Ворогуючи між собою довгі роки, на 20-му році незалежності України навіть найвороже налаштовані одне до одного фанатські угрупування несподівано отримали можливість хоча б тимчасово об’єднати зусилля
Фанати припускають, що слідом за складенням списків їм заборонять заходити на стадіон. Тільки от чи виграє наш і без цього тьмяний чемпіонат від відсутності фанатів? Адже поки, знаходячись на стадіоні, частіше за все набагато цікавіше спостерігати за поведінкою ультрас-секторів, аніж за муками тих, хто знаходиться на полі. Крім того, прибравши фанатів, окремі клуби ризикують перевести кількість глядачів на своїх матчах навіть не на сотні, а на десятки…
Але зараз мова про інше. Фанати майже всіх українських клубів заявляють про серйозний пресинг зі сторони міліції. Мовляв, правоохоронні органи почали цілеспрямовану роботу, направлену на недопущення фанатських угрупувань на трибуни стадіонів. Про заявляють у Києві та Донецьку, Львові та Сімферополі, Харкові та Дніпропетровську.
Більшість наших читачів напевно не є ультрас і якщо й вважають себе фанатами, то с помірним світоглядом. Більш того, згідно сформованому роками у ЗМІ іміджу, ультрас (в число яких вписують як не неповнолітніх злочинців, так відвертих фашистів) обиватель частіше за все сприймає ворожо або, в кращому випадку, насторожено. Такі реалії.
В пресі частіше можна прочитати сльозливі висновки тат та мам, мовляв, їм страшно приходити на трибуни стадіонів з дітьми, оскільки ті, наслухавшись скандувань фанатів, обов’язково поповнять свій словниковий запас новими міцними словами. Інші – ті, що слабкіші душею та тілом – бояться, що фанати колись затопчуть або спалять їх, «звичайних вболівальників». І наче лейтмотив цих слів – промови деяких офіційних осіб про те, що вони віддають перевагу, щоб арени під час домашніх матчів їх клубів заповнювались «звичайними людьми, котрі щиро люблять футбол».
От тільки що таке «звичайний вболівальник» по-українськи? Візьмемо столицю. Автор цих рядків відзначив для себе, що ці «люди, котрі щиро люблять футбол» починають йти зі стадіону імені Лобановського за п’ять, а то й за десять хвилин до кінця кожного матчу. Без різниці – матч євро кубків це чи рядовий поєдинок внутрішньої першості. Таку поведінку ще якось можна пояснити під час гри, в якій «Динамо» громить «Зорю» 6:0. Навіть якщо за час, що лишився, з урахуванням доданого арбітром, хвилин вісім, луганчани один гол відіграють. Але коли кияни протистоять «Бешикташу» і рахунок на табло 0:0, йти, принаймні, нерозумно. Але реалії такі, що гол Гармаша на 94-й хвилині зустрічі побачила не більш ніж половина стадіону. Аналогічною була ситуація і в іншому матчі «Динамо» у Лізі Європи, коли в гості до нас приїхав англійський «Сток Сіті». Голу Вукоєвича в доданий арбітром час, що приніс господарям нічию, торсида, яка поспішала невідомо куди, не побачила.
Начебто розбалуваний великим футболом київський вболівальник звик жалітись на невисоку якість гри, що демонструється його командою, або, на відсутність інтриги, якщо мова ведеться про внутрішній чемпіонат. В поєдинках за участю «Бешикташу» та «Сток Сіті» ці компоненти, здавалося, поєднувалися.
Не кажучи вже про принципове протистояння «Динамо» – «Шахтар». Але що ми бачимо насправді? В поєдинку 11 туру чемпіонату країни трибуни динамівського стадіону під час «классіко» за традицією почали порожніти за рахунку 0:0 на 85-й хвилині. Будемо вважати, що там «ті, що щиро люблять» гарно передбачили ситуацію, адже матч так і скінчився без голів. Але картина не змінилась і під час останнього кубкового поєдинку, коли на табло горіли цифри 1:2 і господарі осаджували ворота гірників. Менше з тим, «відтік» розпочався наче за гонгом, на 85-й хвилині. Це при умові, що зрівнявши кияни рахунок, гра могла розтягнутися не менше аніж на півгодини довше. В результаті найшвидші не побачили, як м’яч після удару Алієва влучив у стійку воріт Рибки, а Едуардо на контратаці збільшив рахунок до 1:3. Про гол Мілевського на останніх секундах поєдинку і говорити нема чого. Видно, не варто згадувати й про те, що команда, котра провела насправді непоганий з ігрової точки зору матч, заслужила на банальні аплодисменти опісля його закінчення.
Але такий вболівальник вигідний навіть не дивлячись на те, що трибуни після його «вболівання» вздовж і впоперек обпльовані лушпинням від насіння, а більшу частину матчу він або мовчить, або матюкається значно витонченіше від тих виразів, котрі входять в деякі фанатські «заряди». Все залежить від кількості випитого. До речі, в середовищі ультрас заборонено з’являтися «на секторі» в нетверезому вигляді. Інша справа, що деякі представники цю заборону ігнорують, але факт лишається фактом.
«Ультрас – соціально небезпечні». Це словосполучення встигло стати в нашій країні ледь не аксіомою. Але в чому ж полягає небезпечність фанатів? Чи не в їхній безпосередності та бажанні повернути футболу його щиру суть? За великим рахунком, вимоги всіх без виключення ультрас у світі підтримає будь-хто, люблячи футбол (підкреслюємо, не лише насіння на футболі, але, в першу чергу, саму гру) вболівальник.
Ультрас виступають проти так званого «сучасного футболу». Що входить в цей термін? Повернення до жорсткого ліміту на легіонерів; відновлення формату старого Кубку чемпіонів, коли країни мають представляти лише чемпіони; заборона президентам володіти більш ніж одним клубом, не мати контрольних пакетів або підконтрольних компаній, котрі керують іншим клубом; проведення всіх матчів чемпіонати лише в один день та час, без переносів на робочі дні. Звісно, в цих вимогах є й ортодоксальні речі, як приміром повернення до нумерації футболістів з першого до одинадцятого номеру без вказівки прізвищ гравців. Але…
Суть не лише в цьому. І, напевне, навіть не у фай ерах та петардах, запалюванням яких фанати проявляють свою радість чи незадоволення. В більшості своїй ультрас безпосередні в своїх висновках і звикли виражати їх відкрито. Кажуть, вони сліпо вірять в успіх своєї команди та підтримують її часом незаслужено. Але разом з тим ультрас – соціально активні. В них – чітка життєва позиція і відповідні статути.
Фактично, фанати виступають лакмусовим папірцем морального вигляду команди, щирості її в цілому і окремих її представників зокрема. Скажімо, скільки б ігор не програв Кононов в цьому сезоні, ультрас «Карпат» в наступному після його звільнення домашньому матчі зробили розтяжку з текстом «Кононов – людина честі». Сьоміна, коли він йшов з «Динамо» у 2009-му, «сектор» проводив оваціями, а про Газзаєва навіть не згадав. Прізвища Ярославського та Ахметова вболівальники у Харкові і Донецьку під час оголошення складів скандують хором, а в Києві та Львові Суркіса і Димінського краще в цьому процесі не згадувати. Фанати баскетбольного клубу «Будівельник» не можуть пробачити групі підтримки команди – колективу Red Foxes – виступів в Донецьку на підтримку місцевого БК, що протистояв «будівельникам» під час фінальної серії минулорічного чемпіонату. Тепер, коли дівчата повернулись у рідні пенати, «сектор» під час їх номерів показово відвертається спиною. Насильно не покохаєш.
Але головною причиною, завдяки якій ультрас стали кісткою у горлі для «сильних цього світу», є їх національна позиція. Підкреслюємо – не політична, а національна. В питанні любові до України сходять практично всі фанатські угрупування нашої країни, починаючи зі Львову і закінчуючи Донецьком. Показово, що ультрас донецького «Шахтаря» на свято Покрови 14 жовтня провели турнір на честь створення УПА. Із-за цього в них начебто виникли серйозні проблеми. Ультрас «Динамо», «Дніпра» і «Карпат» – затяті антагоністи з прихильниками «Шахтаря», «Чорноморця» та «Металіста». Тим не менше, коли на стадіону імені Лобановського стався інцидент з побиттям водія динамівського автобусу, що вчинив спробу зірвати прапор із зображенням Романа Шухевича, антагоністи були однодушні. Кажуть, офіційні (ті, що підконтрольні клубу) фани «Шахтаря» та «Чорноморця» хотіли вивісити банери в підтримку «постраждалого», але після відповідних попереджень «неофіційних» вони від цієї ідеї відмовились.
«Любити свою країну та улюблену команду – не злочин» – написали київські ультрас після того, як правоохоронці затримали одного з лідерів фан-угрупування Андрія Куренівського. Офіційно вболівальник звинувачується в побитті того самого водія-стюарда, але столичні ультрас не сумніваються, що реальна причина арешту – скандування гасла «Спасибо жителям Донбасса…». Міліція це заперечує.
Тим не менше, майже всі фанатські угрупування України – від великих до дрібних – стверджують, що тиск на них зі сторони правоохоронних органів відбувається саме під приводом недопущення націоналістичної пропаганди в будь-яких формах.
Одними з перших проти тиску зі сторони міліції виступили вболівальники донецького «Шахтаря». В заяві, оприлюдненій на сайті донецьких ультрас, ситуація вимальовується доволі чітко:
«В зв’язку з репресіями зі сторони органів МВС, що наростають все більше у відношенні до футбольних фанатів в Донецьку, вимушені оголосити безстроковий протест та припинити активну підтримку і створення будь-яких хореографій, а задля уникнення можливих звинувачень та провокацій утримуватися від відвідання домашніх ігор ШД. Це рішення буде реалізоване, починаючи з матчу з «Металістом». Його прийняття пов’язане з тим, щоб найвідданіші та вірні фанати не піддавалися по абсурдним причинам погрозам і як наслідок штрафам та заборонам. Ціллю є сам факт виживання фанатської культури, відмова від повної цензури в перфомансах і навіть скандуваннях тобто унеможливлення будь-яких приводів, котрі можуть бути використані для зображення фанатів у негативному контексті та бути використаними проти будь-кого із вболівальників ШД. Очевидно, що при такому трактування як «фанат – значить злочинець» і все більш масовими випадками порушення громадянських прав правоохоронними органами, продовжувати підтримку і робити вигляд, що нічого не відбувається, не має сенсу.»
Під заявою підписались всі найбільші фан-угрупування «Шахтаря» і самостійні активні фанати. Слово було дотримане і, як наслідок, в одному з ключових поєдинків чемпіонату донецька команда опинилась фактично без підтримки.
Наставник гірників Мірча Луческу був категоричним: «Мене дивує така поведінка. Навіщо вони приходять, якщо потім йдуть? Вони, напевне, хочуть бути головними. Але ультрас помиляються: головне – це команда… Все, про що свідчить така поведінка ультрас – те, що вони не належать сім’ї «Шахтаря». Нам дуже прикро». Президент та власник клубу Ринат Ахметов коментувати ситуацію відмовився, але заявив, що «Шахтар», коли його підтримує весь стадіон, може чудово обійтися і без фанатів.
Після матчі клуб «Шахтар» висловив свою офіційну позицію з цього приводу: «Ми проти будь-якого прояву цензури. Але при цьому слід розуміти, що дії вболівальників не повинні суперечити законодавству країни та загальнолюдським нормам поведінки. ФК «Шахтар» проти будь-яких проявів агресії, провокаційних дій, що призводять до безладів, використання ненормативної лексики на стадіоні та за його межами. Футбол повинен бути вільним від політики, екстремістських проявів та ксенофобії»
«Міліція нас почала пресувати відразу після того, як фани київського «Динамо» «прославились» своїм скандуванням «Спасибо жителя Донбасса…», – заявив у інтерв’ю виданню «Донецк. Комментарии» лідер одного з ультрас-угрупувань «Шахтаря». – За межами стадіону у нас вилучали банери та плакати. При чому, відбувалось це в доволі грубій формі. Нас викликали на «співбесіди», вимагаючи відмовитись від «радикальних», «ксенофобських» та «націоналістичних» гасел і скандувань». «Скажіть, що може бути злочинного у патріотизмі, якщо ми кричимо «Слава Україні», а фани з іншого сектору нам відповідають «Героям Слава»? А що нам накажете кричати, «Слава КПРС» чи «Партії регіонів слава»?»
Якщо вірити вболівальникам симферопольської «Таврії», котрі описують на сайті «Український ультрас-портал» події після домашнього матчу їх команди проти «Шахтаря», ситуація наближається до абсурдної:
«За хвилин п’ять до закінчення поєдинку до конвою, який стояв по периметру сектора, підтягнулись додаткові сили в беретах. Таке часто практикують в Сімферополі щоб уникнути конфліктних ситуацій між фанатами клубів, чиї відносини є «натягнутими». Мета силових структур – тримати фанатів на трибуні до тих пір, поки вболівальники протилежного табору покинуть межі стадіону. На вигляд все так і виглядало, але…
Фінальний свисток. Команди йдуть в роздягальні. І ось наступає ключовий момент, про який не сказано жодного слова: двоє дівчат відправляються на вихід з сектора. Пройшовши більшу частину оточення і бyдyчи вже майже y самого виходу, до них підходить співробітник міліції і без церемоній витягує з-під куртки, банер із зображенням вищезгаданого кельтського хреста. Дівчині тут же заламують руки і впирають обличчям в асфальт. Помітивши подібне неподобство фанати відразу реагують і починають рухатися до місця події. Масовий рух фанатів до верху сектора призвів до того, що міліція і берети, не розібравшись в чому справа, дістають дубинки, і починають пресингувати фанів.»
Хоча, про що говорити, якщо на тиск зі сторони органів МВС жаліються навіть представники провінційного клубу «Олександрія»? «Мене викликали до СБУ буквально минулого тижня, – розповідає «Обозревателю» один з олександрійських фанатів. – Говорили, що як не погодимося звітуватись про свої скандування, про те, що буде зображено на банерах, нас просто не будуть допускати на матчі. Мовляв, у них є списки і перед кожним матчем нас силою будуть затягувати в міліцію і вести «бесіди, що рятують душу» на протязі двох-трьох годин. Про причини такої поведінки мені та іншим фанатам не повідомляли. До СБУ мене викликали вже вдруге. Раніше нас активно пресингу вала міліція. Скажімо, йду влітку центром міста, підходять патрульні. Кажуть: «Ти – ультрас, ви скандували мати». Відвели мене у двір і стали в прямому сенсі бити – по печінці, по ногах. Потім відвезли у відділок і лякали, що припишуть мені адміністративне правопорушення. Відпустили мене після візиту мого колеги, котрий заплатив за звільнення 300 чи 400 гривень».
Олександрійські фанати минулого сезону вже бастували проти міліцейських репресій, ігноруючи матчі команди на протязі майже п’яти місяців. В результаті клуб, не відчуваючи глядацької підтримки, таки захистив фанатів. Щоправда, захищеними ультрас ПФК себе не відчувають.
«Одного разу ми пили пиво у дворі, як до нас підійшли два міліціонери і прямо сказали: «Нам сказали чіплятися до вас за будь-яку дрібницю», – розповідає фанат. – Хто сказав – перед нами не звітувались. Відомо лише, що після одного з виїздів в минулому сезоні фанатів «Олександрії» допитували по факту вбивства якоїсь бомжихи. Це був привід. Насправді, жоден з нас до цієї справи не був причетним і міліція це чудово усвідомлювала. Метою правоохоронців було зібрати паспортні дані всіх наших ультрас і скласти список. Навіщо він їм – можна лише припускати».
Власне, про щось подібне в своїй розповіді про події після матчу з «Шахтарем» натякнули і прихильники «Таврії»: «На поодинці, заламуючи руки, тягнули нагору, на шляху стояла працівник міліції та записувала на камеру дані кожного фаната, котрий підіймався»
Нажаль, об’єднуючим фактором виступила зовсім не підтримка національної збірної. До неї більшість ультрас продовжує ставитись прохолодно. Особливо після того, як у складі збірної України з’явились натуралізовані гравці. Хоча і без цього фанатам київського «Динамо» складно змиритися з думкою про підтримку Рибки та Ракіцького, гірникам – про вболівання за Мілевського та Гусєва, для дніпрян ніколи не будуть рідними Селезньов та Дєвіч, а для харків’ян – Олійник та Коноплянка. Іншими словами, у футболі ситуація аналогічна з тою, що і в суспільстві. Єдністю навколо спільної ідеї тут і не пахне…