З того страшного дня, коли в реанімаційному відділенні запорізької клінічної лікарні о 20.35 за київським часом перестало битися серце найуспішнішого в історії українського футболу тренера Валерія Лобановського, минуло вже десять років. Десять років, які змінили наш футбол, зробили з рідного для Маестро «Динамо» посередню величину, а основного внутрішнього суперника – вітчизняним гегемоном. Реалії такі, що учні виявилися поганими послідовниками, нездатними продовжити те, що почав їхній вчитель. Зрештою, дискусії про деградацію сучасного «Динамо» - тема невичерпна. Сьогодні – день пам’яті.
Лобановський боявся числа 13. В його командах ніколи не було гравців під цим номером, а на динамівській клубній базі на кожному поверсі – по 12 кімнат. Такою була воля тренера, котрий не бажав, аби 13 проявлялося бодай у чомусь. Проте упорядники календарів такою «дещицею» нехтували. Через те Лобановський, незважаючи на забобони, мусів виходити на поле й займати тренерську лаву 13-го числа. Зокрема – 13 травня, день, в який на 64-му році обірветься його життя. Власне, сьогодні ми й спробуємо пригадати ті матчі й разом з тим пом’янемо велику футбольну особистість власне футболом, точніше, з’єднаємо цілісний ланцюжок цією сумною датою…
Матч №1 – 13 травня 1960
«Динамо» Київ – ЦСКА Москва – 2:0 (0:0)
Голи: 1:0 - Ковальов (49). 2:0 – Біба (55, з пенальті).
«Динамо»: Макаров, Єрохін, Турянчик, Сучков, Войнов (к), Сабо, І.Зайцев (Серебряников, 81), Біба, Каневський, Ковальов, Лобановський.
ЦСКА: Разинський, Дубинський, Єрмолаєв (к), Багрич, Линяєв, Дородних, Стрешний, Мамикін, Беляєв (Мустигін, 31), Сілкін, Апухтін.
Суддя: Ю. Григор’єв (Баку).
Попередження: Сучков, Сабо.
Київ. Республіканський стадіон ім. Хрущова. 70 000 глядачів.
То був поєдинок сьомого туру групового турніру чемпіонату СССР (в тій першості команди були розбиті на дві групи по 11 команд, а до фінальної пульки виходило по три найкращих). Динамівці й армійці тоді вели боротьбу за першу сходинку. Втім, до цього поєдинку становище киян, котрі в стартових п’яти поєдинках загубили очки, зігравши на виїзді внічию з «Шахтарем» й поступившись удома «Білорусі», було непереконливим. Динамівці, яких на старті сезону очолив В’ячеслав Соловйов, набрали ходи ближче до середини сезону, однак матч з ЦСКА, котрий на той момент виграв п’ять зустрічей з шести, провели переконливо.
Для 22-річного Лобановського той сезон був першим, коли він стабільно заграв в основі «Динамо» на позиції лівого крайнього нападника. Валерій провів 29 поєдинків й забив 12 голів. Цей показник результативності, як виявилося, був рекордним в кар’єрі Лобановського. Щоправда, у другому колі в матчі з тим же ЦСКА в Москві Валерій забив ще один м’яч, який до офіційних реєстрів не увійшов. За рахунку 1:1 гості били пенальті. двічі, бо воротар суперника в першому випадку заскоро вибіг з лінії воріт. З другої спроби Лобановський гол забив, але матч команди не дограли, бо на 70-й хвилині на поле повибігали невдоволені суддівством глядачі. В підсумку результат анулювали, а господарям зарахували технічну поразку. Додамо, що підгрупу динамівці виграли, а в фінальній пульці були другими слідом за московським «Торпедо».
Матч №2 – 13 травня 1962
«Зеніт» Ленінград – «Динамо» Київ – 1:1 (0:0)
Голи: 1:0 – Бурчалкін (51). 1:1 – Лобановський (90).
«Зеніт»: Востроїлов, Мещеряков, Спірідонов, Панчохін, Непомилуєв, Завидонов, Беліков, А. Васильєв, Рязанов, Ю. Варламов (Храповицький), Бурчалкін.
«Динамо»: Разинський, В. Щербаков, Щегольков, Сучков, Войнов, Турянчик, Базилевич (В. Кравчук), Веригін, Біба, Трояновський, Лобановський.
Суддя: С.Алімов (Москва).
Ленінград. Стадіон им. Кірова. 100 000 глядачів.
«Киевляне проигрывали игру начисто. Но они, видимо, верили в чудеса. И чудо случилось. За 13 секунд до финального свистка, когда на штрафной площади сгрудилось по меньшей мере 16 игроков, мяч после углового (навес делал Биба – авт.), попутешествовав по головам, опустился к Лобановскому, оказавшемуся в центре, и тот ткнул его в направлении ворот, по обыкновению слегка «подкрутив». Как в этом густом лесу ног нашлась просека, осталось загадкой. Но она нашлась. Неторопливый мяч, словно лягушка, в два прыжка вскочил в сетку, коснувшись по пути руки вратаря. Не следует винить Востроилова. Он провел матч уверенно. Но на этот раз его закрыли игроки. Легко понять радость киевлян, бросившихся обнимать Лобановского. Соломинка спасла утопающих динамовцев и очко, которое осенью может стать золотым» - писав про той матч «Советский спорт».
Взагалі, якщо вірити тогочасній пресі, то кияни будували свою гру в тому матчі якраз через лівий край, де Лобановський вирізнявся неабиякою активністю. Однак добре опікав лівого крайнього гостей зенітівець Мещеряков. Окрім забитого гола Лобановський одного разу відзначився дуже небезпечним виконанням штрафного удару.
То був матч третього туру чемпіонату СССР-1962, в який «Динамо» й Лобановський зокрема входили в ранзі чемпіонів. Стартових два поєдинки кияни виграли з одинаковим рахунком 1:0, перегравши вільнюський «Жальґіріс» й ризьку «Дауґаву». До фінальної пульки команда Соловйова вийшла тоді з першого місця, однак у топ-12 провалилася, посівши п’яту сходинку. Такий результат вартував Соловйову посади. Лобановський в 30-ти поєдинках чемпіонату забив 8 голів.
Матч №3 – 13 травня 1963
«Динамо» Київ – СКА Ростов-на-Дону – 2:0 (0:0)
Голи: 1:0 – Пінчук (74). 2:0 – Каневський (78).
«Динамо»: Банников, Щегольков, Соснихін, Пестриков, Сабо (Пінчук), Турянчик, Базилевич, Біба, Каневський, Лобановський.
СКА: Іванов, Гетманов, Афонін, Медведєв, Чертков, Шикунов, Матвеєв, Андреєнко, Доронін (Копаєв), Понедельник, Мосальов.
Судді: Подгорний – О. Ревзін, Ріш (усі – Москва).
Київ. Республіканський стадіон. 60 000 глядачів.
«Динамо» з нового сезону очолив колишній помічник Соловйова, екс-нападник киян Віктор Терентьєв. Забігаючи наперед, відзначимо, що в грі команда в сезоні-1963 сильно не додала, через що наставник в міжсезоння знову змінився. Між тим, змінилася й ігрова концепція «Динамо». В СССР пішла мода на бразильську систему 4–2–4. Відповідно, значно розширився діапазон дії квартету нападників. У «Динамо» на лівому фланзі продовжував виходити Лобановський, котрий тепер часто зміщувався в центр поля. Саме завдяки таким маневрам кияни забили обидва переможних голи у ворота ростовських армійців. Обидва рази Лобановський кидав в прохід Каневського, а той спершу асистував Пінчуку, а потім пробив голкіпера гостей Іванова сам. Пробив у прямому розумінні, бо воротар в цьому епізоді зіграв непереконливо.
В чемпіонаті-1963 «Динамо» посіло лише дев’яте місце, а Лобановський в 38-ми матчах забив 8 голів.
Матч №4 – 13 травня 1966
«Шахтар» Донецьк – «Чорноморець» (Одеса) – 1:1 (0:1)
Голи: 0:1 – Москаленко (13). 1:1 - І. Панін (75).
«Шахтар»: Коротких, Головко, Зубков, Носов (к) (Панін, 60), Губич, Сорокін, Сальков, Станкявічюс, Адамов, Бардешин, Пилипчук.
«Чорноморець»: Ярчук, Цунін, Попичко, Архипенко, Солодкий, Москаленко, Сиромятников, Базилевич, Бокатов, Лобановский (к), Коршунов.
Судді: Мугурдумов – Фролов, Є. Тимофеєв (усі – Київ).
Донецьк. Стадіон «Локомотив». 17 000 глядачів.
Віктор Маслов, котрий замінив Терентьєва на посаді наставника «Динамо», не бачив у своїх тактичних схемах місця для колишніх лідерів киян – Лобановського і правого крайнього Олега Базилевича. Ті вимушені були піти з команди. Образилися, однак потім Лобановський, вже ставши тренером, неодноразово визнає правоту Маслова. Втім, поки то станеться, пройде час. Спершу київський дует перейшов на запрошення колишнього капітана «Динамо» Юрія Войнова до Одеси. Другий для дуету Лобановський – Базилевич сезон у складі цієї команди одисити завершили на 14-му місці при 19-ти учасниках. Валерій в 31-му поєдинку чемпіонату забив 5 голів.
Матч №5 – 13 травня 1970
«Дніпро» Дніпропетровськ – «Дауґава» Рига – 2:0 (1:0)
Голи: 1:0 – В. Романюк (22). 2:0 – Рацин (62, автогол).
«Дніпро»: А. Семенов, В. Сергеєв, Найда, Шпаков, Цунін, А.Гринько (к), Шнейдерман (В. Федоренко, 75), М. Пінчук (Торопов, 72), В. Назаров (С. Соколов, 77), Мірошин, В. Романюк. Тренер – Валерій Лобановський.
«Дауґава»: Разинський, Бешкарєв, Залітіс, Рацин, Петровскис, Лієпіньш, В. Кутузов, А. Іванов, Пупов, Скадатс, Дамбранс.
Судді: Ревзін - Кадетов, Яунзен (усі – Москва).
Попередження: Залітіс.
Дніпропетровськ. Стадіон «Метеор». 22 000 глядачів.
У 1967 й 1968 роках Лобановський виступав за «Шахтар». Був лідером команди, однакостаннього, як виявилося, в своїй ігровій кар’єрі сезону не дограв. Пішов з Донецька Валерій з великим конфліктом, котрий через відкритий лист гравця отримав суспільний резонанс. Лобановський висловив свою незгоду з тренерськими поглядами тодішнього наставника гірників Олега Ошенкова. Й, на відміну від історії з Масловим, згодом вважав, що був абсолютно правий, бо погляди на футбол Олега Олександровича застаріли.
Лобановський пішов не лише з «Шахтаря», а й завершив спортивну кар’єру. Без діла Валерій Васильович довго не залишався, в тому ж 1968-му очоливши першолігове «Дніпро». Замінивши на цій посаді Леоніда Родоса, тренер-новачок офіційно провів перший свій матч 31 жовтня 1968-го й загалом у сезоні, який фінішував, керував діями дніпровців ще впродовж трьох поєдинків. Потім гравці «Дніпра» зазначали, що якщо при попередніх наставниках був серйозний підхід, то з Лобановським прийшло чітке спрямування на перше місце. Валерій Васильович цілком міг вивести «Дніпро» до еліти в першому ж своєму сезоні. Однак після перемоги в підгрупі, в фінальній пульці з чотирьох команд дніпровці поступилися місцем в еліті «Спартаку» з Орджонікідзе. В сезоні-1970 українців лише за різницею м’ячів випередив алма-атинський «Кайрат».
Матч №6 – 13 травня 1971
«Алґа» Фрунзе – «Дніпро» Дніпропетровськ – 0:1 (0:0)
Гол: 0:1 – А. Пилипчук (47).
«Алґа»: Переудін, А. Макаров, Г. Шевченко, Є. Васильєв, Є. Новиков, Агеєв, Б.Подкоритов, Битчуцький, Мерзлікін, Султанов (Орешин, 46), Шубін.
«Дніпро»: Колтун, В. Сергеєв, Найда, Н. Богданов, Цунін, Гринько, Шнейдерман, В. Федоренко, А. Пилипчук (В. Назаров, 65), Євсеєнко (Христян, 61), В. Романюк (Лябик, 72). Тренер – Валерій Лобановський.
Судді: Баґдасаров – Імамходжаєв, А. Блінков (усі – Ташкент).
Фрунзе. Республіканський стадіон «Спартак». 18 000 глядачів.
Таким чином, до еліти «Дніпро» вийшлов лише з третьої спроби. В сезоні-1971 дніпряни в 42-х матчах більше всіх першолігових команд забили (83) й менше всіх пропустили (30). Лобановський же в дебютному для команди чемпіонаті-1972 в еліті вивів «Дніпро» на шосте місце. Й повернувся до рідного «Динамо»…
Матч №7 – 13 травня 1981
«Кубань» Краснодар – «Динамо» Київ – 0:2 (0:1)
Голи: 0:1 – Блохін (7). 0:2 – Блохін (84).
«Кубань»: Балахнін, Половинко, Шитіков, Комаров, Кальошин, Чуґунов, Лагойда, Сафонов, Плошник, Колесов, Хасанов.
«Динамо»: Михайлов, Коньков, Балтача, Сорокалет (Хлус, 72), Дем’яненко, Лозинський, Баль, Безсонов, Бойко (Євтушенко, 83), Веремеєв, Блохін. Тренер – Валерій Лобановський.
Судді: Чиненов – Спірін, Євграфов (усі – Москва).
Попередження: Колесов, Безсонов.
Краснодар. Стадіон «Кубань». 38 000 глядачів.
Кубок кубків і Суперкубок УЄФА 1975-го, чотири чемпіонських титули у восьми сезонах, два Кубки СССР – це досягнення киян з періоду 1973-1980 роки. Звісно, той період пам’ятний також і розколом в команді після єврокубкових тріумфів й «бронзового» фіаско на мельбуурнській Олімпіаді-1976. Гравці «Динамо» тих років вважають, що тренерський тандем Лобановський – Базилевич загрався в експерименти з підготовкою, зовсім забувши про людський фактор. Після бунту Базилевич пішов. Лобановський залишився й став абсолютно замкнутим.
Тим не менш, переживши зміну поколінь, з 1980-го «Динамо» повернулося на лідируючі позиції в союзному футболі. Дві поспіль перемоги в чемпіонатах 1980-го й 1981 років здобувала команда, в якій із золотого складу зразка 1975 року залишалися лише Анатолій Коньков, Леонід Буряк, Володимир Веремеєв, Олег Блохін та Віктор Колотов.
Матч №8 – 13 травня 1990
«Ротор» Волгоград – «Динамо» Київ – 0:0
«Ротор»: Клеймьонов, Бурлаченко, Федоровський, Стогов, Калитвинцев (С. Сергеєв, 46), Дикарєв, Каюмов, Петренко, Полстянов, Нікітін, Заздравних.
«Динамо»: Чанов, Шматоваленко, Цвейба, О. Кузнецов, Дем’яненко, Рац, Михайличенко, Литовченко, Саленко, Протасов, Яремчук. Тренер – Валерій Лобановський.
Судді: А. Кіріллов – Рунов, Сафонов (усі – Москва).
Волгоград. Центральний сталіон профспілок. 34 000 глядачів.
Наступне «ігрове» 13 травня настало через дев’ять років. В нього вмістилися два неоднозначних чемпіонати світу, зухвалі чиновницькі звинувачення й відставка Лобановського з поста тренера збірної СССР за підсумками відбору до Євро-1984, важке повернення до «Динамо» й друга перемога в Кубку кубків після 10-го місця в сезоні-1984. Далі були фантастичні матчі збірної Союзу й срібло на Євро-1988.
Сезон-1990 виявився для Лобановського останнім в совєцькому футболі. Він творив нове «Динамо», де на перші ролі виходили зовсім юні Лужний, Шматоваленко, Цвейба, Саленко, Юран, Ковалець, Деркач, Жидков. Та команда в підсумку виграла 13-те союзне золото. Але вже без Лобановського. Тренер прорахувався, готуючи збірну СССР до мундіаплю-1990 в Італії. За невихід з групи Валерій Васильович покарав себе засланням на Близький Схід. Там очолював збірні ОАЕ та Кувейту. Фаховості не втратив, що продемонструвало фантастичне повернення до Києва й перетворення Попелюшки в Принцесу починаючи з 1996-го. Втім, незвичний клімат надірвав здоров’я Метра.
…Він пішов переможцем. Після 7 травня, дня, коли кияни виграли в Запоріжжі той злощасний матч від місцевого «Металурга» з рахунком 3:1, «Динамо» очолювало турнірну таблицю, випиреджаючи за п’ять турів до фінішу «Шахтар» на сім очок. Однак Михайличенкові, який виконував обов’язки наставника, вивести команду зі стану деморалізації після запорізьких подій не вдалося. Спершу була поразка від «Шахтаря» в додатковий час у фіналі Кубка, потім випарувані «плюс сім» й ганебна поразка 0:2 після двох автоголів у Донецьку, а зними й втрачене золото надодачу. З того дивного безпомічного стану «Динамо» не виходить і досі. А клубні боси, наче символ безпорадності, спершу перетворили турнір на честь пам’яті тренера в день його смерті в фарс, а потім взагалі перенесли ту пародію на нейтральні строки…
