У рішенні ФФУ запросити на пост тренера національної збірної України Андрія Шевченка є своя логіка. Але мова не про заслуги і харизмі прославленого форварда. Просто такий хід федерації цілком вписується в атмосферу хаосу, оповита головну команду країни.
Не беручи до уваги перші після створення збірної роки, можна сміливо стверджувати: в настільки аховому положенні вона виявилася вперше. І те, що ще кілька місяців тому, виступаючи в ролі господарів континентального чемпіонату, синьо-жовті перебувала в центрі уваги всієї Європи, робить ситуацію ще більш парадоксальною.
ЗАВДАННЯ ДЛЯ ЛУЧЕСКУ
Під кінець вересня команда залишилася без головного тренера. Олег Блохін зробив вибір на користь рідного для себе київського «Динамо», чим, звичайно, застав зненацька керівників вітчизняного футболу. Однак навряд чи хтось міг припустити, що вони виявляться настільки неготовими до форсмажор.
Згадайте, в лютому Фабіо Капелло покинув збірну Англії - це за якихось чотири місяці до старту Євро-2012! Впору було впадати в паніку, численні кандидатури наступника італійця обговорювала вся країна, однак національна асоціація зберігала спокій і не кидалася з крайності в крайність. Зрештою було названо ім'я Роя Ходжсона, чому передували грунтовні переговори, проведені з досвідченим наставником з дозволу його тодішніх роботодавців з «Вест Бромвіч». Це - цивілізований підхід.
Український варіант пошуків тренера виявився куди більш непередбачуваним. Напередодні двох найважливіших відбіркових матчів ЧС-2014 проти Молдови та Чорногорії наша федерація повинна була зробити все для розрядки ситуації, на час заморозити тему про «новий рульовому», щоб дати можливість футболістам сконцентруватися на тренувальному процесі. Так, у всякому разі, підказував здоровий глузд. Що ж вийшло на ділі?
Гаряча тема з кожним днем набувала все більшу температуру, чого не в останню чергу сприяла сама ФФУ. За два дні до кишинівського поєдинку в Будинку футболу було проведено нараду за участю тренерів клубів Прем'єр-ліги, в тому числі і зарубіжних фахівців, яким було дано домашнє завдання - подумати і назвати найбільш підходящих кандидатів на вакантну посаду. З якого дива румун Мірча Луческу чи білорус Леонід Кучук повинні турбуватися про подібні речі, ніхто до пуття не пояснив.
ЯВИЩЕ ЗАВАРОВА
Галас у пресі була піднята порядна, деякі учасники наради виносили свої думки на камеру, ніж, самі того не бажаючи, лише розпорошували увагу збірників, і без того перебували під відчутним психологічним пресом.
Віддача ж від тієї зустрічі спочатку бачилася «нульовий», що в підсумку і підтвердив список запропонованих претендентів. Павлов, Маркевич, Яковенко, Фоменко, Буряк, Михайличенко, згадувані в «анкетах» частіше за інших, - і без того знайомі уболівальникам фігури. Вердикт колег лише «узаконював» статус цих наставників і, що найголовніше, знімав відповідальність з керівників ФФУ. Якщо у запропонованій ними креатури не заладилося справи, можна буде легко послатися на колективну думку тренерів, що потрапили, виходить, пальцем в небо.
Багато журналістів іронічно відгукувалися про згаданій нараді ще й тому, що раніше у ЗМІ просочилася інформація про призначення на відповідальний пост абсолютно не розпещеного тренерської славою Олександра Заварова. Новина підтверджували і авторитетні експерти, знайомі з футбольною кухнею зсередини. ФФУ, немов виправляючи промашку, поспішила дати офіційне спростування: мовляв, не вірте чуткам, вибір ще не зроблено. Тим часом, Олександр Анатолійович дійсно увійшов до тренерського штабу збірної, і хто знає, якою була б його доля, добийся синьо-жовті максимального результату в кваліфікаційних поєдинках. Втім, все одно грою команди в її останньому в році, що минає спарингу керував саме Заваров.
НОВІ ОБРІЇ ШЕВИ
Мабуть, найбільшою проблемою нової футбольної влади є невідповідність її задекларованих намірів і реальних дій. Пообіцявши представити тренера збірної до матчу проти Болгарії, вона пізніше, вустами кинутого на амбразуру керівника профільного комітету Михайла Фоменка, відмовилася від своїх слів, визнавши, що процес відбору кандидатів затягується на невизначений термін.
Що з'явилося же на офіційному сайті ФФУ повідомлення про бажання її президента Анатолія Конькова бачити в тренерському кріслі Шевченко виглядає ще більш нелогічним, бо враз перекреслює всі напрацювання, які велися в цьому напрямку протягом останніх півтора місяців. Виходить, даремно ламали голову клубні наставники, марно сиділи над списком претендентів трудівники комітету збірних.
І суть, і форма, і час публікації даної новини викликають окремі питання. Футбольне Інтернет-спільнота вельми красномовно відреагувало з цього приводу. Мало того, що у Шевченка немає належного досвіду і відповідної ліцензії, так і про своє бажання вступити на тренерський шлях він ніколи не заявляв. Навпаки, нещодавно обмовився, що збирається продовжити політичну кар'єру. Чому Коньков спочатку не провів переговори з колишнім футболістом, а вже потім би оприлюднив їх підсумки, - теж незрозуміло. Нарешті, хто підштовхнув президента федерації підірвати ефір напередодні матчу національної команди і поставити в незручне становище Заварова?
Коментарі, які роздавав керівництво ФФУ на цю тему, деколи грішили протиріччями. Наприклад, Анатолій Попов спочатку стверджував про персональний рішенні глави ФФУ запросити Шеву. Однак сам Коньков підкреслював, що даний вибір став плодом мозкової атаки цілої групи функціонерів. Спочатку президент ФФУ стверджував, що його запрошення стало несподіваним для Шевченка, а через пару днів вже говорив протилежне. І зовсім вже незрозумілим виглядає, зроблене Андрію пропозиція - вибрати між національною збірною і «молодіжкою», підготовкою якої небезуспішно займається явно знаходиться на своєму місці Павло Яковенко ...
Відмова Шевченка скоріш завсе затвердись Заварова на капітанському містку. Хоча, враховуючи непередбачуваність дій босів ФФУ, під завісу цієї історії можна очікувати будь-яких сюрпризів. Складається враження, що федерація все ще перебуває в стані розгубленості, не знаючи, як правильно вчинити. Бути може, нею рухає не стільки прагнення допомогти збірній, скільки інстинкт самозбереження - відвести від себе потік справедливої критики з боку вболівальників і журналістів. Якщо це дійсно так, то розпочату гру навколо кандидатури тренера першої команди можна вважати не тільки авантюрною, але й свідомо проваленої.