Декілька днів тому в столиці Росії Москві завершився Міжнародний турнір з боротьби «Кубок європейських націй». Участь у цих престижних змаганнях взяло троє представників з вільної боротьби львівщини. У жіночій команді — Ірина Гусяк (вагова категорія до 55 кг) та Юлія Благиня (51 кг), у чоловічій — Андрій Стаднік (вагова категорія до 66 кг).
Загалом спортсмени змагалися в семи вагових категоріях. У підсумку жіноча збірна України у складі Наталки Пульковської (48 кг), Юлії Благині (51 кг), Ірини Гусяк (55 кг), Ірини Харів (59 кг), Ганни Василенко (63 кг), Аліни Стадник (63 кг) та Катерини Бурмістрової (72 кг), перемігши у першому колі з загальним рахунком 6 : 1 збірну Румунії, у другому Польщу — 4 : 3 та у Фіналі Азербайджан — 5 : 2, стала «золотою». А от чоловіча збірна команда України перше загальнокомандне жіноче місце підтримала своїм «бронзовим» виступом. До цієї «бронзової» звитяги долучився й титулований львівський борець Андрій Стаднік. Про участь на «Кубок європейських націй», а також про скандальну ситуацію, пов’язану з тим, що головний тренер збірної України Руслан Савлохов напередодні Олімпіади в Лондоні не взяв титулованого Андрія Стадніка на Олімпійські ігри, віддавши перевагу у вазі до 66 кг молодому Андрію Квятковському, та про подальший розвиток конфліктної ситуації «Ратуші» розповів срібний призер Олімпіади в Пекіні Андрій Стаднік.
Свої сутички закінчив достроково
— У Москві виступили добре, — бере слово Андрій Стадник. — Той склад нашої команди, який виступав на «Кубок європейських націй», показав усе, на що здатен. Звісно, що деякі спортсмени, які могли би свої сутички виграти, на жаль, поступилися. Це передовсім стосується сутичок із російськими борцями. Здобув дострокові перемоги швидше, ніж за чотири хвилини, відведені на них. Для мене цей результат став закономірним, бо й розраховував, що так вдало відборюся. Хоча мій суперник із Росії був достатньо потужний та титулований. Алан Гагоєв, якого я переміг, є чинним чемпіоном Європи, призером чемпіонату світу та учасником Олімпійських ігор, а також першим номером російської збірної у ваговій категорії до 66 кг. Попри це, у росіянина виграв упевнено — кидком на п’ять балів. А от у сутичці з болгарським спортсменом було набагато легше. Його я переміг з рахунком 6 : 0; 6 : 0. У цьому поєдинку також, до речі, був п’ятибальний кидок.
— Чому не вийшов на третю сутичку проти грузинського борця?
— Коли «кидав» болгарина, травмував собі шию. Тому наступного дня вона у мене напухла, не зміг нею навіть ворушити. Попри це, наша команда була на декілька щаблів кращою від грузинської, тому в будь-якому разі ми перемагали грузинських спортсменів, попри навіть те, що я не зміг боротися через травму шиї. Саме тому й не ризикнув виступати травмованим.
— Як проходить відновлення?
— Травма не є дуже серйозною. Та все ж треба тиждень часу, щоб полікувати ушкоджену шию. Звісно, потрібно зробити рентген, аби відкинути всілякі домисли та припущення.
Савлохов не побачив у мені спортсмена
— Перед Олімпійськими іграми у тебе виник конфлікт із головним тренером збірної України з вільної боротьби Русланом Савлоховим, через який ти не потрапив на Олімпіаду в Лондон. На якій стадії ця конфліктна ситуація тепер, після закінчення Олімпійських ігор?
— Зі Савлоховим не спілкуюся принципово. Як тренер Савлохов не побачив у мені спортсмена, він мене зрадив. Це не є якась особиста боротьба та неприязнь між Квятковським та Стадником. Здебільшого, це все стосується мене та Савлохова. Адже Савлохов пішов на принцип і захотів, щоб на Олімпійські ігри в Лондон поїхав Квятковський. От і все. В тій ситуації перед Олімпіадою в Лондоні для Савлохова я став перепоною. На Олімпіаду в моїй ваговій категорії їздив спортсмен, який на дорослому рівні поки що себе ніяк не проявив. Результат — Квятковський на передолімпійському турнірі вибув на ранній стадії, а на Олімпіаді — після першої ж сутички. Розумієте, оцінювати свою боротьбу чи дії Андрія я не повинен. Це повинні робити фахівці, кваліфіковані тренери, які це все бачать. Мають вирішувати все очні зустрічі, а коли присутня упередженість, то жодного виходу з цієї ситуації бути не може.
— Чи є зараз напруга між тобою і головним тренером збірної України?
— Ця напруга між мною і Савлоховим буде завжди. Адже людина скалічила кінець моєї спортивної кар’єри. Мої чотири роки, які я готувався до одних змагань. Здається, якби я знав, що наперед буде такий підсумок із цією підготовкою, то, можливо, і не прагнув би на Олімпіаду. Адже людина, яка мене 10 років возила на змагання, в один прекрасний момент почала говорити мені такі речі, щоб я спеціально нервувався, тобто виводила мене з рівноваги. Так не робиться! А те, що я неодноразово перемагав Квятковського (на Київському турнірі. — Авт.), і тепер у Москві переміг дуже сильного опонента з Росії Алана Гагоєва, вкотре доводить те, що свою силу показую не на словах, а на борцівському килимі.
Вільна боротьба — моя стихія
— У конфлікті з Русланом Савлоховим тебе підтримала низка борців збірної України, зокрема її капітан Василь Федоришин. На теперішній момент питання виборів, перевиборів нового головного тренера збірної України з вільної боротьби в середовищі борців ще не визріло?
— Як кажуть: «Риба гниє з голови». Не знаю, чи будуть вибори, чи перевибори, чи продовжать йому контракт, чи ні. Має бути засідання, на якому працівники Держкомспорту повинні збиратися та розглядати подані заявки та програми на цю кандидатуру. Саме так затверджують людей на такі посади, як головний тренер збірної України… Однак з огляду на те, що сьогодні відбувається, схиляюсь до думки, що Савлохов буде головним тренером і казатимуть, що у збірній, мовляв, усе гаразд, що невдовзі будемо перемагати на міжнародних турнірах… Насправді ж у чоловічій вільній боротьбі є величезні проблеми. Немає хорошої бази, немає фінансування та потужних спортсменів, які між собою могли б конкурувати в категоріях у рівній боротьбі. Також до цього всього доплюсуйте ті скандальні перипетії, про які неодноразово говорилося, і отримаєте невтішну картину. Про що може йтися, коли затискають спортсменів, які здобували світові та олімпійські нагороди? Про які позитивні результати можна говорити у такій ситуації? Андрій Квятковський поїхав у Лондон, і всі знали, що він їде рівно на одну сутичку. Знали про це навіть ті, хто голосував проти мене. І тренери, які підтримали тоді Савлохова, коли він на них натиснув. Ось вам і справедливість, за яку варто боротися. А де вище керівництво, яке мало б усе це проконтролювати? Чому навіть після Олімпіади не з’ясували цієї ситуації?!
— У такій напруженій ситуації чи плануєш поборотися за право виступати на наступних Олімпійських іграх у Ріо-де-Жанейро, через чотири роки?
— Савлохов не зможе мені нічого зробити, якщо буду вигравати відбіркові турніри. Щоправда, палиці у колеса, звісно, вставлятиме, створюючи всілякі перепони. З іншого боку запитую себе: «Якщо вищому керівництву не потрібні медалі, то чи це мені потрібно?!» Я — віковий спортсмен і вже пройшов багато змагань і багато чого бачив. Думаю, що буду боротися за право поїхати в Ріо-де-Жанейро, бо вільна боротьба — це моя стихія. Тому мені дуже хотілося б поїхати та вдало виступити на Олімпіаді в Ріо. Розумієте, в спортсмена треба вірити, а не лише шукати в нього хиби, якщо цей спортсмен справді сильний і є професіоналом. Та якщо у спортсмена не вірить головний тренер, а 20 тренерів підлабузнюються до нього при цьому, тоді у такого спортсмена й справді нічого не буде вдаватися. У збірній команді повинна бути здорова атмосфера, а її немає.