І вирішив, що поки пограємо сезон-два в Добромилі.

– Цей знаменитий матч в Добромилі проти «Металіста» – на болоті замість поля. Як так вийшло?

– Я думав, що згорю від сорому тоді. Хоча це була аномальна ситуація – за ніч перед грою випало півметра снігу. Але хто знав графік «Металіста», той розуміє, чому матч відбувся. Харків’яни через кілька днів мали грати проти «Динамо» в Кубку УЄФА, а з «Шахтарем» боролись за срібло і зустрічались з ним в наступному турі. Конкурентам було дуже вигідно, щоб «Металіст» зіграв на такому полі – втратив очки і ще й змучився перед наступними матчами (харківяни програли і «Динамо», і «Шахтарю», а потім і поступились другою сходинкою. – прим.Ред.). Я питаю арбітрів – ви ж відміняєте гру? Кажуть – ні, все добре. Виявляється, грати в таку погоду можна. Насправді, вони шукали місце, де м’яч відіб’ється від газону. Ніде не виходило, але таки знайшли якийсь клаптик.

Через рік була аналогічна ситуація, тільки навпаки – ідеальна погода, матч з «Севастополем» і суддя шукав місце, де б м’яч не відбився. Теж примудрився знайти. Каже – бачите ж, м’яч не відскакує. Я вже мовчу, як вони алюмінієвою ложкою промерзлість поля виміряли. «Севастополь» тоді без п’яти м’ячів з Добромился не вибрався б.

– Останній, вирішальний для «Львова» матч з «Карпатами» – від нього залежало, чи залишитесь ви в УПЛ. Теж його ніколи не забудете?

– Напевно, не все так просто в цьому житті. Це ж треба було, щоб календар склався так. І знаєте, що найстрашніше? Що 90% вболівальників вважає: «Карпати – сволочі, не здали вам гру, щоб ви залишились в прем’єр-лізі! Як це так?!». Мене тоді це вбило найбільше. Я взагалі-то прийшов в футбол з якимись спортивними принципами. Що значить здати гру? Навіть, якщо це на користь нам. Чи дати гроші суддям? Це, виявляється, такі звичайні речі, всі про це говорять, а я, як ненормальний, дивуюся.

– «Львів» здувся через фінансову кризу?

– Так, це основна причина. На той час я володів лише 20% компанії, решта належала австрійцям – вони вирішували всі питання. І як тільки почалась криза в 2008-у, вони одразу прикрити футбол. Ну і я сам поніс величезні збитки. Хоча ми ще протрималися кілька років, поки гроші не закінчились.

– Зараз у багатьох клубів схожа ситуація – такий собі футбольний дефолт. Що ви робили, коли не було можливості платити зарплати?

– Коли ми ще були в УПЛ, попросив хлопців піти на поступки. Залишили преміальні, а зарплату скоротили в вісім разів – до 5000 гривень. При одній умові – якщо клуб залишиться в УПЛ, я все компенсую. Довго радились, навіть голосували, але всі погодились.

Я дуже важко переживав все це. Але завжди чесно казав футболістам – грошей немає, зарплати завтра не буде. З точки зору бізнесмена і навіть просто по-чоловічому, це було неправильно. Хоча я мав на увазі, що в мене немає лишніх мільйонів, а не 100 доларів.

Коли поставало питання розриву контракту, питав футболістів – скільки ти коштуєш? Тисяч 300, – каже. А скільки клуб тобі винен? 3000 доларів. Давай розходимось – відпустимо тебе безкоштовно, але клуб тобі нічого не винен? «Ні-і-і». Ну тоді я готовий продати тебе навіть за 30 тисяч, і клуб зможе розрахуватись з тобою. Теж не погоджується. Бо ніхто його не хоче брати навіть за такі гроші.

– Кажуть, ви навіть продавали своє майно, щоб розрахуватися з футболістами. Правда?

– Дружина досі мені це згадує. Ми тоді з «Геліосом» грали в Харкові і виграли. Вже були затримки по зарплаті. Хоча питання було не у відсутності грошей – їх просто неможливо було зняти в банку. Кличу свою дочку – в неї тоді був Mercedes ML, лише рік чи два їздила. Кажу, Олена, віддавай, поїздиш поки на метро. Поки поїзд йшов до Львова, ми встигли продати машину щось за 40 чи 50 тисяч доларів і роздати хлопцям прямо в вагоні.

Але давайте відверто – люди і за 2000 грн якось живуть, а тут до тебе приходить футболіст, який отримав вчора 40 тисяч, і каже, що вже нема грошей. Хочеться його задушити (сміється). Ну, подай в суд, але не кажи такі дурниці.

Хоча я прекрасно розумів, що підписав документи і мушу платити. Більше того, футболісти були недоторканними в мене. Я помилявся – платити треба було за роботу на полі і вклад в розвиток клубу, а не тому, що такі ціни на футбольному ринку.

Хабарі арбітрів, підстави від суперників і нічні дзвінки від п’яних агентів

– В українському футболі нещодавно змінилась влада. Ваш прогноз.

– Думаю, ніяких змін не відбудеться – нас чекає застій. Прийшли ті самі люди, що були до Конькова. Якщо їм 20 років не вистачило, щоб щось зробити, то чому вони зараз раптом зроблять? Вже і так зрозуміло, чим вони будуть займатись.

– Як вам команда Павелка?

– Наскільки я зрозумів, це команда не Павелка, а Григорія Суркіса. Здавалося б, це плюс – досвідчені люди віце-президента УЄФА, який має серйозний вплив. Але чи це буде працювати? Я читав програму і нічого там не побачив. Програма має бути як в бізнесі – перелік конкретних дій, методи і терміни досягнення результату. А коли написано «треба розвивати наш футбол», то я не розумію – може його розгорнути ще треба? От, наприклад – скільки грошей ФФУ отримує від УЄФА кожного року? Досі ніхто про це не говорить. А там шалені суми. За них можна стільки зробити, що через кілька років голландці будуть приїжджати до нас, щоб перейняти досвід.

– Ви ж зіштовхувались раніше зі старим-новим керівництвом ФФУ – Бандурко, Кочетов і решта?

– Вважаю Бандурка ідеальним менеджером. Просто він подорослішав (68 років. – прим. Tribuna.com). Чи зможе він ефективно працювати?

А от з Кочетовим пересікався неодноразово. Він професіонал високого класу, але завжди буде заручником системи. Матч з Хорватією, коли там зіграли 2:2. Я прилетів на гру зі Словенії, він тільки мене побачив – вже біжить: «Ну зачем ты опять что-то говоришь в прессе, разве нельзя встретиться лично и как-то решить вопрос». І так постійно – дзвонить і жаліється, що я відкрито називаю речі своїми іменами. Кажу – а що тут такого? Я озвучив проблеми, в мене нема часу і повноважень займатись їх вирішенням, це ваша робота. А він мені – дай докази. Та які можуть бути докази? Якраз в футболі все має бути навпаки – презумпція невинності тут не діє, якщо ми сім’я і довіряємо один одному.

Зловіть хоча б одного арбітра – підставу якусь влаштуйте. Всі ж знають, як це робиться. Але ніхто нічого не робить. Бо навіщо самого себе підставляти. Так в нас система працює – не знаю і знати не хочу. Президент «Десни», який розповідав про підкупи – що з ним зробили? Відсторонили від футболу. Не тих, хто брав хабарі, а того, хто про це розповів.

– Платили колись арбітрам?

– Особисто – ні. І жоден арбітр не вимагав в мене грошей, хоча самим суддівством натякали. Але моя страхова давала суддям знижки. І зараз вже знаю, що мої футболісти іноді скидувались.

В нашому футболі клуби і гравці платять суддям постійно. Якось я порахував, що в ті часи всі судді разом отримували від клубів першої ліги 6 мільйонів доларів за сезон. І виступив з ініціативою – раз арбітрам так бракує грошей, давайте всі клуби скинуться по 5000 доларів, після кожного матчу будуть виставляти бал арбітру і в кінці сезону, згідно рейтингу, розділимо суму серед найкращих. Так буде принаймні чесно.

А в ідеалі – арбітрів треба ловити і карати. Якщо просто відлучати від футболу, система все одно буде процвітати. Бо арбітр знатиме – я можу отримати 100 тисяч доларів, а потім хай мене звільняють. Подумаєш, проблема.

– Невже ваші тренери не просили «працювати» з арбітрами?

– Просили, як і всі. Я хотів би побачити хоч одного тренера, який не хоче, щоб його клуб стимулював суддів. В мене таких не було. Навіть Любінскас. Я ж думав – ось, нарешті, європейський тренер, зі збірною Литви працював, не буде таких розмов. А він приїхав і одразу питає – скільки у вас на арбітрів в бюджеті закладено? Думаю, ну допустимо, а скільки платити? Завжди ж знайдеться той, хто заплатить більше. В чому логіка? Якось сказав одному президенту – нащо ти сунеш гроші судді, думаєш, я не можу дати втричі більше?

– Зіштовхувались з нечесною грою зі сторони ваших колег – інших президентів клубів?

– О, це дуже цікава історія. Боремось в першій лізі за повернення в УПЛ. Матч з «Чорноморцем» на виїзді. Домовились з власником одеського клубу, що граємо чесно. Сидимо поруч в ложі. І тут – перший тайм ми ведемо 1:0, суддя якось занадто лояльно до нас ставиться. Власник «Чорноморця» на мене косо дивиться, каже: що це за фігня? Другий тайм – все навпаки. Тепер я дивуюсь: що відбувається? А він теж шокований, відповідає – нічого не розумію. Гра закінчується 1:1. Ми тоді ледь не посварились…

– Третя сторона?

– О! На вихід в прем’єр-лігу тоді претендувало і «Закарпаття». Через якийсь час людина, яку вигнали з ужгородського клубу, каже мені: «Как мы вас тогда, а?». Підкупили арбітра, щоб обидва конкурента втратили очки. Математики. Я тоді думав, що вже все про футбол знаю. Виявилось – ні.

– Цей випадок найбільше запам’ятався з подібних?

– Якось вночі перед матчем дзвонить телефон. Піднімаю трубку – п’яний агент. Каже: «Юра, у тебя завтра игра, а у меня там четыре футболиста в защите бегает. Если заплатишь столько-то – договорюсь обо всем, выиграешь». Що мені робити? Подзвонити президенту суперника і попередити, щоб змінив оборону? Так він же скаже, що я все придумав, щоб послабити його команду. І буде правий, по логіці. Більше того, починаєш згадувати – стоп, це ж і в мене є кілька футболістів, в яких один агент.

– Гравці займались маніпуляціями за вашою спиною?

– Сиджу якось на засіданні ПФЛ, а всі на мене так дивляться – ніби «ах ти ж сволочь, ми ж тобі вірили, а ти». Питають – що це було вчора? «А що було?», – відповідаю. Я був на грі, нічого навіть не запідозрив, ми виграли 1:0 в Кіровограді. Пройшло років сім, поки я не дізнався, що гравці заплатили суперникам.

– А самі брали гроші від когось?

– Нас лише стимулювали, коли ми вигравали у потрібних суперників. В нашому футболі всі клуби, кому щось потрібно – не вилетіти, потрапити в єврокубки чи стати чемпіоном – реально фінансують суперників своїх опонентів. Але це, як на мене, найменше зло.

– Зливи матчів заради заробітку в букмекерських конторах тоді ще не були такі популярні, як зараз?

– Так, це лише тепер стало справжньою бідою. Знаю, що на тоталізаторах грає дуже багато клубів – і гравці, і тренери, і арбітри, і навіть самі президенти. Дивно, як ці контори працюють – приймають ще ставки на наш чемпіонат.

– Так футболісти часто закордоном грають, в тій же Азії.

– Не все так просто, там жорсткі умови. Азіати, якщо їх постійно дурити, можуть не тільки дати по голові, а й відрізати її. Я не хочу бути пророком, але думаю, що все закінчиться саме так – комусь в українському футболі просто відріжуть голову. Привезуть в Азію, поставлять посеред вулиці і скажуть – дивіться, він думав, що найрозумніший.

– У вас залишились вороги в футболі?

– Для мене – точно ні. Не скажу, що я легко прощаю, але швидко забуваю. Залишилось хіба що купа «футбольных людей», які винні мені гроші. Причому люди поважні – президенти клубів, голови обласних федерацій. Як потім з’ясувалося, у вузьких колах мене навіть називали «солодка булочка». Мовляв, до мене достатньо підійти, сказати, що потрібно на розвиток футболу, і я одразу наліво направо роздавав гроші.

Це неправильно. Бо з іншої сторони можна сказати, що я таким чином підкупляв суперників. Приїжджаємо ми якось на матч з «Прикарпаттям» івано-франківським – і програємо чи граємо внічию, вже не пам’ятаю. Підходить одна футбольна людина і каже – як так, тобі ж президент винен, він мені сам казав, що готовий програти, щоб списати трішки боргу. Найгірше, що про це знали наші футболісти, і часто вони виходили на поле, думаючи, що я вже про все домовився – їм достатньо пішки походити по полю 90 хвилин.

– Наскільки ви можете оцінювати зі сторони – зараз корупції в нашому футболі стало більше?

– Що говорити, якщо навіть працівники топ-клубів, які були в нас на базі, пропонували разом відмивати гроші власника їх клуба. Це ж серйозні люди були. І вони не бояться. Я цього не можу зрозуміти. Мені здається, ситуація досягла апогею, бо занадто багато людей в цьому замішані.

Система прогнила повністю. Так, систему роблять люди. Але все одно потрібні інші правила. Навіть якби я завтра став головою ФФУ, не зміг би швидко зруйнувати цю систему. Дивно, чому УЄФА не допомагає. З Євро поставили Україну на коліна і змусили працювати. Чому тут не можуть змусити? Якби там захотіли, все давно вже працювало б як треба.

– Що робити?

– Я хотів створити цілу організацію – футбольну фундацію України. Таку собі паралельну ФФУ, щоб показати, як має працювати система. Майже в кожному районному центрі в мене був страховик – тобто менеджер, керівник. Ідея полягала в тому, щоб розробити нову концепцію існування федерації – нові функції, інший статут. І показати все це не просто на словах, а в реальності. Бо інакше, якщо просто критикувати і носитися з папірцями, тебе викличе президент ФФУ і скаже: «Ти що, хочеш мене зняти?». А я хочу змінити систему.

– На яку?

– ФФУ каже, що ми – сім’я. При цьому ми крадемо і обманюємо один одного. А той, хто краде, ніколи не буде вкладати. Давайте тоді змінимо риторику – ми не сім’я футбольна, ми футбольна банда. А правила наші прості – хто сильніше і в кого довший автомат, той і правий.

Багаті клуби явно не вписуються в реалії країни. Скрізь реклама «Дайте 2 грн на допомогу армії», а бразильці заробляють 200 тисяч євро в місяць. Це гроші, які зароблені на українській землі. Це нормально? Це жах.

Поки до клубів будуть ставитись, як до іграшок, використовувати їх для впливу на політичні чи соціальні процеси, вони не будуть розвиватись. Футбол – це бізнес, і він вимагає професійного відношення.

Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах:
Дізнавайтесь про новини спорту в Галичині першими | Закрити