В той час, коли футболісти винниківського «Руху» після впевненої перемоги на виїзді над «Інгулецем-2» (3:1) готуються до домашнього матчу з «Арсеналом-Київщиною» (Біла Церква), продовжуємо Вас знайомити з гравцями нашої команди. Черговий гість клубної прес-служби – півзахисник Андрій Кікоть. У цьому сезоні Андрій Кікоть взяв участь у 14-ти матчах за «Рух», у яких забив один гол. Андрій охоче погодився на відверте інтерв’ю, у першій частині якого розповів про початки своєї футбольної кар’єри, переїзд у Росію, перші серйозні перемоги, серйозні юнацькі рішення і перші професійні клуби. У другій частині нашого інтерв’ю читайте про період виступів в харківському «Геліосі», білоцерківському «Арсеналі», тернопільській «Ниві», винниківському «Русі», найсмішніший футбольний спогад, сім’ю, хобі та подорожі футболіста.
Андрію, як виник варіант з харківським «Геліосом»?
Зателефонував тренер команди Роман Покора, запросив до команди. Спочатку вагався, оскільки не дуже хотів знову виїжджати зі Львова. Якщо б ситуація стабілізувалася в ФК «Львів», повернули бодай частину боргів, була б якась перспектива, я б залишився в команді. На жаль, нічого не повернули і я підписав контракт з «Геліосом», де був півтора року.
Чи вдалося перевезти у Харків сім’ю?
Ні. Сину було лише півроку, вирішив сім’ю залишити у Львові. Було важко. На початках хотілося перевезти рідних до себе, але передумав. Довелося часто їздити до Львова, відпрошуватися в тренерів. Чесно кажучи, вони не дуже добре до цього ставилися, але іншого виходу у мене не було. Дуже сильно хотілося додому, до сім’ї.
Після «Геліосу» ти отримав запрошення в білоцерківський «Арсенал».
У «Геліосі» перестав грати, а ігрову практику хотілося мати. Поговорив відверто з тренером Віктором Шеховцовим, який дав мені зрозуміти, що в команді на мене особливо не розраховують. В команді була така політика, що кожних півроку до команди приходило по 5-7 нових футболістів. Окрім того, півтора року був далеко від сім’ї, відчув, що це уже забагато. Хотілося грати ближче до дому (сміється). Був у пошуках команди. Мені зателефонував Ігор Артимович і запросив на оглядини до білоцерківського «Арсенала». Ми з Олегом Шептицьким поїхали до Білої Церкви, де і підписали контракти. Окрім того, був варіант перейти в чернігівську «Десну», яка на той час виступала у другій лізі. Втім, я вибрав першоліговий «Арсенал».
За «Арсенал» ти зіграв лише 12 матчів.
Спочатку тренери мені не довіряли, однак з часом ситуація змінилася. На жаль, в клубі почалися серйозні фінансові проблеми. Президент по ходу сезону сказав, що команди не буде. Результати в команди були незадовільними, через що з команди пішов Ігор Артимович. Президент був готовий розформувати команду, однак ми його впросили дограти сезон до кінця. Незважаючи на це, він відмовився від фінансування клубу, після чого почалися пошуки нових інвесторів. Знайшлися люди, які дали нам кілька копійок, щоб ми не знялися з чемпіонату по ходу сезону. Можна сказати, що перспектив жодних не було, потрібно було просто дограти чемпіонат. За три гри до завершення чемпіонату я уже поїхав додому, в команді робилися незрозумілі речі. Маю на увазі те, що команда розвалювалася на очах. На дальні виїзди ми їздили у день матчу, почалася дуже серйозна економія грошей.
У «Ниву» ти отримав запрошення від Ігоря Яворського.
Він мені телефонував, запрошував в команду. Втім, перед «Нивою» поїхав до команди польської першої ліги з міста Новий Сонч. Там було багато футболістів з України на перегляді. Там був два тижні, мав підписувати контракт, але поляки незрозуміло для мене відтягували підписання контракту, після чого я зрозумів, що треба їхати додому.
Можна сказати, що варіант з «Нивою» для тебе був резервним?
Можливо. У Польщі уже обговорив усі умови контракту, мав підписувати документи про співпрацю, однак не склалося. Ситуація тягнулася протягом одного місяця і я вирішив поїхати додому. Зателефонував Ігорю Яворському, який сказав приїжджати у Тернопіль.
Яворський не мав образ за те, що ти поїхав до Польщі, а «Ниву» мав, як резервний варіант?
Не без того. Незважаючи на це, я підписав контракт з «Нивою». Пригадую, через деякий час команду підсилили брати Баранці, Віталій Романюк, Ігор Ільків. Відігравши друге коло, ми вийшли до першої ліги. Там був непоганий період: у першій лізі ми посіли сьоме місце та вийшли у чвертьфінал Кубка України. На жаль, потім знову стара пісня: немає грошей і пішло-поїхало. Губернатором міста була людина від Партії Регіонів, а відтак через політичні події в Україні він перестав фінансувати команду. П’ять місяців гравці не отримували грошей, писали різні листи, але це ситуацію не змінило. Судилися ми довго, а незважаючи на це «Нива» отримувала атестат і продовжувала грати у першій лізі. Це було дивно. З боку КДК ФФУ не приймалося жодних рішень. «Нива» й надалі заявляла нових гравців.
Пригадую, до винниківського «Руху» ти отримав запрошення через матчі за команду з Артасова на матчах меморіалу Ернеста Юста.
Після матчу ФК «Артасів» - «Рух» я та Андрій Гурський поспілкувалися з президентом «Руху» Григорієм Козловським. Була пропозиція перейти в «Рух», на яку ми відгукнулися з радістю.
Чи не лякало те, що команда на той час грала не на професійному, а на аматорському рівні?
«Рух» хоч і мав статус не професійної команди, однак порівняно з іншими командами, а саме з першої та другої ліги, у них був професійніший підхід до роботи. Це не могло не подобатися. Хотів грати за «Рух», оскільки хотів бути уже вдома.
Мабуть, було цікаво виграти з командою майже усі аматорські турніри.
Коли ми грали ще в аматорах, то згадайте скільки матчів ми грали на тиждень: неділя-середа-неділя. За сезон у нас були дуже багато матчів, навантаження було більшим, аніж в команді першої ліги. Можливо, навіть важче було, аніж зараз. Водночас було дуже цікаво: багато матчів і не так багато тренувань. Звісно, коли у першій рік виграли усі турніри, емоції були незабутніми. Наш президент Григорій Козловський дуже хотів виграти чемпіонат України серед аматорів, і ми це зробили. Словом, було дуже багато позитивних моментів.
Зважаючи, що «Рух» виграв майже усі турніри на аматорському рівні, мабуть, перехід у професійний футбол для нашої команди був неминучим.
Всі вболівальники на це чекали. До мене часто телефонували і запитували чому ми не граємо на професійному рівні. Навіть не знав, що відповідати, казав усім, що це питання не до мене.
Яким зараз бачиш потенціал «Руху»?
Не хочеться загадувати наперед, але вихід у першу лігу – це посильне завдання для команди. До цієї цілі ми йдемо. З кожним туром стає грати легше. Один до одного починаємо звикати, більше зігруватись.
Відійдемо від футболу. Згадай якусь веселу історію, яка б розсмішила наших вболівальників.
Пригадую момент, коли ми розіграли лікаря «Нафтовика» на зборах в Туреччині. В його номері в готелі був лише інтернет через кабель, відповідно до мережі він приєднувався не через безпровідну мережу. Нам сказали, що в інтернеті він сидів кілька днів, відповідно у готелі ми попросили, щоб надрукували «лівий» рахунок на 300 євро. Цей рахунок ми і засунули зранку у двері, якраз перед виїздом додому. Чесно кажучи, на нього зранку було боляче дивитися: блідий дядько позичав гроші у футболістів. Коли зрозуміли, що йому стало погано, ми уже розповіли про цей жарт. Що цікаво, він нам не повірив, а ходив далі позичати гроші. Ми дуже довго сміялися.. Цю історію він, мабуть, згадує не з позитивом (сміється).
Які у тебе захоплення крім футболу?
Люблю з батьком поїхати на рибалку, не проти з тестем поїхати і на гриби. Два тижні тому з батьком їздили на рибалку, і, на жаль, через погану погоду зловити нічого не вдалося. А перед тим, пригадую, ловив коропів вагою приблизно по одному кілограму.
Чимало гравців «Руху» полюбляють грати у великий теніс.
Коли був в «Нафтовику», часто грав з Романом Каракевичем. Мені подобалося. Зараз, на жаль, немає стільки часу. Якби був вільний час, можливо б, зіграв би. Після футболу тепер стараєшся більше часу приділяти сім’ї.
Твій син займається футболом?
Так. Хочу, щоб чимось займався, не сидів вдома. Зараз займається у секції «Карпат». Не знаю чи стане футболістом, але головне, щоб був здоровим.
Кажуть, твій тесть також має відношення до футболу.
Так. Ігор Мосора – колишній нападник львівських «Карпат». З ним та з татом часто обговорюємо про футбол. Втім, коли з нами присутні жінки, про футбол стараємося не говорити.
Де познайомився з дружиною?
На дискотеці, в одному з львівських клубів. Але найбільший парадокс у тому, що ми жили у сусідніх будинках на вулиці Липовій Алеї і не знали один одного.
І на останок, чи любиш подорожувати?
Так, я б сказав, що дуже. Влітку з дружиною були на морі у Хорватії. Загалом хотілося б об’їздити усю Європу. На жаль, бракує часу: влітку хочеться на море, а зимою подорожувати холодно.