Амбросій Чачуа пройшов усі рівні карпатівської школи: від клубної Академії до основної команди. Бойовим якостям Амбросія може позаздрити чи не кожен футболіст. Непоступливий та рішучий, швидкий та безкомпромісний... Список позитивних якостей карпатівця можна продовжувати чи не безкінечно, та все це залишається на полі. Зараз же ми познайомимось зі справжнім Амбросієм.
«МОРЕПРОДУКТИ – МОЄ СЛАБКЕ МІСЦЕ»
– Остання гра зі «Сталлю» припала на твій день народження, а позитивний результат матчу тільки додав настрою. Розповідай, як святкував ці дві приємні події?
– Перше, що скажу – всі хлопці надзвичайно задоволені недільному результату. Як святкували? Спокійно (усміхається). Привітали один одного та, в честь мого дня народження, зібрались разом з командою на годину-півтори повечеряти. Більшість спішили додому, тому й так швидко. Нам спеціально дали більше часу для відпочинку, аби провести його з рідними та близькими. Всі з хорошим настроєм пішли на вихідні.
– Як сам відпочив: продовжив святкування чи, як і інші, навідався у рідне місто?
– Їздив додому, побув з батьками. Мама чекала, адже разом з родиною хотіла відмітити моє свято. Посиділи у сімейному колі, поспілкувались. Буквально день-два і знову повернувся до Львова.
– Чемпіонат все ближчий до свого завершення, а це означає, що скоро довгождана літня відпустка...
– Поки що, жодних планів ще не маю. У Роми Мисака в червні весілля, але точної дати ще немає, тому й відпочинок розписувати зарано.
– Продовжуючи тему відпочинку. Багато хто з футболістів для зимового відпочинку обирає гори та їде кататись на лижах...
– Я жодного разу ще не ставав на лижі. Звичайно, є таке бажання, аби спробувати свої сили у цьому занятті. Знаю, що для моєї професії це небажано, адже присутня велика ймовірність отримати травму. Можливо, наступна зима стане моїм дебютним сезоном на лижах.
– Чи забороняє твій контракт кататись на лижах?
– При підписанні, контракт читав уважно, але подібного пункту щось не пригадую (сміється).
– Опиши свій варіант ідеального відпочинку...
– Мабуть, все ж хотілось полетіти кудись в теплі краї та поніжитись на сонечку біля моря. З ким? Близькими людьми, це можуть бути як друзі, так і сім’я. Я тільки за те, щоб влаштувати по-справжньому класний відпочинок, зібрати веселу компанію. Мені дивно, коли люди їдуть у відпустку та лежать біля басейну. Я, навпаки, намагаюсь провести більше часу у самому морі, адже, в першу чергу, воно сприяє відновленню організму.
– Тебе не лякають ті тисячі кілометрів, котрі доводиться перетинати, літаки, автобуси - все це, щоби тільки декілька днів відпочити?
– Чесно кажучи, люблю подорожувати. Так вийшло, що багато різних країн об’їздив разом з молодіжними збірними України. Франція, Італія, Польща, Македонія... Цей список можна тільки продовжувати. Якщо брати клуб, то з «Карпатами» найчастіше літаємо до Туреччини на збори. Маю мрію побачити на власні очі Нью-Йорк. Можливо, в дитинстві передивився фільм «Сам удома», от тепер й хочеться (сміється). Був проїздом в Парижі, але майже нічого не бачив. Тому, по можливості, заїхав ще й туди.
– Але в жодному з цих міст немає моря. Після Парижу полетів би у Туреччину чи Єгипет?
– Насправді, ці курорти вже трішки «піднаїлись». Кожні зимові збори проводимо на березі Середземного моря, а тому воно у мене більше асоціюється з роботою, ніж відпочинком. Хочу поїхати у ті місця, де ще не бував та де багато морепродуктів, вони – моя слабинка, дуже їх люблю (усміхається). Шрі-Ланка, Таїланд... Щось більш екзотичне та незвичне для нас.
«ДОБРЕ, ЩО МІРОШНІЧЕНКО ХОЧ У БІЛЬЯРД ВМІЄ ГРАТИ»
– Говорячи про активні заняття. Все частіше Олег Дулуб запрошує всю команду в боулінг. Як ти ставишся до такого сумісного відпочинку?
– Це об’єднує колектив, набираємось позитивних емоцій, як кажуть у нас у футболі – є «затрава». Та й головний приз мотивує (усміхається). Одного разу грали на те, щоб команда-переможець обирала пісню, аби одні співали, а інші під неї танцювали. Доволі цікаве заняття. У той же час, можна дозволити собі трішки розслабитись після важкого тренування. Думаю, такі заходи потрібно частіше проводити.
– Твій дебют гри в боулінг стався саме з командою?
– Мені пощастило, що вже випробував свої вміння у цьому занятті. Мій рівень? Середній, я ж не Кльоц, то він у нас вибиває по 7-8 страйків поспіль. «Травимо» його, що він до та після тренувань в боулінгу «зависає». Так само, як і Мірошніченко «возить» усіх у більярді. Є один жарт про нього: «Добре, що хоч у більярд вміє грати» (сміється). Звичайно, це все на рівні сміху та жартів, кожен їх розуміє і ні в якому разі не ображається.
– Крім більярду з Мірошніченком, маєш ще якісь улюблені заняття?
– Люблю подивитись якийсь цікавий фільм, з життєвим сенсом, щоб десь над чимось задуматись та переомислити. Не відмовлю собі у задоволенні від прочитання хорошої книги. Нещодавно, закінчив з автобіографією Фергюсона, тепер шукаю Майкла Джордана, та не можу ніяк її замовити.
– Ти колись говорив, що вільний час на зборах ви або спите, або граєте в карти. А у Львові ніколи не влаштовуєте собі подібні турніри?
– Ні, бавимось в карти тільки переважно на виїздах, коли їдемо чи то в автобусі, чи потязі. Думаю, грають в карти майже в кожній футбольній команді та й «Джокер» теж всі знають. Насправді, там потрібно багато думати, розвиваюча гра.
– Хто входить до вашого клубу любителів «Джокеру»?
– У нас все як у справжньому футболі, є Прем’єр-ліга та Перша ліга (сміється). Віднедавна, я теж підтягнувся до вищого чемпіонату, де й ставки більші, та і думати теж треба чимало. Хто в Прем’єр-лізі? Гладкий, Ксьонз, Дитятьєв, Худоб’як, Підківка, можливо ще когось забув назвати. Граємо, наприклад, місяць часу, а наприкінці, в залежності від набраних балів, виплачуються своєрідні преміальні. Чув, що Льоха Дитятьєв має солідні бонуси (сміється).
«ПЕРШИЙ СВІЙ СУП ПЕРЕСОЛИВ»
– Ти сам з Рівного, а до Львова переїхав ще у далекому 2009 році. Наскільки тобі було важко розпочати самостійне життя?
– Переїзд дався доволі легко. Зі мною разом приїхало ще п’ятеро хлопців з Рівного, яких я раніше знав. Ми разом жили та навчались. На той час, головним було саме навчання та футбол. В 11 класі мене вже поставили на контракт. Мав ціль залишитись у Львові, тому потроху, маленькими сходинками йшов назустріч своїй меті. Ніколи не було таких моментів, коли б плакав чи просив забрати додому. Я чітко знав чого хочу та розумів, як та скільки потрібно задля цього працювати.
– Живеш теж сам, тому по господарству інколи теж доводиться виконувати якусь роботу...
– Можу деколи приготувати найпростіший сніданок: яєчню чи канапки. Після тренування нас зазвичай годують, тому чогось більшого вигадувати не доводиться.
– Найбільший твій витвір кулінарного мистецтва?
– Овочевий суп. Але це було ще раніше, у Рівному. Мама з сестрою куштували, сказали, що трохи пересолив, та, загалом, смачно (усміхається).
– Як справи з прибиранням? Наскільки часто наводиш порядок у квартирі?
– Досить часто, раз на тиждень точно. Взагалі намагаюсь завжди прибирати самостійно. Тільки якщо планується генеральна чистка, як от перед Пасхою, то телефоную пані Галі. Вона допомагає нам ще з часів Пашаєва.
– Ніколи не повірю у те, що такий молодий та вродливий хлопець повністю оминає нічне життя...
– Найбільше, куди можу вийти – це пройтись площею Ринок, випити десь чаю чи з’їсти якийсь салат. Коли інтенсивні тренування, тебе вистачає максимум на годину-півтори. Розумієш, що ти вимотаний, вже не маєш сил, тому краще відпочити вдома чи подивитись той же фільм. Дискотеки та нічне життя – точно не моє. Люблю активно проводити вільний час: великий чи настільний теніс, навіть в баскетбол пробував грати, та зі своїм зростом зрозумів, що гра не для мене (сміється). У тенісі теж постійна «заруба» з Мірошніченком. Він як Гітченко, той теж був майстром практично в усьому, так і Денис взяв з нього приклад. Вміє грати у все, крім футболу (сміється).
– За тиждень свято Пасхи...
– Я рахую, що це сімейне свято, котре потрібно провести у родинному колі. Попередньо нам повідомили, що має бути два вихідних, тому швидше за все, буду вдома з близькими.
– Наскільки ти забобонна людина? Віриш у прикмети?
– Є якісь свої маленькі забобони. Як і кожна людина, перед виходом на поле обов’язково молюсь. Якщо був позитивний результат, то намагаюсь наступного тижня так само себе поводити та робити ті самі дії, що й минулого. Не можу сказати, що я аж надто переймаюсь всіма цими речами. Кожен вірить у щось, йому це допомагає, то чому б і ні.
– Часто кажуть, що «Жінка на кораблі – до біди», чи погоджуєшся ти з таким твердженням?
– Точно впевнений, що це аж ніяк не впливає на результат команди (усміхається).
«ЯКЩО ДРУЗІ СПРАВЖНІ – ЗВ’ЯЗОК НЕ ВТРАТИТЬСЯ»
– Десь півтора роки тому у вас була незмінна п’ятірка друзів: ти, Страшкевич, Мірошніченко, Пучковський та Костевич. Зараз у команді лишились тільки ви двоє з Денисом. З іншими якось контактуєш, підтримуєш зв’язок?
– Більше спілкуюсь з Костевичем. Він, до речі, забув привітати мене з днем народження. Потім телефонував та виправдовувався, родичі приїхали й таке інше (усміхається). Я все розумію звичайно й не ображаюсь. З Тарасом Пучковським інколи зідзвонюємось, зі Страшкевичем – рідше.
– Як справи у Костевича, повертатись не думає?
– Він у захваті, все дуже подобається. Як би там не було, а це Європа, там більше шансів на те, щоб тебе помітили. Тим паче, з таким рівнем гри, який він показує, то точно надовго там не затримається.
– Скоро у Мірошніченка закінчується контракт з «Карпатами», невідомо як складеться його доля, так само можна сказати і про тебе. Як думаєш, ваша дружба не втратиться?
– Ми вже не один раз з ним про це говорили. Незважаючи ні на що, потрібно завжди намагатись підтримувати зв’язок. Так і з Костевичем, завжди йому повторюю: «Не зникай». Звичайно, розумію, у них матчі відбуваються дещо по-іншому, тому хоч раз в тиждень, а намагаємось зідзвонюватись.
– Віриш у таку фразу «Друзі навіки»?
– Якщо друзі, як то кажуть, справжні – так.
– З кимось із рідного міста підтримуєш зв’язок?
– Чесно сказати, то ні. Коли приїжджаю додому, можу зателефонувати друзям дитинства та зустрітись десь разом. Але, щоб тісно спілкуватись, то це переважно хлопці з команди. Не можу виділити когось з ким найбільше дружу. Старші більше люблять пожартувати, тому хочеться їм щось відповісти. Молодші, запитують якісь поради або це роблю я, коли мені щось цікаво. Можу сказати, що у нас великий дружній колектив. Немає такого, щоби хлопці розбивались по «купках».
– Відносиш себе до групи молодих чи старших?
– Середніх (сміється). Це ті, кому 22-23 роки. Ще не старі, але вже й не молоді.
– Не можу не запитати. Якби не склалась твоя футбольна кар’єра, у ролі кого ми могли дізнатись про Амбросія Чачуа?
– Планував вступати на архітектора в Луцьк. У футбол починав грати у Рівному, потім була невелика перерва. Півроку взагалі не грав, взявся за науку, сумлінно вчився. Але пізніше побачив, що мій друг зі школи грає у дублі харківського «Металіста» і задав собі питання: «Чим я гірший за нього?». Чи вмію гарно малювати? Ні, але, думаю навчився б.
– Навколофутбольні професії та заняття теж існують, той самий журналіст чи навіть фанат...
– Журналістика, мабуть, не моє. А от на фанатському секторі одного разу був, ще у школі тоді вчився. Здається, тоді перемогли київське «Динамо», а забивав Батіста. Навіть знаю кілька карпатівських кричалок: «Хто ми? Леви! Які? Зелені?» (сміється). Надіюсь, скоро вийдемо в Лігу Європи, то хоч вперше в руці потримаю фаєр. Якщо запросять піти на фан-сектор – не обдумуючи прийму пропозицію.