Після «Євро-2012» і Літніх Олімпійських ігор у Лондоні було багато розмов і дискусій у ЗМі щодо проблем розвитку всеукраїнського та місцевого футболу. Це зумовлене багатьма обставинами на різних рівнях. Про них — наша розмова з асистентом арбітра ФІФА, віце-президентом Асоціації аматорського футболу України іванофранківцем Тарасом Климом.
Високий рівень турніру
- Пане Тарасе, ви ще є і першим заступником голови обласної федерації футболу. і зважаючи на те, що головою федерації є міський голова Івано-Франківська Віктор Анушкевичус, в якого чимало клопотів з наведенням порядку в міській господарці, всі футбольні справи нашого краю практично лягли на ваші плечі. Однак нині мова не про це, а про всеукраїнський футбол — професійний і любительський. Розпочнімо з фінального всеукраїнського турніру серед аматорських команд, котрий проводився в Коломиї та Яремчі. Чому саме у нас? Адже ви були головним суддею цих змагань...
— Обласна федерація звернулася з листом до Асоціації аматорського футболу України про проведення фінального турніру на Прикарпатті. У листі все обррунтували, вказали на свої можливості, довели певні гарантії. Тим паче, що чемпіони області — коломийські «карпати» ввійшли до вісімки найкращих українських аматорських команд. У Києві виконком асоціації позитивно вирішив таке питання і ми відразу почали підготовку до організації змагань. Після них усі керівники команд відзначали їх високий організаційний рівень. Вони були задоволені й умовами проживання, і харчуванням, і відпочинком. Навіть суддівством, до якого завжди є великі претензії.
Чекали на «війну»,
а її не було
- У столиці відбувся довгоочікуваний звітно-виборний конгрес Федерації футболу України, на якому ви були делегатом. Після багатолітнього кермування свої повноваження мирно склав Григорій Суркіс. Хоча багато хто чекав «війни», адже за кілька місяців до проведення конференції Григорій Михайлович заявляв, що на ній відверто повідає про неподобства в українському футболі. Як не дивно, цього не сталося. Чому? Як виглядав його звіт і як його сприймали присутні?
— Які неподобства мав на увазі Григорій Суркіс, не можу сказати, адже він очолював федерацію і за все персонально відповідав. Гадаю, хтось із журналістів щось наплутав або придумав. Григорій Михайлович перед делегатами виступив з розлогим філософським трактатом про майбутнє українського футболу. і все. А звіт зробив виконавчий директор, перший заступник президента федерації Олександр Бандурко. Наводилися цифри, факти і т. п. Стосовно «війни», то тепер критикувати попередника нема сенсу: його період керування минув. Попри все Григорія Суркіса підтримало нове керівництво федерації, обравши почесним президентом. Власне, він може бути присутнім на всіх засіданнях федерації з дорадчим голосом і як член виконкому УЄФА — надавати методичну та консультативну допомогу.
- У ЗМІ з’явилася інформація, що Григорія Суркіса можуть обрати президентом УЄФА, а Мішель Платіні займе місце президента ФІФА замість Зеппа Блатера.
— Прогнозувати не буду, бо не знаю розкладів кадрових сил в УЄФА. Хто кого підтримує і хто на що може претендувати? Там є дуже багато поважних людей, працюють довго, кожен має своє лобі й не захоче залишати насиджене крісло. Організація досить консервативна, але, звичайно, якби представник України став президентом УЄФА, то було б дуже добре для розвитку нашого футболу.
Людина над розбратом
- Повернімося до звітно-виборного конгресу. Чому делегатам на пост президента федерації запропонували лишень одну кандидатуру — колишнього відомого футболіста донецького «Шахтаря» і київського «Динамо» Анатолія Конькова. Не всі регіональні федерації футболу її підтримували, в тому числі й в деяких західних областях України. Однак чомусь за Конькова фактично проголосували одноголосно.
— Мені важко щось казати за всіх, а от наша обласна федерація — серед тих, хто підтримав кандидатуру Конькова. Він приїжджав на Прикарпаття, зустрічався з громадою, врешті-решт ми ще добре пам’ятаємо цього чудового футболіста за грою в київському «Динамо» 70-х років, за яке дуже вболівали. А чому висунуто тільки одну кандидатуру — відверто кажучи, не знаю.
- У нового президента федерації — донбаські корені, проте Коньков відхрещується від «донецьких». Причина зрозуміла: у футбольних вищих колах довгий час тривало відверте протистояння між «київськими» і «донецькими» за вплив на дві команди — «Динамо» і «Шахтар». Нещадна критика постійно лунала на адресу суддівського корпусу, який під «дахом» ФФУ. Мовляв, київське керівництво завжди підтримує своїх, тож, можливо, уже тепер буде мир між двома футбольними кланами. Наразі проблем і без того вистачає, потрібно виправляти наявне становище, адже Григорій Суркіс, як і кожний керівник, допускав помилки.
— Справді, Анатолій Коньков родом зі сходу України, в донецькому «Шахтарі» став зіркою радянського футболу. А чи «донецький» він, чи не «донецький»ѕ Я не прихильник розчленування країни на регіони. В ролі арбітра не раз бував на сході й знаю, як люблять футбол у Донецьку. Тому нині про Анатолія Конькова, мабуть, варто говорити як про людину, яка стоїть над розбратом, різними конфліктами, котра влаштовує всіх і об’єднує всіх. Я так думаю. Звісно, на сьогодні у футболі, мабуть, є різні течії, певні впливи — київські, донецькі, харківські, дніпропетровські, львівські. Таким є життя, і воно відображається у футбольній історії.
Схоже, Анатолій Коньков має підтримку з боку чинної влади. Повірте, це дуже важливо для футболу як для спорту номер один в Україні. Дотепер, здається, такого не було.
Гроші не за призначенням
- Пане Тарасе, щодо «донецьких» ви дали дуже обережну відповідь. А вже сьогодні є факти суддівства не на користь «Динамо», а навпаки, «Шахтаря».
— Ще зарано щось твердити. Ми бачимо, що «Шахтар» нині на голову вищий від інших провідних команд прем’єр-ліги. Безумовно, Григорій Суркіс був на боці «Динамо», а чи буде Анатолій Коньков на боці «Шахтаря» — час покаже. Зараз нічого не хочу ані заперечувати, ані стверджувати. Загрози, зрозуміло, є. Втім, при керівництві федерації та й у складі її виконкому є представники не тільки з Донеччини, а й із Західної України. Незабаром побачимо, яку політику веде нове керівництво і у великому футболі, і у масовому.
- На конгресі, напевно, було висунуто широку програму розвитку футболу?
— Не хочу її переповідати. Основний акцент зроблено на масовий і дитячий футбол. Це правильно, бо великий професіональний зав’язаний на бізнесі, великих грошах. А далі — одні декларації. З масовим і дитячим футболом в регіонах ми стараємося якось упоратися своїми силами. Натомість ФіФА та УЄФА для розв’язання таких проблем розробляє цілі програми з надаванням країнам фінансової та методичної допомоги. Гроші в Україну щороку начебто йшли і використовувались завжди не за призначенням. До речі, на конгресі було сказано, що на кінець року українська федерація за програмами ФіФА та УЄФА отримає 390 млн. гривень. Погодьтеся, величезна сума. Тільки треба нею розумно розпорядитися, тобто довести кошти до обласних, районних федерацій, вчителів ДЮСШ чи шкіл, футболістів. Та й держава не повинна стояти осторонь. Безумовно, час від часу вона виділяє кошти, але їх, на жаль, розпорошено у спортивних відомствах.
Динаміка «Шкіряного м’яча»
- Однією зі складових загального футболу є дитячо-юнацький. Здається, ви, пане Тарасе, є великим прихильником проведення всеукраїнського турніру «Шкіряний м’яч». Чи не здається вам, що його занедбали, як і урок футболу в загальноосвітніх школах із закупівлею для них великої кількості м’ячів?
— Не погоджуюся з вами, що «Шкіряний м’яч» занедбали. Просто він за різною динамікою розвивається. Я був одним із тих, хто ініціював відродження цього турніру в Україні. 1998 року перші такі змагання пройшли в Івано-Франківську. Щороку до них залучалося все більше команд. До якогось часу йде зростання, відтак настає спад, потім — навпаки. Нині потрібні черговий спалах, нові стимули й нова енергія. Скажімо, тепер ми вийшли на період стабілізації, а суперництво проводиться в чотирьох вікових групах. На високому рівні — всеукраїнські та обласні турніри. Зате мало уваги приділяється низовій ланці — першостям школи, села, району, міста. А це тому, що ФФУ самоусунулася від чорнової роботи і чомусь на змаганнях виступає лише почесним гостем — жодних коштів, ніяких зусиль, а підписувати регламент — найлегше. А нині витягує «Шкіряний м’яч» президент Асоціації аматорського футболу Федір Шпик, навіть власними коштами.
Щодо уроку футболу в школі, то свого часу тут був сплеск, були програми, піар та ажіотаж і м’ячі, звичайно. Нині все знову притихло, тому потрібний черговий поштовх, активізація, зокрема, з боку Міністерства освіти, науки, молоді та спорту України. Власне ФФУ чи Асоціація аматорського футболу не в силі розвивати найпопулярніший вид спорту в чужому відомстві, а може тільки стимулювати його. Та й чи буде хосен з того, коли в Україні навіть нема окремого спортивного міністерства?..
- Ви віце-президент всеукраїнського аматорського футболу. На вашу думку, в якому стані він сьогодні перебуває?
— Ми вже про це трохи говорили. Багато залежить від діяльності регіональних федерацій. Наприклад, в організаційному плані область, порівняно з сусідами на доброму рахунку: по 16 і 12 команд грають у першій і другій лігах, понад 40 — у дитячій футбольній лізі, проводимо «Шкіряний м’яч», передсезонні традиційні турніри, навчання тренерів, підготовку суддів. Нам би ще потрібні були всеукраїнська програма розвитку малого футболу, фінансування зверху донизу.
Бальчос «заліз»
у чуже господарство
- Так сталося, що сім областей України, в тому числі й івано-Франківська, не мають професіональних команд першої та другої ліг. і ось у ЗМІ з’явилася інформація про створення наступного року нової структури — перехідної між аматорським футболом і професіональним. Ваше ставлення до ініціативи президента ПФЛ Мілентія Бальчоса і чи залучатиметься наша область до такого нововведення?
— Ставлення негативне. Скажу так: Мілентій Володимирович «лізе» в чуже господарство. Друга ліга, якою управляє ПФЛ, насправді не є професіональною. Там з відповідним статусом є лише кілька команд, а решту, як кажуть, до цієї ліги «притягнуто за вуха». Тож Мілентій Бальчос за рахунок найкращих колективів регіональних федерацій прагне підсилити свою занедбану господарку. Асоціація аматорського футболу, котру я теж представляю, має дещо іншу думку. На моє переконання, слід відновити традиції аматорського футболу. Пригадуєте, колись було шість зон, по 12-15 команд у кожній, що грали в регулярному чемпіонаті. «Пеефелівці» прагнуть розвалити наш аматорський чемпіонат і вихопити звідси найкращі сили для підсилення своєї другої ліги. Дивіться самі: тут лише три клуби із західних областей — з Тернополя два та один зі Стрия, а ще зовсім недавно їх було сім лише з нашого Прикарпаття. Починаючи від Закарпаття — через Житомирщину до Києва — чисте поле. Все розвалюється, тому й народилася така ініціатива.
Час реорганізації, очевидно, настав. Футболісти, які грають, приміром, у нашій області на найвищому рівні, далеко не аматори. Вони всі отримують гроші. З радянських часів ми заплющували очі на такі речі, твердячи, що це аматори. Колись хоч на підприємствах футболісти були в штатних розписах, а тепер туди не ходять навіть за зарплатнею, щоб поставити підпис у відомостях. Кошти для розрахунку надходять не завжди зрозуміло звідки.
Ясна річ, завдання федерації — навести порядок на всіх напрямах. Зокрема слід організувати якусь перехідну лігу, але в жодному разі не професіональну. Новому керівництву ФФУ ми вже подали свої пропозиції і чекатимемо на позитивне рішення...
Мав сумну історію
- І наостанок про знищення професіонального футболу на Прикарпатті. «Донецькі», як сказав в інтерв’ю «Галичині» президент футбольного клубу бурштинського «Енергетика» Мирослав Лотоцький, угробили «Енергетик», а «дніпропетровські» в особі «Скорзонери» — івано-франківське «Прикарпаття». Я чув, що ви, пане Тарасе, неохоче відповідаєте на такі запитання, але що все-таки сталося і чому?
— Це правда, бо мав сумну сторінку у своєму житті, будучи президентом НФК «Спартак». Я глибоко розчарувався, розчищуючи завали в клубіѕ Справді, ані «донецькі», ані «дніпропетровські» не розвиватимуть у нас і не ставитимуть професіональний футбол на ноги. Немає сумніву, в Івано-Франківську або в області треба шукати потужного бізнесмена, хочете, називайте олігарха родом з нашого краю, котрий для свого задоволення фінансово підтримував би його. Адже такі є в Донецьку, Харкові, Дніпропетровську, в тому ж Львові. Від наших є мільярдер Бахматюк, який, до речі, колись сам грав у футбол. Його ніхто не агітував, не зацікавив, з боку місцевої влади ніхто не дав преференцій. Ось і маємо такий результат. Ще раз наголошую: поки у нас не з’явиться справжній господар, доти нічого розраховувати на «донецьких» чи «дніпропетровських».
А владаѕ Вона, по-перше, не хоче і, можливо, не може організувати професіональної команди, а по-друге, не зобов’язана виділяти чималі кошти з міського чи обласного бюджетів для її утримання. Нехай краще допомагає дитячо-юнацькому футболові, підтримує спортивні футбольні школи, які є в складі клубу чи біля нього.