Минулої суботи, після матчу 21 туру у прем`єр-лізі «Таврія» Сімферополь – «Металург» Донецьк, в прямому ефірі телеканалу «Футбол» відбулася словесна перепалка між головним тренером кримчан Олегом Лужним та експертом згаданого каналу Сергієм Морозовим, самовпевнена поведінка і неоднозначні коментарі якого вже давно дратують багатьох фахівців та вболівальників.
Першому увірвався терпець Лужному, якого в подальшому бурхливому обговоренні цього інциденту підтримала більшість. Та найбільше обурило те, що крім філософських критичних роздумів про гру «Таврії» та тренерську кар’єру Лужного, Сергій Морозов високо оцінив свій особистий вклад у «створенні ЦЬОГО футболу». Шкода, не уточнив якого саме «цього» - можливо усього світового, чи за його ж словами «дворового», але точно найменшою мірою – українського.
Мимоволі пригадався цікавий історичний факт. 17 квітня 1990 року львівські «Карпати» починали сезон, тоді ще у форматі чемпіонату СРСР, домашнім матчем зі смоленською «Іскрою». Напередодні, 3 квітня, сесія львівської міськради І-го демократичного скликання прийняли історичне рішення про синьо-жовтий прапор. За півтори години до гри на стадіоні (тоді ще «Дружба») відбулося театралізоване свято, за яким спостерігало 16 000 глядачів. По закінченні святкування на щоглі стадіону продовжував майоріти синьо-жовтий прапор. У цей час в павільйоні стадіону з`явилися команди, які прямували до своїх роздягалень. І тут, головний тренер «Іскри», Сергій Морозов, здійснив справжній ґвалт. Його істеричні крики : «Я никогда не выведу команду под етим флагом» були чути, здавалося аж на трибунах.
Нещодавно з Габором Вайдою, який тоді був начальником команди, згадували скільки довелося докласти зусиль (насамперед президенту клубу Карлу Мікльошу), щоб таки провести цей матч. І що цікаво, головний арбітр Володимир Моделевський з Кишинева, відповідальні працівники Федерації футболу у Москві, з якими довелося спілкуватися телефоном, набагато швидше сприйняли наші аргументи і з розумінням поставились до ситуації, аніж «великий будівничий цього футболу». Матч завершився перемогою «Карпат» 3-0. Авже через два роки, 21 червня 1992 року перемогла і «Таврія». Вигравши у київського «Динамо» 1-0 у «золотому матчі», кримчани стали першими чемпіонами України і здійснили коло пошани на цьому ж стадіоні, де на щоглі майорів «все етот же флаг».
Здавалося б, вже давно зрозуміло, що нікому не дано право нехтувати тим, що футбол, враховуючи його популярність, був, є і буде значно більше ніж просто вид спорту. Футбол покликаний об’єднувати та гуртувати людей, допомагати виховувати, насамперед у молоді, найкращі людські якості, в тому числі і почуття національної гідності.
А от у чому не можна дорікнути Сергію Морозову так це у його «не послідовності». Адже всупереч бажань абсолютної більшості уболівальників, чіткої позиції керівників національної федерації та клубів, він, будучи визнаним «експертом дворового футболу», разом з купкою таких же зомбованих советскою ідеологією футбольних маргіналів, продовжує ратувати за розвал українського футболу, агітуючи за кремлівсько-газпромівську провокацію – чемпіонат СНД.
Переконаний, у нашому футболі Сергію Морозову ніколи не бути не лише батьком, але й далеким родичем. Скоріш за все йому пасуватиме більш притаманна до його переконань роль своєрідного «Павлика Морозова українського футболу».
Ростислав Заремба
Заступник Голови Федерації футболу Львівської області
в 1990-1992 рр. віце-президент ФК «Карпати»