Паралель між теперішнім і минулим провів екс-гравець «Карпат» 70-х років минулого століття, а сьогодні старший тренер СДЮШОР «Карпати» Ярослав Кікоть.
Центральний півзахисник у складі «біло-зелених» двічі зупинявся за крок від нагород чемпіонату СРСР. Так, у сезоні 1976-77 років «бронза» втекла від «Карпат» практично в останній момент. Загалом за свою ігрову кар’єру Ярослав Кікоть, уродженець Старого Самбора на Львівщині, виступав, окрім львівської команди, ще й у складі маріупольської «Азовсталі», «Авангарду» з Макіївки і донецького «Шахтаря». До речі, із донецького періоду у своєму житті, Ярославу Кікотю особливо запам’яталося, як раз на півроку футболістів відправляли на екскурсію у шахти.
«Після таких «прогулянок» під землю доводилося душ 3-4 рази приймати, щоб повністю відмитися від пилу», - говорить дитячий тренер.
«Раніше на збори їхали 10 нападників високого рівня. Зараз такого немає»
У Львів, де я починав свою кар’єру в дублі «біло-зелених», мене запросили саме після гри «Шахтаря» з «Карпатами, що завершилася нічиєю. Я подумав і вирішив повернутися: все-таки в гостях добре, а вдома - краще. Пригадую один цікавий момент: якось на тренувальні збори в Угорщину поїхали одразу 10 нападників. Серед них такі класні, як Грищак, Ліхачьов, Данилюк, Хижак, Севідов, Зінченко. А ще молоді гравці. Це свідчення того, якою командою в той час були «Карпати». Думаю, зараз жодна команда не переглядає на зборах стількох нападників. Причому не лише переглядає, а й має справді великий вибір з чудових виконавців.
Ще з того періоду виступів за «Карпати» добре запам’яталися тренувальні ігри між своїми: одружені проти неодружених. Ті, хто програвав зазнавали «утисків» увесь день: йшли останніми в душ та на сніданки, останніми переглядали кіно.
Тим складом – наприкінці 70-х років - ми могли в одному році взяти «бронзу», в іншому – «срібло». Але... Претендуючи на нагороди після нічиєї з московським ЦСКА ми вийшли на гру із «Зенітом» (Ленінград) втомленими. З Москви обиралися до Львова майже три доби. Спочатку не приймав аеропорт, потім їхали залізницею. Через одну гру ми втратили все, на що працювали ввесь сезон. Так, буває. Образливо, адже тоді «Карпати» складалися майже повністю зі своїх вихованців. А з так званих «легіонерів» був тільки Ліхачьов і Сиров.
«Футболісти добре заробляли, окремі гравці отримували й 2 тисячі карбованців»
Офіційна зарплата у гравця Вищої ліги спочатку становила 180 карбованців. Потім її підняли до 250-ти. А ще існувала преміальна система. Наприклад, команда мала певну заплановану суму на рік за певні досягнення. Завдяки своїй грі ми виконували подвійний річний план, тому отримували два оклади – 500 крб. Були і доплати, але ця тема була закритою від сторонніх. Але заробляли добре - 1-1,5 тисячі, а окремі гравці могли отримувати і до 2 тисяч карбованців у місяць. Це була величезна сума. Для прикладу, зарплата лікарів , вчителів чи інженерів у той час становила 100-120 карбованців.
«Через стан здоров’я небагато дітей можуть дорости до рівня гравця Прем’єр ліги»
Після завершення кар’єри футболісти я, як, до речі, і Ліхачьов, упустили момент переходу на серйозну тренерську роботу, хоча нам пропонували це зробити, пройти відповідні навчання. Але втомилися від футболу... Втратили час, а все ж має відбуватися вчасно. Лише пізніше , ми той момент упустили. Тепер зайнявся дитячим футболом. Починав у «Юності», а потім перейшов у «Карпати».
На жаль, спостерігаю регрес здоров’я дітей. Раніше діти тренувалися у складніших умовах, мали гірші м’ячі, екіпірування. Втім мали дуже багато бажання грати у футбол. Зараз у юних футболістів і оснащення чудове, і прекрасні поля для тренувань. Зокрема, для вихованців «Карпат». Але колись таки більше дітей займалося футболом, була велика конкуренція, яка спонукала чогось досягнути. Зараз менше дітей записуються у футбольну школу. І головна причина - стан здоров’я. Саме через це мало дітей, які з часом зможуть відповідати показникам футболістів вищого рівня, зокрема української Прем’єр ліги.