Цей дзюдоїст вже давно заявив про себе не лише на всеукраїнській арені, а на світовій. Услід за «золотом» здобутим 2009 року в Ротердамі, «сріблом» на минулорічному світовому чемпіонаті у Токіо, Георгій Зантарая у ваговій категорії 60 кг завоював бронзову медаль чемпіонату світу з дзюдо, який завершився в Парижі. «СПОРТИВКА» поспілкувалася із призером чемпіонату світу та одним із найбільш стабільних дзюдоїстів збірної України про парижський чемпіонат, збірну України та шлях у дзюдо.
-На жаль, я програв у півфіналі отримавши від судді два попередження у боротьбі проти південнокорейського борця. Моєму ж супернику дали лише одне попередження. Тут трішки не об’єктивно суддя вчинив… Савме ці очки і принесли перемогу моєму супернику. А так, все супер, зараз відпочиваю від першості світу.
-Георгію, до останнього моменту ти не знав чи зможеш вийти на татамі?
-Так, у мене був надрив зв’язок переднього і заднього плечового поясу.
-А як вдалося перетерпіти біль?
-Насамперед, терпіння та жага до боротьби. Я був налаштований на боротьбу, та й лікар допоміг. Якщо здобув медаль, значить мене добре підвели до цих змагань.
-Дзюдо ти займаєшся вже давно. А чи є людина, на яку ти рівняєшся, береш з неї приклад у цьому виді спорту?
-Ні, такої людини в мене ніколи не було. Є хлопці, які, тренуючись, можливо, показували ті чи інші елементи, і я хотів стати таким же сильним, але не боротися так, як вони. Тобто виробити свій стиль. Образно кажучи, я люблю дивитися боротьбу, але не настільки, щоб вмирав. Просто люблю боротися, але кумирів у мене немає.
-У дитинстві окрім дзюдо були ще види спорту, якими ти цікавився або ж займався?
-Ні, не було. Тільки дзюдо, на яке я прийшов, коли ще навчався в середній школі. Відтоді так і залишився у цьому виді спорту. Та й то тоді на дзюдо я прийшов чисто випадково.
-У сім’ї дзюдоїсти були?
-Ні, в сім’ї ніхто не займався дзюдо. Вони навіть спочатку були проти того, щоб я став спортсменом та займався дзюдо. До речі, мій брат також спочатку тренувався, але батьки йому сказали: «Для чого тобі займатися спортом? Краще йди вчися». Так мій брат пішов вчитися, а я вирішив все-таки залишитися в спорті. Моя ж мама казала тоді, що нам одного спортсмена вистачить.
-А зараз, коли ти завойовуєш медалі перемагаючи на змаганнях, що кажуть батьки?
-Звісно, що вони гордяться мною та щасливі за свого сина. Мені дуже повезло з батьками, які мене підтримують та люблять. Також мені поталанило з колективом: і з хлопцями по збірній команді України, і з тренерами. Адже успіх – це здорова атмосфера в колективі. Мабуть, найкраще про це кажуть здобуті мною медалі на останніх чемпіонатах світу та інших змаганнях.
-До Олімпіади менше року. Завдання, цілі, пріоритети вже для себе визначив на ці старти?
-Ще має бути чемпіонат Європи, а потім Олімипійські ігри. Звичайно, що налаштовуюся тільки на перше місце. Мабуть, це є ціллю кожного спортсмена, а тим паче моя. У мене все має вийти, бо працю, яку я вклав повинна дати віддачу.
-А скільки за день доводиться робити кидків та й взагалі тренуватися?
-Буває по-різнму, немає такого, що роблю 500, або 100 кидків. Тренування кожного дня різноманітні, а це залог успіху в сорті. Бо якщо тренування будуть монотонними, якщо приходити на тренування і по 200 разів здійснювати кидок, у такому випадку, гадаю, через декілька днів просто надоїсть тренуватися і я почну бігати, або ж робити щось інше. Тому мій тренер урізноманітнює мою підготовку до змагань. Можу тренуватися тричі на день, два рази, один, а інколи взагалі можу не тренуватися. Таке також буває. Сааме для цього й потрібен тренер, щоб коректувати тренування та підказувати, що і як робити.
-Часу на особисте життя вистачає?
-Часу вистачає на все. Люблю бути вдома, ткож люблю ходити в кіно зі своєю коханою дівчиною, яка колись також займалася дзюдо, зара, щоправда, не займається. Вона мене у цьому плані дуже добре розуміє і підтримує.
-А чи хочеш ти, щоб у майбутньому твої діти займалися цим видом спорту?
-Було б добре, але це вибір дітей. Тому тут уже к вийде. Хоча я особисто за здоровий спосіб життя. Звісно, що я не буду їм нав’язувати дзюдо, але, можливо, вони візьмуть до уваги приклад своїх батьків (Сміється, - Примітка автора).
-Ти сказав, що у збірній України дуже дружня і гарна атмосфера панує. А з ким товаришуєш по збірній команді?
-Атмосфера у збірній команді прекрасно. Всі молоді хлопці, можна сказати, що навіть ровесники, які один одного розуміють з-пів слова. Ми можемо так жартувати, що люди з боку цих жартів можуть їх попросту не зрозуміти. У нас в команді немає конфліктів. А виділити когось з ким я спілкуюся найбільше не можу, бо підтримую дружні стосунки з усіма. Інколи я можу над кимось пожартувати, іноді наді мною і це цілком нормально, бо ми дуже великий проміжок часу бачимо один одного на навчально-тренувальних зборах.
-У Париж не полетів один із лідерів команди Роман Гонтюк. У чому причина?
-Знаєте, треба не жити тим, що було колись. Час йде, хлопці зростають. Тому про це треба запитати у тренера. Був відбір до чемпіонату світу, на якому Роман, можливо, показав дещо гірший результат, ніж інші. Хоча, вважаю, що він не є слабкішим тих хлопців, які борються. Так вирішив тренерський штаб. Можливо, це якийсь хитрий хід для того, щоб зберегти Романа Гонтюка перед Олімпіадою.
-Твій партнер по збірній Сергій Дребот розповідав, що ходить у лазню після і перед змаганнями, що це допомагає зняти втому та відновити сили…
-Якщо є час, то, звісно, також йду в лазню. Зазвичай кожної середи та суботи. Можливо, це не лише у дзюдоїстів, а й в інших спортсменів так заведено.
-Кожен із дзюдоїсті перед тим як зайти на татамі має свої приховані секрети?
-Я вірю в Бога і думаю, що він мені допомагає. Коли ж я виходжу боротися на татамі, то завжди тільки з вірою у Бога.