Гандболістка збірної України Вікторія Борщенко, яка сім років виступала у львівській «Галичанці», уже тривалий час з ще однією екс-львів’янкою Вікторією Тимошенковою успішно захищає кольори волгоградського «Динамо».
Коли в Україні жіночий гандбол став поступово «загнивати» Вікторія відгукнулася на запрошення тренера російської команди Віктора Рябих та переїхала у Росію. Про такий крок у своєму житті Вікторія не шкодує. Тепер вона грає в одній з найкращих команд Росії, яка грає в гандбольній Лізі Чемпіонів.
Вікторіє, як ти потрапила у Росію?
Тренер команди «Динамо» Волгоград Віктор Рябих раніше тренував запорізький «Мотор». Він мене бачив у багатьох матчах і знав мої можливості. Коли розпадалася «Галичанка», він мене уже запрошував в цю команду. Тоді у Волгоград поїхала Вікторія Тимошенкова. Я залишилася ще на рік у Львові. Після цього він мене запрошував знову. Тоді я грала в криворізькому «Смарті», потім грала півроку в Херсоні. Знала, що в Волгограді грає Вікторія Тимошенкова та ще одна українка Олена Яценко. Згодом до цієї команди приєдналася ще одна українська гандболістка Анастасія Бородіна. Я ніяк не наважувалася покинути Україну, однак таки вирішила покинути Україну. Перші півроку було складно. Все-таки чемпіонат в Росії дуже сильний. Та й гравці також сильні і титуловані. В Росії ви знайдете кого хочете: і чемпіонок світу, і Європи. Команда «Динамо» Волгоград тричі ставала чемпіоном Росії. Тепер граємо в Лізі Чемпіонів, перемагаємо там. Зважаючи на це, там рівень дуже високий. Заграти після чемпіонату України там не так уже й просто. Зараз уже до всього звикла. Доволі комфортно себе відчуваю в цій команді, усе влаштовує. Спочатку контракт з командою я підписала на півроку, після чого його продовжила ще на один сезон.
В команді багато легіонерів?
Лише четверо. Мова йде про мене, Бородіну, Яценко та Тимошенкову. Утім, нас легіонерами не називають. Ми там свої.
Чи забронювала ти за собою місце в основному складі в новій команді?
Інколи виходжу на заміну, інколи граю в основі. Як коли. Буває по-різному.
Відчуваєш, що зросла як професійний гравець?
Так. Набралася досвіду. Тут дуже сильний чемпіонат, в якому грає дуже багато сильної молоді. Не можу сказати, що такий рівень підготовки молодих гравців у нас на Україні. Волгоградська школа гандболу є відомою. Грати проти таких потужний команд як «Звезда», «Лада», «Ростов» - це завжди хороший досвід. Не кожному українському гравцеві по силах грати в Лізі Чемпіонів. Для мене це показово.
Не скучаєш за Україною, коли перебуваєш в Росії?
Перші півроку було важко, скучала. Тепер ні, оскільки часто приїжджаю грати за національну збірну.
Вікторіє, порівнювати український гандбол з російським, мабуть, немає жодного сенсу.
Так. Чемпіонат Росії можна порівнювати з чемпіонатом України, який у нас був ще в 2001-ому році. Усі інші чемпіонати можна не порівнювати. Усе на іншому рівні. Для прикладу, таких зарплат, які є в Росії, в Україні не платять.
Чому, на твою думку, жіночий гандбол в Україні занепав?
Усе почалося після фінансової кризи. Якщо б тоді львівська «Галичанка» не розпалася, вона б тоді багато чого досягла. Якщо взяти середній вік у моїй теперішній команді і стару «Галичанку», то вік приблизно однаковий. Не можу сказати, що у нас була гірша команда. Утім, усі роз’їхалися. З кожним роком усе більше і більше людей виїжджають з України. Немає фінансової підтримки. Дівчата не отримують зарплат. В країні немає грошей і гандбол став нікому не цікавим. З кожним роком про цей вид спорту забувають все більше і більше. В Україні клуби не забезпечені. На матчі їздять за останні гроші.
Які бачиш перспективи української збірної?
Був період, коли ситуація в національній збірній була плачевною, однак на даний момент вона також не найкраща. Команда не вийшла на чемпіонат світу (програли ісландкам –Авт.). В історії нашого гандболу це було вперше. Потрібно зараз виправляти допущені помилки. Через рік буде чемпіонат Європи. Туди нам потрібно потрапляти. У суперники відбору нам знову попалася збірна Ісландії. На виїзді ми їх уже обіграли. Також нашими суперниками у групі будуть Іспанія та Швейцарія. На чемпіонат Європи вийде дві команди. Ми вже виграли у двох матчах, шанси на чемпіонат Європи у нас ростуть.
Які спогади залишися від львівського періоду життя?
У «Галичанці» провела сім років. Цю команду обожнюю до сих пір. З дівчатами, які грали у цій команді, підтримую контакти. Місто Львів також не можу забути. Його з Волгоградом не порівняти.
Чи відомо тобі хто зараз грає за «Галичанку»?
Дівчат не знаю, однак мені відомо, що тренером працює Василь Козар.