Ректор Львівського державного університету фізичної культури згадує роки навчання і порівнює студентів різних поколінь.
Моя розмова з ректором відбувалася на початку вступної кампанії. Розумів, що Євген Никодимович, як і будь-який ректор, порине у спогади з кращим настроєм, коли на душі буде спокій за набір студентів, за виконання державного замовлення. Ректор не приховував свого задоволення. Буквально за три дні конкурс уже був три-чотири особи на місце. Абітурієнти інфізу не віртуальні, а реальні. Вони, як правило, не подають заяви до кількох ВНЗ, щоб вступити куди візьмуть, а вмотивовані саме на здобуття освіти з фізичної культури.
- Ви вступали у рідний інститут 1980 року. А який тоді був конкурс?
- Сім-вісім осіб на місце. Але не було загальноінститутського конкурсу. Щороку комітети з фізкультури і спорту Радянського Союзу і Радянської України “спускали” квоти на певний вид спорту. Скажімо, футбол – 25 осіб, волейбол – 20... Щось на зразок нинішнього держзамовлення. Набирали окремо групи хлопців і дівчат.
- Ви – колишній баскетболіст. При вступі були вже майстром спорту?
- Ні, мав перший “дорослий розряд”. Але це не був вирішальний фактор.
Були такі часи, коли спортсмени, маючи перший розряд, олімпіади вигравали. Першим радянським олімпійським чемпіоном з боксу був Володимир Сафонов. 1956 року він прибув у Мельбурн з далекої Чити першорозрядником, а поїхав заслуженим майстром спорту. Легендарний футболіст Едуард Стрельцов став чемпіоном Олімпіади у Мельбурні, не маючи навіть першого розряду. Вирішальним фактором того, що вступив з першого разу, очевидно, було те, що за моїми плечима вже був Івано-Франківський технікум фізичної культури, служба в армії, невеличкий стаж практичної роботи.
- Коли я вчився на факультеті журналістики, у нас у групі був майстер спорту з плавання. Ми його рідко коли бачили на парах, на іспитах. Але якось диплом отримав...
- Щось подібне було і в інфізі. Особливо, коли йшлося про спортсменів високих досягнень. Викладачі закривали очі на успішність. Але змагання різного рангу - це теж освіта. Щоб стати добрим тренером, треба пройти ту школу - збори, змагання, відновлення... Зараз спостерігаємо іншу тенденцію. Є чимало прикладів, коли видатні спортсмени водночас і блискучі студенти, аспіранти, викладачі. Скажімо, наш аспірант Олександр Усик, чемпіон світу з боксу, названий кращим спортсменом України 2011 року, закінчив університет з “червоним” дипломом і успішно вчиться в аспірантурі. Відмінниками навчання були важковаговик, рекордсмен світу Ігор Шемечко, учасниця цьогорічної Олімпіади у Лондоні фехтувальниця Яна Шемякіна...
- Яким студентом були ви? Писали шпаргалки, сачкували з лекцій?
- Написання шпаргалок вважав активною формою підготовки до іспиту. Часом і витягав шпаргалки, особливо, коли йшлося про точні медичні науки, анатомію, фізіологію... Сачкувати мені було важче, аніж моїм одногрупникам, бо я був старостою групи.
- А заради чого сачкували?
- Спокуси були різні. Здебільшого піти на ранковий сеанс якогось гарного фільму, або на морозиво. Часом хотілося довше поспати...
- І, попри все, були Ленінським стипендіатом...
- Так, другий, третій, четвертий курси...
- Чи відчували матеріальну скруту? Чи допомагали грошима батьки?
- Грошима - ні. Привозив з дому якісь харчі. Батько мій був примусово вивезений до Німеччини. Під час одного з бомбардувань був важко поранений. У його спині “сиділо” 17 осколків. Багато грошей витрачали на ліки, вчилася ще сестра... Траплялися голодні дні. Але я перестав бути “бідним студентом”, коли отримав Ленінську стипендію. Якщо звичайна - 40 карбованців, то Ленінська - 100. На другому курсі мене прийняли до складу збірної команди інституту з баскетболу. А це давало право отримувати талони на харчування під час зборів і змагань. А ще зважте на те, що у той час у всіх їдальнях були безоплатними хліб і гірчиця...
- Якщо проводити паралелі між студентами різних поколінь, то як можна порівняти, так би мовити, їхні фізичні кондиції? Маю на увазі зріст, силу, витривалість...
- Людство змінюється. Змінюються умови життя, навколишнє середовище, менталітет, пріоритети... Якщо говорити про популяцію усіх студентів України, то вони стали слабшими. Якщо ж говорити про студентів, які йдуть у спорт, фізичну культуру, то вони сильніші, розвинутіші... Спорт випереджає усі інші сфери життя - економічні, соціальні, культурологічні. На Пекінській Олімпіаді ми змагалися за те, щоб увійти до десятки кращих спортивних держав із Голландією, Нідерландами, Францією. Стали одинадцятими лише через те, що в останній день Олімпіади французи взяли «золото» у чоловічому гандболі... У якій ще сфері ми на одинадцятому місці? Хіба що на сто одинадцятому... І ось вам приклад з нашого університету. За 60 повоєнних років наших вихованців на літніх Олімпійських іграх було не більше 30. А ось на цьогорічній Олімпіаді у Лондоні наших інфізівців буде 17. Сподіваюся, приїдуть вони не з порожніми руками...
З досьє «ВЗ»
Народився Євген Приступа 1959 року у містечку Млинів на Рівенщині. 1984 року з відзнакою закінчив Львівський державний інститут фізичної культури. Працював на різних керівних посадах у спортивних організаціях і ВНЗ. Сім років був професором кафедри фізіотерапії Академії фізичної культури у Вроцлаві. З 2007 року - ректор Львівського державного університету фізичної культури. Доктор педагогічних наук. Автор багатьох монографій і посібників. Підготував 12 кандидатів наук з фізичної культури і спорту. Одружений. Дружина Галина – викладач музики. Донька Яна — випускниця Вроцлавського університету. З нею підписала контракт компанія GOOGLE. Працюватиме у Сан-Франциско («Силіконова долина»).