Минув тиждень після закінчення ІІ кваліфікаційного туру чемпіонату Європи з водного поло у Франції (25-27 вересня, м.Шалон-ан-Шампань). Для української збірної цей етап став завершальним – у сербський Белград на Євро-2016 не відібрались. Прикро, проте прогнозовано. Трішки вщухли ватерпольні пристрасті, вляглися емоції у гравців збірної, проте у вболівальників та симпатиків українського водного поло запитань більше, ніж відповідей. Сьогодні разом з легіонером нашої збірної, гравцем словацького клубу «Hornets» Володимиром Войтенко спробуємо відповісти на деякі актуальні запитання…..
- Розпочнімо з найгострішого… У соцмережах після програшу у кваліфікації чемпіонату Європи наша команда отримали негативну оцінку від колишнього тренера національної збірної Вадима Скуратова. Цитую дослівно: «А що це за люди на фото? Туристи? На три дні до Франції приїхали!»…
- Я очікував цього запитання. З однієї сторони, Вадим В’ячеславович вболіває за українське водне поло, тож хоче, щоб ми виступали краще. Частка його правди у цьому вислові була б, якби українське водне поло не перебувало сьогодні у такому плачевному стані. І п.Скуратов прекрасно розуміє ситуацію та мав би адекватно її оцінювати, адже він не дилетант, а професіонал - тренер і свого часу видатний гравець. Наш результат у Франції був передбачуваний. Єдине, мали білорусів перемагати, а ми зіграли внічию. Напрошується питання: може, Вадим В’ячеславович просто образу зачаїв на когось, що таке пише….
- Володимире, звернулася до Тебе як до ватерпольного фахівця. Ти не лише один з найтитулованіших гравців української збірної, а й з власного досвіду знаєш про водне поло і за кордоном. Для початку розкажи трохи про свою ігрову кар’єру, в тому числі у іноземних клубах…
- У 2006 році, коли навчався в 11 класі, почав виступати за команду майстрів «Іллічівець». У його складі три роки поспіль ставав чемпіоном України, виборов Кубок України, виступав у Євролізі та Єврокубках. У 2011 році мене запросили на перегляд у команду «Динамо» Москва. Я був такий щасливий – переді мною відкривалися райдужні перспективи. Та по прибутті до Москви раптом з’ясував, що до команди запрошені також провідні нападники з «ЦСК» Москва, який розпався буквально напередодні, та й з інших російських клубів. 5 нападників перебували на перегляді у «Динамо» Москва: Тарас Смольков, Борис Харламов, Сергій Бойко, Дмитро Антіпов зі «Штурма» і я. Ще можна було би «тягатися» з Харламовим чи Бойко, але обійти тоді Смолькова чи Антіпова було не в моїх силах.
У 2013 році мене запросили до команди «Астана» Казахстан, 80% гравців якої комплектували ще й збірну країни. В «Астані» пройшов хороший вишкіл. «Астана» мала угоду зі сербським клубом «Партизан» щодо обміну досвідом, тож сербські наставники періодично тренували ватерполістів «Астани». Пощастило і мені потренуватися за сербською методикою, за якою свого часу готувався і знаменитий ватерполіст, бронзовий призер Олімпійських ігор-2009 Філіп Філіпович. Мене позитивно відзначали тренери і я вже навіть мріяв про Олімпійські ігри 2016 року, адже від Казахстану мав реальний шанс туди потрапити. Проте, як і в ситуації з російським «Динамо», вмішався його величність випадок - «Астана» отримала хороше фінансування і замість мене, молодого нападника, запросили досвідчених світових лідерів. До тих моїх розчарувань ще й додався розпад рідного «Іллічівця» … Ледве знайшов у собі сили взагалі за таких обставин залишитись у грі.
- А як у твоєму житті з’явилися «Шершні», тобто словацький «Hornets»?
- Минулого року мені зателефонували зі словацького міста Кошице, де базується команда «шершней» та запропонували співпрацю. Умови були не надто спокусливі – проживання, харчування та 440 євро в місяць. Що таке 440 євро при європейських цінах? Тому спершу відмовився, а потім подумав: «Чому б ні! Хоч у водне поло гратиму». Тож разом з другом Максом Ратковим, якого також запросили у «Hornets», зібрали речі та й поїхали. До слова, ця команда одна з найтитулованіших у Словаччині – 6-разовий чемпіон, доходили до фіналу чотирьох. Та фінансова криза не минула і словаків, провідні гравці команди покинули її, то ж, щоб посилити «Hornets», запросили мене і Макса. Сьогодні у них багато «сирої» молоді, яким ще вчитися та вчитися. Знаєш, ми навіть нещодавно на Кубку Словаччини програли тій команді, яку перемогла українська збірна на міжнародному турнірі «Кубок Карпат». У Словаччині «Hornets» боровся за 3-є місце, під час цього матчу було більше десяти зайвих, а реалізовано лише один чи два, не забило багато молодих гравців.
Максим Ратков та Володимир Войтенко
- Володимире, давай пройдемося по виступу нашої збірної на ІІ кваліфікаційному турі чемпіонату Європи. Отож, першу гру програли твоїм новим «співвітчизникам» - збірній Словаччини – 3:13. Звісно на перемогу наших не очікували та все ж сподівалися меншого розриву у рахунку…
- Словаки на тур до Франції привезли збірну, більшість гравців якої сьогодні є легіонерами топових європейських клубів. Ще півматчу якийсь малюнок гри у нас був, щось навіть вдавалося та потім почали програвати на індивідуальних якостях – словаки сильніші, досвідченіші та витриваліші. Два періоди ми дійсно відчайдушно боролися, а потім вже важко було. Повторюся - програли насамперед на індивідуальних якостях, їх хлопці явно сильніші. Один їх Фамера чого вартує! Два метри зросту і безліч таланту! Зараз грає за Барселону. Він супер – з французами такі три голи забив, що глядачі аплодували.
- Зі словаками зрозуміло. А ось чому нічия 9:9 з білорусами, яких збиралися перемагати?
- Вважаю, ми були лідерами упродовж всього матчу. Та у 4-му періоді нашій команді був призначений фол. Суперники отримали право вільного удару (непрямий штрафний удар – Авт.), з якого можна пробити лише у касання, а білорус натомість двічі прокачав м’яч, потім вдарив. Це порушення! А судді гол у наші ворота зарахували. Правда, я особисто цього не встиг побачити, якраз тільки виліз відпочивати на бортик басейну, та хлопці розповідали. До того голу ми вели у два м’ячі, тепер рахунок став 9-8. І за 4 секунди до кінця гри суддя призначив пенальті у наші ворота. Той самий суддя, який зарахував попередній гол. Щодо призначення пенальті – тут п’ятдесят на п’ятдесят - можна було давати, можна ні - на розсуд судді. Тим пенальті білоруси і зрівняли рахунок - 9-9.
- І останню гру кваліфікації з господарями туру - французами – програли – 6-17. Що скажеш по цьому матчу?
- Скажу багато. Почнімо насамперед не з нашого матчу, а з гри Франція-Словаччина. Вони грали напередодні, тож ми усією командою пішли подивитися суперників-французів у дії. Протистояння Франція-Словаччина було одне з найпринциповіших у кваліфікації до чемпіонату Європи. Якби французи програли, то не пройшли би далі на фінальну частину Євро-2016 у Белграді. Під час усієї гри суддівські симпатії явно були на боці французів, особливо мальтійський рефері неприкрито засуджував словаків. Французький захисник ледь голову не відірвав словаку у грі, аж глядачі на трибунах підскочили. Видалення однозначно мало бути для француза, а судді нічого не дали. І це лише найпам’ятніший випадок, а там ще було і було…. Незважаючи на поразку, словаки і так набрали необхідну кількість очок і пройшли на чемпіонат Європи, а ось французів явно тягнули за вуха. Витягли такі – гратимуть вони у Белграді.
- А не можна було би вам чи тим же словакам оскаржити суддівські рішення?
- Це моя наболіла тема. Не можу мовчати, коли бачу таке, адже я прямий та імпульсивний. На жаль, у нас діє такий статут, пункт перший якого каже: «Суддя завжди правий», а пункт другий – «Якщо суддя не правий, то дивись пункт перший». На нас, гравців, управу знаходять – картки, грошові штрафи тощо. А на суддів?! Деякі з них що хочуть, те й чинять. Спостерігав за таким зараз у Франції, в Україні, в Словаччині. Чому таке допускають делегати? Чому федерація європейського водного поло надає суддям усі повноваження? Погодься, як би таке почали робити у футболі, там би швидко позбавили кваліфікації і більше до суддівства не допускали. Пригадай, футбольний матч Англія-Україна на чемпіонаті Європи, коли не зарахували гол нашої збірної у ворота англійців. Та того суддю потім покарали на повну! А в нас? А все чому? Якби у футболі, де камери, трибуни на 50 тисяч глядачів, суддя позволив би собі зайве, його давно би вигнали. Водне поло, на жаль, не таке популярне - мало глядачів, трансляцій. А без відео матчів як будеш доводити, що суддя неправий? На мигах? В Іспанії та інших країнах, де водне поло популярніше, і судді принциповіші.
- Сподіватимемося кращого… Та ми так і не проаналізували гру Україна-Франція…
- Та що казати?! З французами старалися, але, чесно, було важко. Для підготовки нашої збірної мало змагань, мало тренувальних зборів, скрутне фінансове становище. Хоч є і позитивне. Граю не перший день, у збірній з 2007 року, пережив різні її склади, тож скажу: у сьогоднішніх гравцях я бачу потенціал, є перспектива росту.
- Чому ж при таких потенційно сильних гравцях результати збірної не прогресують?
- Треба, щоб виділялися гроші на державному рівні, не на міському чи клубному, а щоб була відповідна всеукраїнська програма з розвитку водного поло. Грати на світових лігах, їздити на цікаві міжнародні турніри, проводити збори принаймі чотри рази на рік, щоб гравці у команді добре відчували та розуміли один одного. Бо навіть зараз у Франції, ніби щось і виходило, та було багато моментів, коли пасують мені, а я не очікую, або я накидую товаришу по збірній м’яч, а він не чекає його - тобто немає зіграності. А гравці хороші якраз є. Пам’ятаєш, я хвалив Фамеру. У нас в збірній не гірші є! Подивись, ось Апостол, Абрамов («Слобожанець» Харків – авт.) – двометрові красені ходять. Микита Апостол сильно додав після того, як почав тренуватися в астраханському «Динамо» у Дмитра Стратана. Чого вартує і харків’янин Кирило Наволоков! Просто треба їх обкатувати, награвати і буде результат. Інакше - ніяк. А поки що програємо! Таке сьогодні водне поло в Україні.
Розмовляла Наталія Васьо