Через безгрошiв'я в українському водному поло наставник нашої збiрної змушений був працювати в Iранi
Вадим Скуратов -- один iз найбiльш квалiфiкованих українських тренерiв iз водного поло. Вiн тривалий час очолював нашу збiрну. Та позаторiк прийняв сенсацiйне рiшення -- подався до Iрану, тренувати молодiжну збiрну цiєї країни. Пiсля повернення додому, Вадим Скуратов дав iнтерв'ю "Експресу".
-- Чи можна сказати, що в Iранi ви знайшли те солодке життя, якого нема в українському спортi?
-- Я вирушав на чужину не за великими грошима. Тут просто не було умов для працi. В Українi збiрники не могли тренуватися досхочу у 50-метрових басейнах. За тренування в басейнi Днiпродзержинська треба було платити. Навiть м'ячi доводилося купувати cвоїм коштом. Один м'яч вартує вiд 30 до 40 євро. А збiрнiй потрiбно їх майже п'ятнадцять на сезон. Проблеми мали навiть iз шапочками та плавками.
А в Iранi зовсiм iнший рiвень. Водне поло вiдчуває державну пiдтримку. Нацiональнi та молодiжнi збiрнi мають добротнi умови для працi. I не лише у професiоналiв гарнi умови. Дiти, пiдлiтки i просто любителi поплавати не обдiленi iнфраструктурою. Басейни звели не тiльки у столицi, але й у кожному невеликому мiстi. Зрозумiло, люди масово вiдвiдують басейни i пробують грати у водне поло. У такiй ситуацiї тренерам легше вiдiбрати найталановитiших.
-- Ви говорите про "зовсiм iнший рiвень". А як щодо рiвня зарплат в iранському спортi?
-- Звiсно, в Українi фахiвцi заробляли копiйки. Тепер чимало наших тренерiв працюють у свiтах. Ми спiлкуємося, порiвнюємо заробiтки. Звiсно, так мало, як в Українi, не платять нiде. Щодо Iрану, то заробiтки там близькi до гонорарiв у країнах Захiдної Європи. Саме тому чимало тренерiв з Європи погоджуються працювати в Iранi. Заможна країна, iз високим рiвнем життя. Ми вiд них значно вiдстаємо.
-- Ви проживали в столицi Iрану. А як життя у тамтешнiй глибинцi?
-- Я мав можливiсть їздити iранськими глибинками. Люди живуть добре, автошляхи чудовi. Та найбiльше уявлення маю про Тегеран. Iранська столиця за всiма статтями випереджає наш Київ. Населення Тегерана -- близько 12 мiльйонiв. Ще два мiльйони щоденно приїжджають на роботу до столицi. Приїжджають власними машинами. Але гiганстьке мiсто -- без дорожнiх коркiв! Iранцi звели величезнi мости, тунелi, якi вирiшили проблему дорiг.
Iще мене вразила чистота мiста-багатомiльйонника. Стiльки люду, а бруду не бачимо! Щодня вулицi прибирають, дороги постiйно поливають водою. Думаю, навiть таким мiстам, як Берлiн, Париж чи Лондон, варто брати приклад iз Тегерана.
-- Чому ви попрацювали в Iранi лише рiк?
-- Я був сам, родину не перевозив. Важко прижитися у чужiй країнi. У нiй дуже багато незвичних для українцiв речей. Особливо заборон. Країна мусульманська. Живе за суворими правилами. Це вам не Тунiс i навiть не Єгипет, де можна на вулицях зустрiти курцiв i дiвчат у вiдвертому вбраннi. В Iранi дуже строгi правила. Чоловiкам навiть у шортах заборонено прогулюватись мiстом!
Дуже велика дистанцiя мiж чоловiками i жiнками. Я звик, що в Українi з жiнками можна жваво поговорити, пожартувати, за руку привiтатися. В iранськiй федерацiї працює чимало жiнок. Мене попередили, щоб я, бува, не привiтався з ними за руку. Кожен дотик до жiнки -- це злочин.
-- Ви знали про покарання за такi порушення?
-- Звичайно. Перед приїздом менеджер тамтешньої федерацiї розклав усе на полички. Вiн написав менi, чого не можна робити в цiй мусульманськiй країнi. Попередив, щоб я не вiз iз собою спиртного. Бо за таке можуть на кiлька тижнiв кинути в буцегарню.
Я розумiв, що треба поважати закони країни, яка дає тобi заробiтки на хлiб. Нiчого не порушував. Ось менi не подобалося те, що не мав права гуляти в шортах. Однак не надягав їх, щоб не образити мiсцевих. До речi, за такий "злочин" також можна було отримати термiн i немалий штраф. Iранцi так себе поставили перед iноземцями: або ви приймаєте нашi умови або їдете геть iз країни. Ну i мушу визнати, що трошки шкода тамтешнiх жiнок. На вулицi спека, а вони в такому щiльному вбраннi...
-- Як тамтешнi жiнки тренуються у водному поло?
-- Одного разу мав цiкаву iсторiю. Своє тренування почав о 16 годинi i до 20-ї мав закiнчити. Звик, що в Українi можна затриматися в басейнi ще на 15-20 хвилин. Однi ще займаються, а iншi за цей час розминаються, i нiкого не виганяють з басейну. Та це тiльки в Українi. В Iранi все iнакше. На годиннику вже 20.15. А я не бачу наступної змiни. Один iз тренерiв чемно просить мене полишити басейн, бо тамтешнi жiнки чекають на вулицi, а не в примiщеннi. Вони не будуть тренуватися, коли їх бачать чоловiки. Ну i тренери чоловiчої статi з жiнками не мають права працювати. Iранських ватерполiсток тренують лише жiнки.
Якось я вiдвiдав футбольний матч чемпiонату Iрану. На стадiонi аншлаг, 100 тисяч глядачiв. I всi чоловiки. Жiнкам видiлили лише один сектор, i чоловiки не бачать, як вони вболiвають.