Гандболістка львівської «Галичанки» Анастасія Дорожівська влітку 2017 року завершила ігрову кар’єру, щоби виконувати іншу почесну місію – виховувати для своєї команди юних гравчинь-львів’янок.
Сьогоднішні гандболістки «Галичанки» родом з інших міст, де й пізнавали ази гандболу. А у львівський гандбол потрапили переважно завдяки навчанню у Львівському училищі фізичної культури. Так хочеться, щоб і в нашому славному місті виховували гандболісток ще змалечку. За цю справу й взялися львівські тренери Віталій Надич, а тепер й Анастасія Дорожівська.
1 лютого Анастасія святкувала свій 22-й день народження. Давайте разом з екс-галичанкою згадаємо її шлях у гандболі – від самого дитинства до тренерства.
Народилася Настуня 1 лютого 1996 року у місті Новояворівськ Львівської області у сім’ї вчителів. Отож, прагнення Анастасії виховувати діток, закладене, мабуть, у генах. У третьому класі розпочала займатися гандболом. Одночасно ходила на танці та до музичної школи. У 5 класі також захопилася біатлоном, але, зрештою, обрала гандбол, бо просто-таки закохалася у цей вид спорту. Перший тренер – Тамара Павлівна Паніткіна.
З 8 по 11 клас навчалася у Львівському училищі фізичної культури (ЛУФК) та тренувалася у Василя Козара й Віталія Надича. Продовжила навчання у Львівському державному університеті фізичної культури ім. І.Боберського, де й освоїла тренерський фах. З першого курсу розпочала виступати за «Галичанку», граючи на позиції лівої крайньої. Разом зі славною львівською командою досягла чимало – спершу була срібною призеркою чемпіонату України в жіночій Суперлізі, потім три роки поспіль – чемпіонкою; двічі володаркою Кубка України, володаркою Суперкубка України, учасницею Кубків Європейської гандбольної Федерації, бронзовою призеркою Балтійської ліги.
А ще у складі студентської команди, основу якої знову-таки склали гандболістки «Галичанки», стала чемпіонкою Європи серед студентів (2013 рік, Катовіце, Польща).
– Чи не пошкодувала про те, що вже закінчила кар’єру гравця?
– Звичайно, є моменти, коли ностальгую, особливо, як приходжу на ігри «Галичанки»… Але, коли бачу перші результати своїх діток, хоч поки не високі, бажання в їх очах, то не шкодую. Я хотіла бути тренером і мрія здійснилася.
– У «галичанок» є традиція відзначати уродини гандболісток у своєму дружньому колі. А ти цьогоріч святкуватимеш своє день народження разом із ними ?
– Я часто бачу дівчаток, спілкуюсь, дружу, слідкую за всіма подіями, які відбуваються у їх житті. І, звичайно, буду святкувати. Хоч з команди я пішла, але друзями ми залишились.
Підготувала Наталія Васьо