Анастасія ДЕРЕВ'ЯНКО: "Я піднімаю 15 тонн на день"

Анастасія Дерев'янко стала віце-чемпіонкою світу з паверліфтингу

Понад 200 учасників зібрав чемпіонат світу з паверліфтингу, що закінчився у норвезькому Ставангері. У цій когорті не загубилася й наша Анастасія Дерев'янко. Вона здобула срібну медаль у ваговій категорії до52 кілограмів, піднявши у сумі трьох дисциплін 482,5 кілограма.     

- Ви повністю задоволені виступом? - питає спортс­менку газета "Експрес".

- Знаєте, я ніколи не бу­ваю задоволена результа­том, - каже Анастасія. - Навіть коли перемагаю, маю до себе претензії. До­рікаю собі за те, що могла виграти красивіше чи впев­неніше. Лише з таким під­ходом до справи можна досягнути успіхів у спорті.

-Торік на чемпіонаті світу в Пуерто-Рико ви посіли третє місце, а тепер взяли "срібло". Як змінився ваш результат?

- Дуже суттєво. Торік у Пуерто-Рико завоювала медаль із показником 465 кілограмів. Тепер аж на 17,5 кілограма поліпшила ре­зультат. У Норвегії я поста­вила особистий рекорд.

- У становій тязі і в присі­даннях ви піднімаєте 185 кіло­грамів. Це більше ніж у 3,5 раза за вашу вагу. Як вам це вда­ється?

-  Секрет успіху елемен­тарний - важка та копітка праця. Я тренуюся, шість разів на тиждень. За одне тренування піднімаю 15 тонн "заліза". У тиждень виходить 90 тонн. Коли впе­рше підрахувала загальний вантаж, то аж лячно стало. Треба бути готовим до всіх випробувань. Мені справді нелегко. Нам не звикати до порізів та синців, які з'явля­ються на тілі навіть після тренувань. Екіпірування нас так стискає, що викли­кає появу гематом.

- Заради чого ви йдете на такі випробування?

-  Я просто люблю паверліфтинг, займаюся ним понад десять років. В займаюся для душі, а не задля гро­шей. Уся моя родина також обожнює цей вид спорту. Мій чоловік теж займаєть­ся паверліфтингом. Знаєте, коли я народила первістка, то думала закін­чувати кар'єру. Та чоловік переконав, що варто й далі виступати. І ось я знову на п'єдесталах.

- Як паверліфтинг впливає на зовнішність?

- Лише позитивно. Коли я не займалася цим видом спорту, то тіло нагадувало суцільний кістяк. Я важила лише43 кілограми! Тепер зовсім інша. Не маю жодних претензій до своєї фігури. У ній немає нічого зайвого.

Повірте, коли мене зу­стрічають на вулиці, то ні­хто й не здогадується, що я тягаю так багато "заліза".

Мої м'язи не дуже помітні. Я спростовую міф про те, що представниці паверліф­тингу багато важать, а їхні м'язи вельми помітні. Це неправда.

-Яку роль у вашому спорті відіграє харчування?

- Без правильного харчування неможливо досягну­ти успіхів. Воно повинно бути індивідуальне. Той, хто хоче піднімати тонни "за­ліза", має звернутися до професіонального дієто­лога. У нашій збірній є ба­гато дівчат, які мають зайву вагу і йдуть на тортури, щоб схуднути. А мені поталани­ло, бо проблем із вагою у мене не існує. Тому їм до­схочу і не маю жодних об­межень, їм навіть те, що за­боронено. Але у мінімаль­них дозах. Бо ж якщо ти зна­єш, що щось не можна, ор­ганізм ще більше цього по­требує. Мушу їсти навіть те, що мені не смакує. Дуже не люблю риби. Але не від­мовляюся, бо вона є "при­ятелем" паверліфтера.