Юрій Копина: "Із задоволенням продовжу контракт з "Рухом"

22 квітня 20:46
Переглядів: 197

Уболівальники  вже звикли, що футболки винниківського клубу переважно надягають гравці, у яких за спиною є досвід виступу в еліті українського футболу. Утім у цьому зимовому міжсезонні окрім зіркових новачків у таборі нашої команди з’явився молодий та перспективний гравець, про існування якого знали здебільшого лише футбольні фахівці, серед них і Руслан Мостовий. Саме головний тренер «Руху» надав шанс Юрію Копині, а опорний півзахисник скористався ним сповна. У весняній частині чемпіонату Копина провів усі матчі у стартовому складі команди, а в поєдинку з миколаївським «Суднобудівником» відзначився дебютним голом за винниківчан.

КЕРІВНИЦТВО КЛУБУ ЗАПРОПОНУВАЛО МЕНІ ТРИРІЧНИЙ КОНТРАКТ

- Юрію, виявляється, ти вмієш не лише добре оборонятися, розпочинати атаки, але й забивати. Мабуть, треба частіше підключатися до атак?     

- У нас така тактика, що крайні захисники доволі високо грають. Коли вони опиняються на половині поля суперників, троє гравців має страхувати оборонні редути. У мене така задача - я в середині, а підключатися до атак у нас є кому і без мене.

- Тепер ти відчув смак голів. Одним забитим м’ячем у ворота суперника не обмежишся?

- Усе залежить від гри. Якщо розвиток подій на полі буде дозволяти, то звісно, намагатимусь засмутити воротарів суперника.

- Ти уже провів п’ять матчів за  «Рух» і всі в основному складі. Поєдинки були різні і результати, на жаль, теж. Чому команді не вистачає стабільності?

- Вдома грати завжди легше, ніж в гостяхГадаю, у виїзних матчах нам просто не щастить. З «Нікополем», із «Жемчужиною» після перших таймів ми вигравали,  однак чомусь початок другого тайму виходить провальним. Ми самі у цьому винні, треба використовувати у першій половині зустрічі свої моменти. Не вистачає якоїсь концентрації. Гадаю, наступна гра в Горностаївці все розставить по своїх місцях.

- Багато хто досі вважає «Рух» фаворитом Другої ліги у боротьбі за чемпіонство. Хоча після поразки від «Жемчужини» шанси на перше місце різко знизилися?    

- Це футбол, і він непередбачуваний. Тому все ще попереду. Звісно, наші суперники мають вагому перевагу, але зараз не все від нас залежить. Потрібно вигравати свої матчі, а там вже побачимо як воно буде. 

- Тим не менше. Футболісти «Руху» майже виконали практично ключове завдання на сезон. Ніхто не сумнівається, що команда фінішує у першій трійці. Залишилося одне відкрите питання - з яким комплектом нагород туди попрямує. На твою думку, яким є рівень другого за силою українського дивізіону?

- У мене дуже багато знайомих і друзів грають у Першій лізі. Знаю, що там на першому місці стоїть боротьба, а потім уже майстерність. Гадаю, Перша ліга є набагато сильнішою за Другу, але з таким підбором виконавців, який у нас є, там не загубимось.

- Відомо, що керівництво клубу запропонувало тобі укласти трирічний контракт. На якому етапі це питання?

- Так, дійсно, мені запропонували таку угоду, але якоїсь конкретики ще немає. Сподіваюсь, незабаром ми сядемо за стіл переговорів і про все домовимося.

 - У тебе яке бажання?

- Хочу грати за «Рух». Я з задоволенням продовжу контракт, але спочатку мусимо усе обговорити. Мене тут все влаштовує: є ігрова практика, є професійний розвиток. Плюс я вдома, батьки і друзі приходять на матчі, для них навіть вже дивно, що буваю вдома частіше, аніж двічі на рік.

МІЖ «ЛЬВОВОМ» ТА «КАРПАТАМИ»

- Давай згадаємо твої дитячі роки. Як розпочалося знайомство з футболом?

- У мене дядько Ігор Осташевський  грав у футбол переважно на обласному рівні, але має досвід виступу і у професійній лізі за кам’янкобузькі «Карпати». Спочатку бігав за дитячу команду  «Сільмаш». Потім саме дядько і порекомендував мені перейти до дитячої школи ФК «Львів», де відбувався набір хлопців 1996-го року народження. Так я у десятирічному віці потрапив до свого першого професійного наставника Романа Марича. Так і розпочалася моя кар’єра. Відверто кажучи, мої батьки не думали, що я займатимуся футболом на професійному рівні, гадали, що це просто дитяче захоплення.

- Через два роки ти опинився у дитячій школі «Карпат», утім у 14-ть знову повернувся до ФК «Львова». Що завадило залишитися у таборі зелено-білих?

- У «Карпатах» була ігрова практика, але мені не подобався тренувальний процес. Я не прогресував, стояв на місці - словом, не знайшов спільної мови з Валерієм Гарячим. Тому вирішив повернувся до ФК «Львова».

- Як твоє повернення сприйняв Роман Марич?  

- Чесно кажучи, думав, що назад мене не візьме. Але ми переговорили, він поставився з розумінням до моєї ситуації - і так я знову надягнув синьо-білу форму.

- Тоді ваша команда у дитячому футболі наробила галасу на всю Західну Україну. Ви перемогли у своїй зоні, залишивши позаду навіть ровесників з «Карпат». Згодом були хороші виступи і у фінальній частині, що відбувалася у Криму. У чому секрет успіху цієї команди? 

- Тут варто віддати належне Роман Маричу. Саме він збирав цю команду. Найкращі львівські юнаки були у «Карпатах», тож тренер їздив по області і шукав таланти. Ми певний час швидко прогресували.

- Чому певний час?

- Тоді, як ми вдруге вийшли до фінальної частини чемпіонату України, багато хлопців отримали цікаві пропозиції від різних команд та пішли. Адже в ФК «Львів» почався занепад, через фінансові проблеми основна команда припинила існування, звісно, виникли проблеми і в дитячій школі.

- Попри негаразди, з цієї команди вдалося багатьом заграти на професійному рівні. Мар’ян Мисик у донецькому «Металургу», Олег Кудрик у донецькому «Шахтарі», Максим Саламаха у львівських «Карпатах», Микола Буй у маріупольському «Іллічівці». Підтримуєте стосунки?

- Не часто, але раз на півроку збираємося.

ВІДВЕРТО КАЖУЧИ, ЛЕГІОНЕРИ «МЕТАЛІСТА» КРАЩЕ ДО НАС СТАВИЛИСЯ. ЙДЕМО НА ТРЕНУВАННЯ - ВСІ ВІТАЮТЬСЯ, УСМІХАЮТЬСЯ, ПИТАЮТЬ ЯК СПРАВИ? А НАШІ ЧАСТО ПРОСТО ЗВЕРХНЬО ДИВИЛИСЯ НА МОЛОДИХ І ФАКТИЧНО НІ З КИМ НЕ ВІТАЛИСЯ. 

- Після ФК «Львів» ти опинився у структурі харківського «Металіста». Як виник цей варіант?

- Ще до переходу у «Металіст» на адресу «Львова» надійшов офіційний лист з київського «Динамо» - мене і ще кількох хлопців запросили на перегляд. Ми упродовж тижня жили і тренувалися у столиці, однак тоді справа до більш конкретних кроків не дійшла. Через рік після фінальної частини до мене підійшли знову селекціонери з «Динамо», але паралельно я отримав запрошення і від «Металіста». У колі сім’ї порадився і обрав харківський варіант. Це був більше вибір родини, адже на той час від мене залежало небагато.

- У 16 років ти наважився на переїзд до Харкова. Мабуть нелегко далося таке рішення?

- Та ні, я цього хотів, мене підтримав батько. Мама, звісно, переживала.

- Перші враження від структури «Металіста»?

- Все було на найвищому рівні: інфраструктура, тренувальний процес, побут. Словом, клуб європейського рівня. Там  швидко прогресував і вже за рік після Академії у сімнадцятирічному віці мене забрали у дубль «Металіста». У той час 

з нами займалося дуже багато відомих гравців з першої команди. Воробей, Шелаєв, Лисенко. Також мав можливість грати поруч з Крістальдо, Бланко.

- Що відчуває молодий академік, коли грає поруч з такими відомими футболістами?

 - Був спочатку мандраж, хвилювання, але потім звик. У нас раз на тиждень була двостороння гра з футболістами першої команди.

- Тренери просили акуратніше грати проти зірок «Металіста»?

- Звісно, казали, аби жорстко не грали. До речі, бразильці та аргентинці «Металіста» теж грали акуратно. Взагалі на тренуваннях вони поводяться невимушено. Все з жартами та усмішками, працюють у своє задоволення. Та зовсім з інакшим настроєм виходять на офіційні ігри.   

- Яке було ставлення до молодих?

Багато хто володів російською мовою, зокрема Папа Гуйє, Макро Девич. У тих, хто не володів, були перекладачі. Відверто кажучи, легіонери «Металіста» краще до нас ставилися. Коли йдемо на тренування - всі вітаються, усміхаються, питають як справи?  А наші часто просто зверхньо дивилися на молодих і фактично ні з ким не віталися.

- Причина у ментальності?

- Для них ролі не грає – молодий чи ні, ти - насамперед людина.

- Окрім дубля, ти успішно виступав за команду 19-ти річних. Саме там разом з теперішнім тренером «Руху» Олександром Івановим став чемпіоном України?

- Ми тоді тренувалися з дублем, весь підготовчий процес тривав там. А на ігри нас давали до колективу Олександра Іванова, який зумів зробити команду чемпіонів. Ми доволі впевнено і з солідним відривом від конкурентів завершили той чемпіонат на першому місці.

ТРЕБА ПОКАРАТИ ОДИН РАЗ, АЛЕ ЖОРСТОКО. ВВАЖАЮ, ПІСЛЯ ЦЬОГО БАГАТО ХТО ЗАМИСЛИТЬСЯ ПЕРЕД ТИМ, ЯК ЗДАВАТИ МАТЧІ.

- Через фінансові проблеми у «Металісті» виникли проблеми, тоді як команду очолив Олександр Призетко, молодь отримала шанс засвітитися у Прем’єр -лізі. Зокрема ти дебютував у матчі проти кам’янської «Сталі». Мабуть, цю гру запам’ятаєш назавжди?  

- Насправді я не хвилювався, бо людей тоді на дніпровський стадіон «Метеор» прийшло небагато - осіб 500, як на грі дубля. Єдине, що було не звично - це трансляція на телеканалі «Футбол» і відповідно велика кількість камер. Ми тоді зіграли у нічию, і це був хороший для нас результат.  

- Ти зіграв у цьому матчі доволі не погано, навіть міг стати автором гольової передачі, якби нападник «Металіста» реалізував свій вихід віч-на-віч з голкіпером. Утім більше у Прем’єр -лізі наразі зіграти не судилося?

- Та й так добре, що зіграв тоді. Пригадую, Харатіну зламали ніс, на лаві запасних з опорних був лише я, тож у тренера не було вибору.

- Тобі винні теж у «Металісті» гроші?

- Так, заборгованість більше року. За цей час не отримав зарплату. Загалом дуже шкода, що така команда зникла з професійної мапи України. Харків для мене став другим домом, а завдяки «Металісту» я зростав як футболіст і досягнув певних успіхів.

- В дублі теж не платили? 

- Ні, були лише преміальні за позитивні результати.

- До речі, харківські дублери, твої колеги, брали участь у договірних матчах. Тішить, що твого прізвища серед винуватців я не знайшов?

- По-перше, мені ніхто нічого не пропонував, але навіть якщо були б такі спроби, я, звісно, не погодився б. Не можу зрозуміти хлопців, які заради якихось грошей пішли на такі ганебні речі. Ну взяли вони кілька тисяч доларів, купили копачки, приставки, а далі як жити у футболі?

- Як ти сприйняв цю інформацію про своїх партнерів?

- Було образливо, тому що я викладався на полі на всі сто відсотків у кожному матчі.

- У команді, мабуть, в кулуарах були якісь розмови, підозри?    

- Після поразки у Луцьку від «Волині» 6:2 почали ходити розмови, але це було на рівні чуток. Ніхто на сто відсотків не був упевнений, що таке можливо у нашій команді. Як на мене, тим гравцям треба завершувати з футболом, йти заробляти гроші у чесний спосіб.

- Як потрібно покарати таких футболістів?

- Треба покарати один раз, але жорстоко. Вважаю, після цього багато хто замислиться перед тим, як здавати матчі.

- Це як?

- Довічна дискваліфікація. Вважаю, це  було б цілком справедливо.

Я БУВ У ТАБОРІ «ДНІПРА», МАВ УКЛАДАТИ КОНТРАКТ, МЕНЕ ХОТІВ У СВОЇЙ КОМАНДІ БАЧИТИ ДМИТРО МИХАЙЛЕНКО. ТЕЛЕФОНУЮ АГЕНТУ, ПИТАЮ ЩО РОБИТИ - І ВІН МЕНІ ПОРАДИВ ЇХАТИ ДО ІСПАНІЇ.

- Юрію, після такого різного досвіду у Харкові ти повертаєшся до рідного Львова, мабуть, у далеко не найкращому настрої. Команда припинила існування, зарплатні не бачив більше року, в Україні купа проблемних клубів. А тобі потрібно грати і працевлаштовуватися?

- Було важко, я вдячний своїй родині, яка підтримала. Тож почав шукати клуб.

- Знаю, що намагались деякі агенти тобі допомогти. Кажуть, ти уже пакував валізи до Іспанії?

- Тут треба питати того агента, чому не вийшло. Я вже візу відкрив, начебто про все домовилися,  зустрівся з іспанським агентом. Їх було двоє - один зі Львова, до речі. Ми зустрілися у Києві, вже була приблизна дата вильоту, але минув тиждень-другий, мені ніхто не телефонував. Словом, як прийшов агент, так і пішов. До Сегнунди так і не потрапив, хоча мені вже описували як житиму і в яких умовах працюватиму на піренейському півострові. Розповідали про тамтешній менталітет, як себе поводити.  

- Тобто після цього випадку довіри до агентів у тебе немає? 

- Після цієї історії зрозумів, що потрібно покладатися лише на себе. Було дуже багато обіцянок, слів, але реальних справ не було.

- Виходить, ти втратив багато часу?

- Так, і мені прикро за це. Бо перед іспанським агентом я був у таборі дніпровського «Дніпра», мав укладати з ним контракт, мене хотів у своїй команді бачити Дмитро Михайленко. Я зателефонував агенту, спитав що робити - І він мені порадив їхати до Іспанії.  Зрештою я довірився людині, і можна сказати, викинув два місяці на вітер. Коли у мене вже не було вибору, почався чемпіонат, тож я повернувся у ФК «Львів».

- Як виник варіант з третім приходом до ФК «Львова»?

- Зателефонував тренер воротарів Тарас Шевчик, який мене знає ще з дитячої школи. Я приїхав на товариську гру з «Вересом», ми поступилися 0:1. Потім відбулася розмова з головним тренером «Львова» Андрієм Чіхом, і ми швидко про все домовилися. Ось так я й опинився у рідній команді.

- Результати відродженого «Львова» на аматорському рівні наразі не вражають?

- Там молоді, незіграні футболісти, переживали сильно, отож не було впевненості. Я з ними не проходив збори, в аматорському футболі переважно багато боротьби, там комбінаційна гра далеко не на першому місці. Зараз вони трохи підсилилися і планують йти у Другу лігу, тож бажаю їм успіху.

ДЛЯ МЕНЕ НА ФУТБОЛЬНОМУ ПОЛІ ЛІДЕРАМИ Є ОДНОЗНАЧНО БРАТИ БАРАНЦІ

- Після ФК «Львів» тобі надійшла пропозиція від винниківського «Руху»?

- Коли я грав у «Львові», Руслан Іванович був тренером з фізичної підготовки, потім працював у дитячій школі. Я не знав, що він у «Русі», приїхав подивитися гру дубля «Карпат» із «Зіркою», і ми там побачилися. Руслан Іванович мене спитав про плани, я сказав, що у пошуках команди, бо не хочу грати в аматорській лізі. Домовилися, що зателефоную, якщо матиму бажання пройти перегляд у «Русі». Тренер сказав, що все залежить лише від мене, так і вийшло.

- Відверто кажучи, великих ілюзій і надій стосовно тебе у керівництва клубу не мало. Адже ти був для багатьох загадковим гравцем? Тривалий час багато хто до кінця не розумів твоїх реальних можливостей і потенціалу. Пригадую, у перших товариських матчах ти доволі сильно хвилювався, тому можливо і помилявся?

- Мабуть, це природно: коли приходиш на перегляд у нову команду, то є хвилювання. Новий колектив, потрібно адаптуватися, я нікого не знав. Хотів себе показати з найкращої сторони, але, як на зло, не виходило. Мені був потрібен час. 

- Асистентом Руслана Мостового є Олександр Іванов, з яким ти перемагав в чемпіонаті України. Він прекрасно знає твої можливості. Чому  до нього по допомогу з працевлаштуванням не звертався?

 - Я йому навіть не телефонував. Він не знав, що я «Русі», а коли приїхав з відпустки, то здивувався що я тут. Хоча у нас ще з Харкова склалися добрі стосунки, але я не зміг би йому телефонувати з таким проханням.

- Адаптація в колективі відбулась швидко?

- Так, хлопці у нас всі хороші і багато хто мені допомагав. Також тренера я знав, розумів його вимоги у тренувальному процесі. А грати поруч з такими професіоналами, як у нашій команді, справа неважка. Коли тебе розуміють з напівпогляду, то граєш із задоволенням, і швидше прогресуєш.

- Що саме Руслан Мостовий від тебе вимагає?

- Я більше граю на оборону, головне завдання - у середині поля підібрати м’яч і розпочати атаку.

- Хто на сьогодні є лідером «Руху» на полі і поза ним ?

 - Для мене на футбольному полі - однозначно брати Баранці, а в роздягальні - мені важко сказати.

- Найчастіше ти спілкуєшся в команді з Володимиром Садохою?

- Майже одного віку. Коли я приїхав на перегляд, ми почали разом жити і здружилися. Також дружні відносини з Святом Зубаром, Олегом Панасюком, загалом спілкуюся добре з усіма в колективі.

- Як із дозвіллям? Нічні клуби, гарні дівчата, футболісти є частими гостями таких закладів?

- Це не про мене. Я більше люблю відпочивати на природі - озеро, ліс.

- Як на особистому фронті? Чи знайшов ту єдину, з якою ладен прожити усе життя?

- Ні, зараз я холостяк. Не знайшов ще такої.

 - Якою повинна бути дівчина у Юрія Копини?

- Не знаю. Можна казати одне, а вийде зовсім інакше. Для мене не має значення  чи це блондинка, брюнетка – головне, аби було щось в голові. Ну звісно, має бути доброю, щирою, відвертою, щоб не палила, не зловживала алкоголем, ну хіба трішки вина випити (сміється).

- Юрій Копина режимний гравець?

- Можу дозволити собі на свята келих пива або вина, не більше. Адже добре усвідомлюю, що у мене тренування, матчі, а це все дається взнаки.

- Чого прагнеш досягнути у футболі?

- Насамперед хочу прогресувати. Вважаю, якщо працювати, старатися, то обов’язково тобі пощастить. А везіння у футболі – це дуже важливий фактор.

- Твій молодший брат Іван теж займається футболом. Як і ти, перші кроки робить у ФК «Львів»?    

- Так, його тренер Михайло Луцишин, для нього футбол – це хоббі. Я б не сказав, що у нього очі горять, але у дітей все змінюється: у 5-му класі не виходиш навіть на заміну, а в 10-му - ти лідер команди. Тож усе ще попереду.

- На якій позиції він грає?  

- Центральний нападник. Йому лише десять років, тому тут ще рано про щось говорити. Він добре вчиться, тож будемо робити акцент і на навчанні.  

Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах: