Капітан жіночої збірної з фехтування на шпагах розповіла кореспонденту «ВЗ» про помилки Пекіна, виснажливий олімпійський відбір до Лондона та стосунки з подругами по команді.
Багато років тому на першостях області з фехтування чимало спеціалістів підходило подивитися на поєдинки нової вихованки Андрія Орликовського – худенької й невисокої Яни Шемякіної, яка, змагаючись зі старшими опонентками, не соромилася кожну вдалу дію супроводжувати відчайдушним криком. Вже тоді мало хто сумнівався, що саме ця галаслива дівчинка у майбутньому стане чемпіонкою: з таким характером сам Бог велів. Через кілька років у фехтувальній залі з’явилася Анфіса Почкалова, а ще згодом – Ксенія Пантелєєва. І в хід пішли нові прогнози: прийде час, і ось це тріо в повному складі поїде на Олімпійські ігри. Та навряд чи хтось міг припустити, що цей час настане так швидко – у Лондоні-2012. Разом з тернополянкою Оленою Кривицькою вихованки Андрія Орликовського увійшли до вісімки збірних світу, які уже за десять днів розпочнуть боротьбу за олімпійські нагороди.
- Коли ви з дівчатами зрозуміли, що до Лондона поїдете командою?
- Коли на останньому відбірному етапі Кубка світу в Парижі француженки програли за вихід до вісімки, а разом з ними «пролетіли» й угорки, це означало, що «зелене світло» отримали ми. Перед зустріччю в 1/8 фіналу Андрій Орликовський сказав мені, що я стану учасницею Олімпіади в будь-якому випадку: у міжнародному рейтингу моє прізвище було на прохідній позиції. Однак ця приємна новина не розслабила мене. Навпаки, відчула додаткову відповідальність перед дівчатами і тренером. Хотілося, щоб поборолися за нагороди усі разом.
Фехтувати, коли на кону стоїть олімпійська ліцензія, ще важче, ніж за медалі престижних чемпіонатів. Коли довкола стоїть такий ажіотаж, розкритися на доріжці неможливо. Робиш лише добре відпрацьовані дії і борешся за кожен укол. Так, з легкого мандражу починаються усі змагання. Однак ніде так не лихоманить, як у боротьбі за олімпійські перепустки.
Про те, що до Лондона їдемо командою, першою дівчатам сказала я. Вони не повірили! Довго не могли втамувати хвилювання. Не знаю, як інші, але я спати тієї ночі не могла – переповняла радість. І зовсім інші емоції домінували після індивідуального турніру, коли програла не надто сильній німкені. Тоді подумала, що Олімпіада пройде повз мене, і дала волю сльозам. Було до болю образливо: так добре пройти цілий олімпійський цикл і програти головний відбірний старт. А наступного дня плакала вже від щастя. Моя праця не минула надарма. Доля дає мені ще один шанс. Раділа безмежно, що мені не доведеться брати участь в європейському зональному відборі – крізь сито саме такого турніру я потрапила на Ігри до Пекіна. Ти не уявляєш, наскільки виснажливим фізично і емоційно жахливим є цей турнір, де ліцензію гарантує лише місце у фіналі, де немає жодного права на помилку! Я віддала усі сили, у мені не залишилося ані краплини енергії. До Пекіна я приїхала виснаженою. У зональному відборі на Олімпіаду до Лондона дві вільні ліцензії розігрували безліч сильних і талановитих фехтувальниць. І я, згадуючи себе чотири роки тому, усім серцем їм співчувала.
- Для тебе це буде друга Олімпіада. Які висновки зробила після поразки на доріжках Пекіна?
- Зрозуміла, що це такі самі змагання, як і багато інших. І готуватися до них слід без особливого фанатизму, як це було у мене перед Пекіном. Потрібно налаштовувати себе так: вдасться перемогти – чудово! Ні – життя на цьому не завершується. На власному прикладі переконалася, що слабких суперниць там бути не може. Тому і фехтувати потрібно до кінця. В Пекіні я програла фехтувальниці з Панами, яка, хоч і стала другою на Американських іграх, все ж нічого видатного не показувала. У першій трихвилинці я вела 9:6. І подумала: я перемогла. А такі думки розслабляють, затуманюють мозок. На другий період вийшла цілком розібрана... Не хочу про це більше згадувати. Хоча і через чотири роки у деталях пам’ятаю той двобій, наче він був лише вчора. Я тепер у Лондоні. Помилок чотирирічної давнини уже не повторю. Так хочеться уже скоріше фехтувати на Олімпіаді. Сил уже немає чекати. Я готова до бою!
- Після командного відбору головним жартом фехтувальних сайтів була новина, що клубна команда Львова увійшла до вісімки збірних світу, які змагатимуться на Олімпійських іграх…
- Так, про це багато розповідали англійки, які проходили з ними спільний збір. Заслуга у цьому Андрія Вікторовича! (Орликовського. – О. С.). Він у нас чудотворець. Адже у Лондоні українські шпажистки вперше змагатимуться у командному турнірі Олімпійських ігор. Це вже досягнення. А коли з цього квартету троє – його особисті учениці… Цього не могли не помітити у світі.
- Андрій Орликовський розповів, що перед Іграми у нього найголовніше завдання – згуртувати команду. Іншими словами, помирити тебе і Ксенію Пантелєєву…
- Я знаю про це. Однак миритися не можу. Я пробачила Пантелєєвій усе (на етапі Кубка світу Ксенія Пантелєєва в очній зустрічі перемогла Яну Шемякіну і так відібрала у неї залікові рейтингові очки на Олімпійські ігри. – О. С.) і спілкуватимуся з нею у разі потреби. Однак для себе я зробила висновки, і ніяких дружніх і щирих стосунків, як це було раніше, бути вже не може. Якщо би все сталося навпаки, і на Ігри в особистому турнірі відбиралася вона, я би не роздумуючи віддала їй поєдинок. Та й не тільки їй. Якщо би була потреба, то й іншій українці, дівчині з іншого міста, яка тренується в чужого тренера. А тут… у мене немає слів.
- Як ви можете перемагати командою, коли у вас у збірній такий конфлікт?
- Я – професіонал. Тому виходжу на доріжку і роблю свою справу, не думаючи про конфлікти. Хочеться, щоб наша команда перемагала. І я не шкодую задля цього сил.
- Після Олімпіади в Лондоні ти плануєш взяти тайм-аут – вийти заміж і народити дитину. Як гадаєш, хто з дівчат зможе взяти на себе лідерство у команді?
- Виражені лідерські задатки є у наймолодшої вихованки Андрія Орликовського – Анастасії Івченко, яка на першості світу стала другою. Але у неї замало досвіду. Капітаном команди може бути Анфіса Почкалова. Та й, зрештою, кожна з дівчат у нашій команді. Час покаже. Я так довго була лідером збірної – спочатку юніорської, а потім і дорослої, і це не давало можливості дівчатам проявити свої вміння вести команду за собою. Тепер кожна з них, гадаю, випробує себе у цій ролі.