Збірна України. Реквієм за мрією

21 листопада 23:51
Переглядів: 807
україна

Вівторок, 19 листопада. Сен-Дені, північ. Футболісти збірної Франції не приховують емоцій після перемоги над суперниками з України. Вони разом з тренером Дешамом і всім його тренерським штабом натхненно дякують усім чотирьом трибунам "Стад де Франсу", кланяються і вигукують у мікрофон щось експресивне. "Ерік Абідаль!" - проскандував у гучномовець Карім Бензема, вочевидь відзначивши тернистий шлях партнера по збірній до цього мундіалю. Після закінчення матчу минуло 20 хвилин, а трибуни залишаються заповненими більше, ніж наполовину. Люди розмахують розставленими на кожному сидінні "триколорами". Вінчає дійство виконання "Марсельєзи". Футболісти і тренерський штаб збірної зібралися в середині поля і, обійнявшись, затягли у мікрофон під проводом соліста Дешама "Allons enfants de la Patrie, le jour de gloire est arrivй" - "Гей, діти рідної країни, ходім - настав славетний час"...

 
Збірна України. Реквієм за мрією - изображение 1

Фото - Getty Images

Суперники розчавлені. Гравці збірної попадали від безсилля на газон, дехто не міг стримати сліз. Олег Гусєв, Руслан Ротань, отямившись, попрямували до гостьового сектора, де зібралося кілька тисяч українських фанатів. Ми піднялися надто високо й упали, не підстеливши сіна. Це найважче. За неповний рік Михайло Фоменко зробив з команди, яка грала на рівних зі збірною Молдови, колектив, який мав усі шанси переграти могутню Францію. Звісно, з футбольної точки зору то було б несправедливо. Навіть більше, цитуючи Валерія Лобановського після поразки "Динамо" від "Ювентуса" у чвертьфіналі Ліги чемпіонів-1997/1998, "якби ми виграли, то вчинили б злочин проти футболу". Проте так само правий інший класик Віктор Прокопенко - "не шукайте логіки в футболі". Віддай точну передачу наприкінці київського матчу Безус, витисни максимум із своїх шансів у Парижі Ярмоленко, Зозуля і Ракицький, мабуть, на чемпіонат світу влітку 2014-го поїхали б ми. Всупереч логіці і здоровому ґлузду.

Французи швидко пробачили своїй команді поразку від якоїсь, у їхньому розумінні, України. Хоча за нашою не найкращою традицією, вболівальники суперників мали б морально четвертувати власну збірну після насправді безвольної поразки у Києві. Налаштувавши себе на зверхній лад, гості повірили у власну вищість настільки, що вирішили, мовляв, для перемоги буде достатньо дій на чистих м'ячах, без серйозної силової боротьби. Така зухвалість ледь не призвела до краху. Втім, французькі фанати залишилися з командою до кінця. Бо розуміли, що мислили в унісон зі своїми кумирами. Результати жеребкування раунду плей-офф вболівальники суперника сприйняли, як свято, вітаючи один одного з достроковим виходом на мундіаль.

 
Збірна України. Реквієм за мрією - изображение 2

Фото - Getty Images

Разом наробили - разом викарабкуємося. У нас логіка трохи інакша. В той час, поки на газоні "Стад де Франсу" тривало свято, в Україні ті, хто ще три години тому співав тренерові власної збірної "осанну", волали "розіпни його". Про яскраві перемоги над поляками і чорногорцями, про датований 15-м листопада 2013 року, мабуть, найкращий в історії української збірної матч у ці миті згадували одиниці. Точніше, одиниці висловлювалися публічно. Більшість з тих, хто переживав поразку нашої команди щиро, воліли відмовчуватися. Бо на душі справді було важко. Роти пороззявляли фарисеї з числа тих, хто найгучніше оспівував Фоменка і його підопічних в ніч з п'ятниці на суботу.

Так, тренер допустив помилки. Вочевидь помилковою була ставка на Безуса. Роман і відсунений на позицію опорного хавбека Едмар програли Матюйді, Поґбі і Кабаєві ледь не всі єдиноборства в середині поля і грішили неточними передачами. Ротань, який діяв холоднокровніше, на початку зустрічі розривався, намагаючись зіграти і за себе, і "за того хлопця". Власне, ця жага й призвела до ранньої жовтої картки капітана. Мабуть, замість Федецького на правому фланзі оборони краще дивився б швидкий Гусєв. Мандзюк на фоні мобільного і вибухового Рібері виглядав неповоротким. Саме Віталієва помилка змусила Хачеріді йти на відвертий фол і отримувати друге попередження. Не виправдала себе й поява Ракицького. Ярослав діяв трохи авантюрно і не продемонстрував належної взаємодії з Хачеріді. Не виключено, дисциплінований Мандзюк на позиції центрбека дивився б солідніше.

Але все це припущення. Бути розумним заднім числом найпростіше. В цілому, цей матч викрив усі вади українського футболу. Для нас проблемою стала заміна Федецького і Кучера, які, будемо відвертими, є далеко не лідерами в українській збірній. Дідьє Дешам змінив півскладу і свіжі Сахо, Варан, Кабай, Вальбуена і Бензема поряд з Рібері та Матюйді "зробили" цю гру. Невже хтось всерйоз вірить, що з'явись замість Безуса Степаненко, а замість дискваліфікованих футболістів Гусєв та Мандзюк у ролі центрбека, ситуація змінилася б кардинальним чином?

Збірна України. Реквієм за мрією - изображение 3
 

Фото - Getty Images

Анатолій Крощенко, з яким довелося порозмовляти за лічені години перед відльотом до Парижу, чітко розставив основні акценти майбутнього протистояння. Тепер, коли матч позаду, доводиться констатувати, що ситуацію досвідчений тренер змалював чітко до деталей. Ось кілька цитат з тієї розмови.

"У першому поєдинку французи зіграли з меншою, ніж наша команда, віддачею і поступилися в спортивній боротьбі. Разом з тим, технічніший колектив, яким є Франція, менше втомлюється і швидше відновлюється. Тому, думаю, в функціональному плані перевага буде на боці суперника. Підопічні Дешама і сам тренер добре розуміють, що на техніці їм виграти не вдасться, тому вони додадуть в силовій боротьбі".

"В центрі оборони поряд з Хачеріді поставив би Мандзюка. Ракицький, по-перше, неврівноважений психологічно, по-друге, йому не вистачає швидкості. Ярослав слабо грає внизу, поступається Мандзюку у вмінні боротися на другому поверсі і тактичній виучці. З іншого боку, Віталія ставити боязно, бо в цьому відбірному циклі він якщо й виходив у основі збірної, то в прохідних матчах. Ракицький грав частіше. Ризик існує. Справа так точно віддам перевагу Гусєву. У порівнянні з Мандзюком він швидший і морально стійкіший".

Разом з тим, пан Крощенко додав, що не збирається радити Фоменкові - "бо той має перед собою об'єктивні показники гравців у тренувальному режимі, може оцінити їхній моральний стан".

 
Збірна України. Реквієм за мрією - изображение 4

Фото - ФФУ

До останніх слів Анатолія Миколайовича вартувало б прислухатися й нам, звичайним вболівальникам. Можна скільки завгодно висловлювати власну думку, але ж тренери - не вороги самі собі і того, хто відверто гірший, ставити б не стали.

Франція банально переграла нашу команду - в силових єдиноборствах, індивідуальній майстерності, універсалізмі. Останній фактор взагалі став, з моєї точки зору, визначальним. Якщо говорити про задню лінію, то крайні беки суперників Дебюши і Евра здатні грати на атаку набагато ефективніше, ніж Шевчук. Про Мандзюка, який вперед йде виключно під час виконання стандартів, годі говорити. Центральні хави Кабай, Поґба і Матюйді демонстрували дивовижну взаємодію і, вигравши левову частку єдиноборств у центральному плацдармі, виступили повноцінним другим темпом атаки. За їх безпосередньої участі Франція створила поруч з ворітьми П'ятова левову частку гольових чи потенційно гольових моментів. З нашого тріо центральних хавбеків на атаку повноцінно працював лише Безус. Але є одне "але" - у відборі Роман був неефективним.

Групи атаки суперників годі й порівнювати. Дешам обирає між Жиру та Бенземою, Ремі та Вальбуеною, Насрі та Кабаєм, а в Фоменка альтернатива Зозулі, головними позитивними рисами якого є чіпкість та характер, до вибору між силовим форвардом Селезньовим та капризним Девічем, який може собі дозволити не вийти на передматчеву розминку у відповідь на непояву в стартовому складі. Коноплянку та Ярмоленка, єдиною заміною яким може бути Гусєв, суперники колективними зусиллями виключили з гри.

Так само бездоганно, як у першому матчі нейтралізували Рібері наші оборонці. Та й то з умовою, що в Києві тактика чисельної опіки Франка була ефективною, бо французи з відомих лише їм причин ґрунтували на персоні Рібері всі свої атакувальні операції. В Парижі господарі діяли значно розмаїтіше, що дозволило розкритися зокрема й Франкові, котрий, зміщаючись з флангу в центр, вносив у оборонні редути суперників сум'яття, а заодно й звільняв зони для партнерів за командою. Тим самим можна сміливо говорити, що оголошене Дешамом - "мусимо побудувати командні дії таким чином, щоби інші гравці змогли використати простір, який українці звільнять при опіці Рібері" - спрацювало сповна.

 
Збірна України. Реквієм за мрією - изображение 5

Фото - Getty Images

Матч у Франції зайвий раз продемонстрував, що найталановитішим футболістам української збірної (Хачеріді, Коноплянці, Ярмоленкові, Гармашу) треба якомога швидше вирватися з тенет своїх нинішніх клубів і перебратися в один з топ-чемпіонатів, де немає "пулів" і "однокласників" і де матчі такої напруги, як останніх два за участю нашої збірної, відбуваються регулярно. Лише в таких умовах наші провідні футболісти зміцніють функціонально, морально і стануть стабільнішими в ігровому плані.

Створивши собі ілюзію, що наш чемпіонат цікавіший за той же французький, ми потихенько втратили рахунок матчам на кшталт "Волинь" - "Динамо", "Іллічівець" - "Шахтар", "Карпати" - "Дніпро". Ми вважаємо непринциповим, що більшість українських тренерів воліють не морочити собі голови підготовкою резерву з числа клубних вихованців, а запрошують готових легіонерів. І добре, то були б виключно Бернарди, Велозу, Соси чи Джуліано. Поряд з такими футболістами прогресуватимуть і українці. Але є Тайсон, віра в якого виглядає сліпою і поряд з яким хлопці калібру Болбата вийти з тіні шансів не мають, є зовсім куструбатий бразилець Луїс Адріано, за яким загубилося близько десятка українських нападників, є Драґовіч з Мазухом і Папою Ґуйє, які допускають помилки рівня випускника ДЮСШ.

Французький чемпіонат є сировинною базою для підсилення топових чемпіонатів вже довгі роки. Найперше тому, що команди рівня умовного "Валансьєна" чи "Лілля" комплектуються не "румунськими Пеле", дублерами "Мілану" та "Барселони" чи племінниками володарів Кубка європейських чемпіонів, а власними вихованцями, кращі з яких поступово доростають до рівня збірної.

Цікаво, що поряд з кожним учбовим закладом Парижу є футбольне поле стандартних розмірів з ідеальним трав'яним чи штучним покриттям, де ледь не увесь світловий день і ввечері при освітленні тривають заняття футболом школярів і юнаків різних вікових груп. У нас запроваджений свого часу колишнім керівництвом ФФУ проект "урок футболу" так і залишився популістським кроком, від якого не було, за великим рахунком, жодного ефекту.

...Невдовзі після матчу, зайшовши до роздягалень, футболісти французької збірної несподівано вбігли до мікст-зони. Рібері, Льоріс, Сахо, Поґба блискавично розкоркували пляшки з шампанським і щедро розбризкували його на журналістів. Щоб ті теж відчули себе частиною цього успіху. Потім було тривале, майже братське спілкування зірок зі ЗМІ. Наші гравці залишили межі стадіону відразу після матчу й не показалися на очі пишущої і знімальної братії в аеропортах "Шарль Де Голль" та "Бориспіль". Ніхто не потребував якоїсь надмірної уваги чи розгорнених відвертих інтерв'ю. Але кілька слів людям, які в тебе вірять, сказати треба. Чорногорці, поступившись українцям вдома 0:4, мабуть, теж були не в найкращому гуморі, однак вийшли до преси, як би важко на душі їм не було. Серед тих, хто терпеливо відповідав на запитання, були зокрема зіркові Вучініч та Йоветіч. Те саме стосується і поляків Роберта Левандовскі та Якуба Блащиковскі. Більшість наших футболістів проігнорувало спілкування навіть тоді, в миті тріумфу.

Футболісти, за невеликими винятками, ставлять себе вище, ніж журналісти й вболівальники і найчастіше воліють приховувати власні емоції. Вболівальники сиплять на адресу улюбленців прокльони, вмить забуваючи все те хороше, що ті зробили ще зовсім недавно. Кожен живе своїм життям і не демонструє єднання. Провідне французьке видання L'Equipe в наступний після перемоги над українцями день вийшло з величезною шапкою - "Respekt". У цьому короткому слові було все, що вдалося відчути впродовж двох з половиною діб перебування в Парижі напередодні і після нашого матчу з французами - не лише повагу, а й теплоту, любов, турботу в ставленні до своєї головної команди в цілому і кожної її складової зокрема.

Тренера, який вочевидь теж завинив у київському провалі, ніхто не цькував. Не в останню чергу, тому, що персона Дешама у Франції важить приблизно стільки ж, скільки персона Фоменка в Україні. Але десь цю вагу розуміють і цінують, а десь, вважаючи себе найвищими оракулами, гноблять і цькують при найменшій нагоді. Мабуть, все тому, що вони - футбольна країна. Ми ж ніяк не виліземо з коротких штанців вискочок. В усіх розуміннях...

Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах: