Якось з чемпіонатів світу з хокею, років 20 тому, врізалася в пам'ять така фраза: «Якщо між собою не зіграли Швеція з Фінляндією, то це вже й не повноцінний чемпіонат світу». Переклавши це на поточний момент, можна сказати, що якщо на якомусь турнірі між собою не зіграли Росія з Україною, то це ніби як чогось турніру не вистачило. Поступившись напередодні Ірану, збірна України змушена була задовольнятися в групі В другим місцем, ну, а росіяни переграли, як виявилося, сиру ще італійську молодіжку, і стали першими у своїй групі А. А значить - дербі.
Варто сказати, що наставники обох команд зовсім недавно перетиналися між собою. Сергій Скоровіч та Євген Ривкін керували студентськими збірними на серпневому чемпіонаті світу, і тоді у фіналі наш тренер переграв російського колегу, який, до того ж, є і головним тренером національної збірної Росії. Виходить, у Сергія Скоровіча до Євгена Ривкіна був і свій особливий рахунок.
Склад нашої команди був той же, що і в перших двох переможних матчах - з самого початку матчу в «рамці» знову грав голкіпер «ЛТК» Юрій Савенко. Але вступати в гру йому довелося не відразу - що росіяни, що українці намагалися постійно володіти м'ячем, в атаці не ризикувати, а при втраті моментально поверталися назад. Лише на 6-й хвилині наші хлопці упустили біля воріт гравця збірної Росії, але той пробив повз ворота. Таїли в собі небезпеку два штрафних біля воріт Савенко через дві хвилини, але кожен раз наші хлопці встигали блокувати удари по воротах.
Чесно кажучи, здивувала збірна Росії. Якщо в матчах з усіма своїми суперниками на груповому етапі підопічні Сергія Скоровіча грали першим номером, то з нами явно вирішили зіграти від оборони. Складно сказати, чи готові були до цього Євген Ривкін і Роман Ковальчик, але в тупик українців це ставило. До середини майданчика добиратися вдавалося без проблем, а от далі - з цим було не все так просто. Як результат, небезпечних моментів біля воріт голкіпера збірної Росії Шевченко практично не виникало. Зате Савенко весь час доводилося бути напоготові, оскільки на контратаку суперник був заряджений конкретно.
Тим не менше, до кінця тайму команди змогли обмінятися забитими м'ячами. На 18-й хвилині Савенко кинув у відрив по лівому флангу Литвинова, той зіграв у довгу стінку з Разувановим, і зі скрутного становища зміг відправити м'яч під поперечину. Але, на жаль, вели в рахунку наші хлопці всього декілька хвилин. Головний бомбардир росіян на турнірі Антошкін, скористався помилкою українців біля воріт Савенка, і з семи метрів переграв нашого голкіпера.
Другий тайм почався для збірної України, гірше не придумаєш. На 22-й хвилині господарі паркету отримали право на кутовий, і «взяли» нашу команду комбінацією з підручника - передача в штрафну на рівні голови, і Чішкала, який вміло звільнився з-під опіки, спокійно переправив м'яч у ворота. Вдруге на турнірі збірна України опинилася в положенні відігруючоїсь, але якщо з Іраном часу було дуже мало, то з Росією - попереду цілий тайм. Євген Ривкін, як міг, з лавки закликав хлопців не метушитися, час ще є, але коли програєш - збігає він дуже швидко.
Росіяни і до того не особливо прагнули пресингувати і накривати, спокійно стояли на своїй половині, і видумувати їм особливо нічого не треба було. А ось нашим хлопцям потрібно було включати все своє вміння, часом кмітливість, щоб за рахунок нестандартних ходів знайти пролом в гнучкою і рухливою обороні бур'янистої Росії.
Виходило, м'яко кажучи, не дуже, а якщо прямо - то погано. По суті, росіяни просто вбивали дорогоцінний для нас час. І на 32-й хвилині Євген Ривкін все для себе зрозумів - нічого з цього не буде і треба ризикувати. Питання тільки - коли? Почали на 35-й хвилині - Литвинов вийшов у воротарському футболці. Дуже довго чекали свого шансу українці - майже 5 хвилин, але таки дочекалися. На 39-й хвилині Литвинов знайшов на дальній штанзі Шпигаря, і той з метра переправив м'яч у ворота. Далі потрібно було заспокоїтися і дограти. 2:2 - і це ще 10 хвилин овертайму.
У додатковий час футболісти, незважаючи на ризик помилитися діяли на високих швидкостях. Мало того, наша команда продовжила гру з п'ятим польовим. У кінцівці першого додаткового тайму по серйозному в гру довелося вступити Савенко, який ногою відбив м'яч після удару Антохіна з середньої дистанції.
Все той же Антохін ледь не забив на початку другої 5-хвилинки, але, вийшовши по лівому флангу на ворота, трохи не влучив у дальній кут. Українці ж продовжили гру з зайвим польовим гравцем, але попросту катали м'яч по периметру, не загрожуючи воротам росіян.
Таким чином, першого фіналіста «Петербурзької» осені повинна була визначити серія пенальті.
Для початку команди обмінялися точними ударами. Потім до м'яча підійшов Кузенок і Савенко впорався з його нехитрим ударом. Наступним невдахою серії довелося стати Королишину, який не потрапив в ствір. Але вже в наступній же спробі Арихін не забиває (знову блиснув майстерністю Савенко), а вирішальну крапку в матчі ставить Микита Шпигарь.
Отже, збірна України у важкому поєдинку зуміла пробитися у фінал. Суперник нашої команди визначитися трохи пізніше після другого півфінального поєдинку між збірними Ірану та Словаччини.
Росія - Україна - 2:2 (по пенальті 3:4)
Україна: Савенко - Разуванов, Литвинов, Шпигарь, Лазикін - Королишин, Шамлі, Кравцов, Ситник - Кидалов, Крикун
Арбітри: Ілля Акімцев (Росія), Віталій Ракуцкій (Білорусь)
Голи:Антошкин (19), Чішкала (22) - Литвинов (18), Шпигарь (39)
Пенальті: 1:0. Антошкін, 1:1. Разуванов, 1:1. Кузенок (воротар), 1:2. Литвинов, 2:2. Філімонов, 2:3. Кравцов, 3:3. Чішкала, 3:3 . Королишин (мимо), 3:3. Арихін (воротар), 3:4. Шпигарь