Львівська "Галичанка" показала боротьбу, до останнього даючи надію своїм шанувальникам, але показати всі свої вміння так і не вдалось...
Почну з лірики. Востаннє я був на гандболі майже рік тому. Тоді наші дівчата грали вирішальний матч за чемпіонство проти ужгородських "Карпат". І тоді також забракло зовсім трішки. Також були сльози, було відчуття втраченої мрії, якоїсь недомовленості після довгого сезону. Але чи справді все знову повторилось? Не думаю. Давайте розбиратись разом.
...Старт матчу видався дуже неприємним: гості закидали як і годиться, а "Галичанка" ледь наздоганяла їх зусиллями Ірини Стельмах, котра реалізовувала абсолютно всі семиметрові. Ще у ході першого тайму гру вдалось дещо вирівняти та не відпускати "Погонь" у рахунку надто далеко. А наприкінці тайму місце у воротах зайняла Марія Гладун, причому зайняла дуже успішно, дуже сильно рятуючи свою команду в скрутних моментах. Кілька разів вона не дала м'ячу опинитись у воротах, а її товаришки по команді свої атаки реалізовували, досягнувши нічийного рахунку - 13:13. На мою думку, саме Стельмах та Гладун зуміли завдати чи не найбільше клопоту суперницям (у польської ж команди варто відмітити вихованку нашої команди, 37-річну воротарку Соломію Шиверську).
Другий тайм почався з голу у ворота "Погоні". Шкода, що розвинути локальний успіх не вдалось і незабаром на табло світились 15:19. Чесно кажучи, в цій грі було кілька моментів, коли віра згасала. Але, до честі "галичанок", кожного разу вони ту віру якось повертали на місце. От і цього разу вдавалось скорочувати відрив. З поглядом на таймер вболівальники чекали вибуху. Вибуху від своїх улюблениць. Наче зовсім скоро мав бути злам у грі. Час біг, а злам не приходив. Самовіддана боротьба львів'янок розбивалась вдалими захисними діями досвідченіших суперниць.
Саме щось таке було і у вже згаданому вище матчі за чемпіонство 2013/14. Тоді "Карпати" були цілком здоланною командою, але чогось дуже бракувало. Ні, бракувало не класу (бо дівчата довели, що можуть перемагати такі команди), а просто бракувало якоїсь деталі чи поштовху, аби показати реальну силу. Втім, попри схожість ситуацій, минулоріч було геть інше: тоді це був рівень національний. Тепер же ми на власні очі бачили, як "Галичанка" сягнула серйозної висоти на європейській арені. Дуже велика різниця між нашим чемпінатом та півфіналом Кубка виклику, згодіться. А якщо ви згадаєте, що й минулоріч наша команда зупинилась на стадії 1/2 фіналу, то я відповім, що шляхи до обох півфіналів були різними. Цьогоріч нам не траплялась не надто сильна "Дніпрянка", цьогоріч були й перемоги набагато впевненіші. Тому болісна поразка, якої сьгодні не вдалось уникнути, має всім нам сказати приблизно таке: "Вони стали сильнішими, вони за один календарний рік стали кращими і вже ніколи не будуть такими, як раніше".
Говоріть що хочете, а "Галичанка" продовжує рости величезними кроками. Нехай їм сьогодні, в цю суботу не вдалось повністю зіграти у свою гру. Та будьте впевнені, цей болісний урок вони засвоять чітко. Рік тому вони поступились "Карпатам", щоби зовсім скоро надупевнено скинути їх з вершини. Тепер вони поступились "Погоні", щоби стати сильнішими і відповісти своїм європейським суперникам у мабутньому.
...Лірично почав - лірично й завершу. Кілька років тому, коли "Галичанка" програвала всім підряд в Україні, після матчів всі гравці плакали. Може, їм навіть бракувало віри в себе. Але, піднявшись, вони йшли далі. Потім були оті сльози і шок у Ужгороді. Але вони знову піднялись і пішли далі. Сьогодні - знову сльози. Та це вже зовсім інші сльози, це сльози сильних людей, котрі знову піднімуться та ще не раз подарують нам щастя перемог.
Гандбол. Кубок виклику ЄГФ. 1/2 фіналу (матч-відповідь).
"Галичанка" (Львів, Україна) - "Погонь Балтика" (Щецин, Польща) 21:25 (13:14). Перший матч - 28:29.
11.04.2015. 13:00.
Львів. ПС "Галичина". 750 глядачів.
Бомбардири: Стельмах (8) - Стасяк (7).