Упеелівським Андріям присвячується:)
Відійшло в історію 13 грудня 2012 року, дівчата наворожили собі суджених-ряджених, хлопці поназнімали брами по сусідах (поздававши майно найнеугодніших із них на металолом), ми ще на один кінець наблизилися до міфічного кінця світу. Як же можна поєднати свято вшанування першого апостола Ісуса Христа із футболом, запитаєте ви? Я пішов на експеримент і, просіявши крізь решето власного сприйняття списки гравців команд-учасників УПЛ (слід зауважити, що улов вийшов дуже навіть невеликим), вирішив скласти футбольну 11-ку виключно із Андріїв. Не потрібно дивуватися наявності на деяких позиціях відверто посередніх гравців – як мовиться, ліпив з того, що було під рукою. Отже, зустрічаємо аплодисментами (гнилі помідори залишіть на пізніше) команду «Андроїд», титульний спонсор якої – ну ви зрозуміли:)
Воротар
Андрій П’ятов («Шахтар»). 15 матчів, 1437 хвилин, 8 пропущених голів.
Хай би які критичні стріли час від часу не летіли на адресу голкіпера «Шахтаря» (особливо щодо гри на виходах), саме він на сьогоднішній день є першим номером в Україні. Звичайно, П’ятов далеко не безгрішний (матч на «Стемфорд Брідж» нагадувати не потрібно? А фінал КУЄФА-2009), а прихід в Донецьк Олександра Рибки міг взагалі поставити під серйозне питання місце Андрія в ієрархії гірників та в збірній України. Однак Саша зараз самостійно підтримує форму (до речі, цікаво, де тепер? «Оболонь» де-юре припинила своє існування), а вихованець полтавського футболу і надалі не віддає нікому свого місця в основі чемпіона країни та національної збірної. І явно кращого за нього на даний момент немає. Бажаєте бачите першим номером Антона Каніболоцького чи Богдана Шуста? Воля ваша. Але якщо ваше прізвище не Луческу, ваше волевиявлення так і залишиться виключно нематеріалізованим продуктом вашої розумової сфери.
Лівий захисник
Андрій Грінченко («Говерла»). 2 матчі, 190 хвилин.
Тернополянин за народженням, Грінченко вже встиг пограти за три команди із західноукраїнського регіону: рідну «Ниву», «Волинь» та «Говерлу». Розпочинав цей чемпіонат Андрій як основний лівий захисник, однак його гра настільки розчарувала Олександра Севідова, що той спочатку зробив ставку на Єгіше Мелікяна, а після травми вірменського українця надав перевагу тому, щоб перевести на лівий фланг номінального центрхава Євгена Макаренка, де той грає до сих пір. Свою майстерність Грінченко поки що змушений відточувати в турнірі молодіжних команд. Хоча виступаючи пару років тому за луганську «Зорю», Андрій отримував здебільшого непогану пресу. Однак таке непередбачливе життя: сьогодні ти герой, завтра – ізгой.
Лівий центральний захисник
Андрій Гітченко («Арсенал»). 8 матчів, 688 хвилин.
Літом київський «Арсенал» покинуло одразу троє центральних захисників: Майкл Одібе (який, втім, цієї зими повертається в табір «Канонірів» після стажування в Хуанде Рамоса), ветеран Флорін Шоаве та Богдан Шершун (а куди переходять ті, хто пограв у «Дніпрі» та «Арсеналі»? Правильно, до «однокласників» із Кривого Рогу). Дефіцит центрбеків були покликані заповнити Янко Сімовіч, Рафаель Алвеш Дос Сантос та Андрій Гітченко. І якщо загадковий чорногорець (для чого його було підписувати київському «Динамо»? Черговий «розвод» Ігоря Суркіса?) в команді не грає абсолютно ніякої ролі (одна поява екс-гравця «Могрена» в сезоні припала на матч-відповідь з «Мурою», коли потрібно було в авральному порядку латати чорну діру в центрі захисту), а бразилець досі заліковує травму, то екс-захисник «Олександрії» в складі періодично появляється, хоча основною парою центральних оборонців Леонід Кучук вбачав Сергія Симоненка та одіозного Еріка Матуку. Все-таки рівень гри Гітченка не дозволяє йому сподіватися на щось більше, аніж на місце підмінювача основних виконавців.
Правий центральний захисник
Андрій Березовчук («Металіст»). 7 матчів, 678 хвилин, 1 гол.
Якби не ліміт на легіонерів, то сидів би Андрій безвилазно в запасі за могутніми плечима Папи Гуйє та Марко Торсільєрі (показовий момент: на Лігу Європи, де не вимагається фіксована кількість аборигенів у стартовому складі – хоч 11 латиносів одночасно випускай, Березовчук навіть не заявлений), і лише зрідка появлявся б на смарагдових (метафорично, звісно) газонах УПЛ через дискаваліфікацію когось із основної пари центрбеків. А так в чемпіонаті України Березовчук вряди-годи появляється, вигравши конкуренцію за місце в основному складі у … непрямого конкурента, номінального лівого захисника Сергія Пшеничиних (змагання не за позицію, а швидше за одне з обов’язкових «українських» місць в стартому лайн-апі. Не назву Андрія посереднім футболістом (добра половина колективів вітчизняного розливу не відмовилася б бачити його у своїх лавах), однак для «Металіста» його рівень гри все-таки занизький. Одна справа, коли грати доводиться із «Говерлою» чи «зорею», інша – коли схрещуєш шпаги із «Байєром» чи «Спортінгом». Та й в єврокубках Березовчук залищив по собі величезну пляму у вигляді автоголу в матчі-відповіді 1/8 фіналу КУЄФА-2008/09 проти київського «Динамо», який і вивив далі підопічних Юрія Сьоміна.
Правий захисник
Андрій Хомин («Арсенал»). 2 матчі, 113 хвилин.
Позиція правого фулбека в київському клубі, складається враження, була проклята якимось просунутими шаманами чи вуду-майстрами: обидва гравці, які бороздили праву бровку «Каштанчиків» в минулому сезоні, вилетіли всерйоз і надовго: гарячий фінський хлопець Велі Лампі прописався в клубному лазареті ще з матчу останнього туру минулого чемпіонату із переломом ключиці (невдале зіткнення на останній (!!!) хвилині гри з Антоном Шиндером), а екс-гравець колись такої симпатичної команди, як «Борисфен», вперше став пацієнтом клубних медиків після поєдинку 1 туру (побоїще на «Донбас Арені»), а повторну ходку здійснив після візиту в… той же таки Донецьк (0:5 від «Металурга – «каштанчикам» би візити в край териконів «взять и отменить»). От і маємо (точніше, мали) експерименти від Кучука в вигляді постановки правим фулбеком номінальних хавів Леандро та Саулюса Міколюнаса. Як то воно буде навесні?
Лівий опорний півзахисник
Андрій Оберемко («Металіст»). 0 матчів.
Літом харківський «Металіст» здійснив трансфер-дуплет, прикупивши в полтавської «Ворскли» (гравці якої в цей період почали «розбігатися межи людьми, мов мишенята» - адже капітан корабля в особі Миколи Павлова вибрав собі інший корабель, який базувався на берегах Азовського моря) Павла Ребенка та Андрія Оберемка. І якщо в перспективи першого із них ще вірилося (Фініньо схильний до травм, Тайсон на початку чемпіонату почав мріяти про інший клуб і витав в небесах), хай навіть подальше підписання Вілліана Гомеса і поставило шлагбаум на шляху Ребенка в основний склад, то для чого було підписувати Оберемка, який далеко не завжди проходи в стартову одинадцятку «Ворскли» – не розумію. Що вже говорити про статус Андрія в команді, якщо Мирон Маркевич віддає перевагу 36(!!)-річному Олегу Шелаєву. Зрештою, Оберемко просто випав із заявки «Металіста» на чемпіонат. Отже, перехід до «Андроїда» дасть шанс хавбекові реанісувати свою футбольну кар’єру.
Центральний опорний півзахисник
Андрій Ткачук («Карпати»). 13 матчів, 974 хвилини.
Хоча Ткачук перебуває в Львові ще з далекого 2005 року, вихованцем клубної структури він не є – футбольну освіту Андрій здобував в рідному Житомирі. З часом гравцеві вдалося закріпитися в основній обоймі «Карпат», склавши в центрі поля трикутник Ткачук – Голодюк – Худоб’як. А літом опорникові навіть довірили капітанську пов’язку, оцінивши таким чином його роль в команді. Хоча цей сезон для Ткачука виходить досить неоднозначним з точки зору продемонстрованого рівня гри: надто вже легко суперники львівського клубу захоплюють центральний плацдарм та починають конструювати там свої атаки, в той час як Андрій занадто вже глибоко сідає назад, іноді граючи мало не третім центрбеком, і практично не думаючи про якісне підключення до атакувальних дій – за весь чемпіонат Ткачук завдав аж ОДИН удар в рамку воріт суперника, та й то мимо. Думається, якби Муртаз Даушвілі менше б проявляв свій гарячий грузинський характер, то й ігор в послужному списку у Андрія набралося б менше. А якщо врахувати наміри Костова грати в атакувальний футбол, можна припустити, що з дуету Буба – Ткачук хтось один виявиться зайвим в основному складі «Карпат» у другому колі чемпіонату.
Правий опорний півзахисник
Андрій Богданов («Динамо»). 7 матчів, 305 хвилин.
Цього літа Богданов повернувся до міста, де і робив свої перші кроки в футболі. В принципі, ще коли навесні стало відомо, що опорник не збирається підписувати нового контракту із «каштанчиками», в мене появилися підозри, що Андрія взяли на олівець селекціонери саме «Динамо». Для самого ж гравця, який стабільно виходив в основі та відігравав важливу роль у клубі, що минулого року завоював симпатії футбольної громадськості України (однак не примхливого київського вболівальника) своєю поставленою та організованою грою, пасьянс міг розкластися дуже навіть сприятливо: на одну з двох позицій в центрі поля «Динамо» претендували досвідчений пітбуль Вукоєвіч (місце якого в старті, втім, майже не підлягало сумніву), а далі - винятково однолітки Богданова: Гармаш (хай Денис навіть і пограв на чемпіонаті Європи), Рибалка (на якого, схоже, не надто розраховував тренерський штаб) та Аруна (що залишив по собі просто-таки шлейф із суперечливих та здебільшого негативних вражень). Однак придбання Мігеля Велозу перекреслило всі сподівання Андрія на місце в основному складі. Зміна головного тренера також не надто багатообіцяюча для опорника: хоча я ввжав, що новому коучеві гравець типу Богданова мав би сподобатися - роботящий, активний у відборі, з поставленим ударом, однак якщо Олег Блохін вже більше довіряє Аруні, про які перспективи для Богданова можна говорити?
Лівий півзахисник
Андрій Цуріков («Металург» Запоріжжя). 15 матчів, 1229 хвилин, 1 гол.
Цьогорічний провал запорізького клубу, який не те, що стоїть одною ногою в першій лізі – він просто-таки звисає над прірвою пониження в класі і поки що тримається на одній шлейці комбінезону, яка з кожним туром все більше і більше роздирається – викликає дуже багато питань, найголовнішим з яких є «І варто було в такій драматичній боротьбі з «Севастополем» виходити в УПЛ, щоб там ганьбитися по повній та претендувати на побиття всіх можливих антирекордів?» Ситуація в запорізькому клубі є відмінною ілюстрацією до прислів’я, що риба гниє із голови. Незрозумілі пертурбації на найвищих клубних посадах спричиняють повний бедлам та змушують поспівчувати запорізьким вболівальникам. Навіть такий блюститель дисципліни, як Віталій Кварцяний виявився неспроможним внести хоч якусь організованість у запорізький хаос. Чекаємо пришестя «пожежника» Фелікса Магата? Що парадоксально, підбір гравців у команді дійсно непоганий і дозволяв розраховувати хоча б на місце в десятці. А про якість підготовки молоді в Запоріжжі нагадувати лишній раз не варто. Андрій Цуріков у свої 20 років є провідним гравцем команди, здатним зіграти по всій довжині бровки: і вінгером, і фулбеком. Нещодавні чутки про інтерес до нього з боку київського «Динамо» можна інтерпретувати по-різному, однак диму без вогню не буває, правда?
Правий півзахисник
Андрій Ярмоленко («Динамо»). 16 матчів, 1268 хвилин. 5 голів, 3 асисти.
Найбільш розкручений серед всіх теперішніх Андріїв вітчизняного розливу, динамівець, тим не менше, проводить неоднозначний сезон. Після минулорічного чемпіонату, коли Ярмоленко по праву отримав численні визнання як один із найкращих (а то й найкращий – за опитуванням «Команди») гравців здавалося, що в цьому сезоні фланговий атакер «Динамо» продовжить свій прогрес та доведе недоброзичливцям, що чутки про трансфер до «Мілана» мають під собою реальне підгрунтя. Однак слід визнати, що в другій половині 2012 року Ярмоленко грав так же само, як і вся команда – блідо, непереконливо, виїжджаючи на колишніх вміннях та навичках. Складається враження, в Андрія настала «криза жанру»: його фірмове «менхенгладбаське» зміщення в центр із правого флангу після серії оверстепів захисники опонуючих команд читають із закритими очима. Можливо, Олег Блохін в другому колі якось видозмінить гру Ярмоленка, призначивши йому інші задачі, ніж ті, які були в вінгера раніше, або прищепивши йому іншу манеру поводження з м’ячем (хоча тактичні варіації ніколи не були сильною стороною ОВБ). Побачимо, як то буде – у футболі курчата підраховуються, всупереч прислів’ї, не восени, а навесні.
Форвард
Андрій Воробей («Металіст»). 1 матч, 90 хвилин.
На початку 2000-них років на гегемонію київського «Динамо» на просторах України посягнув донецький «Шахтар». Президент клубу почав виділяти значні суми на утримання клубу, а сама команда, укомплектована здебільшого українськими гравцями (Зубов, Ателькін, Старостяк, Тимощук, Вірт) наважилася відкрито кинути рукавичку київському Колосові, тим самим започаткувавши «двополюсну» систему співвідношення сил в українському футболі, (хоча зараз, ніде правди діти, даний паритет робить значний крен і зовсім не в сторону берегів Борисфену). Одним із лідерів того «Шахтаря» став Андрій Воробей. Не володіючи якимось визначними антропометричними даними, Воробей, тим не менше, примудрявся надзвичайно ефективно порхати по всьому штрафному майданчику суперника та відправляти «круглого» у вражі ворота. Однак приплив на береги Кальміусу цілого легіону іноземних форвардів плюс поступове притуплення чуття голу стало причиною того, що Воробей відправився шукати кращої долі в інші клуби – спочатку до «Дніпра», де непогано розпочинав, забивши за 2 сезони 12 м’ячів, згодом в «Арсенал», ставши на пару із Іонуцем Мазілу кращим бомбардиром команди. Відчувши впевненість у своїх силах, Воробей наважився перейти на вищий рівень – у харківський «Металіст» - і… прогадав. Якщо в перший свій сезон екс-гірник хоча б регулярно появлявся на полі (20 матчів), то за два наступні чемпіонати Воробей провів лише 6 матчів. Зараз харків’янам колись грізний форвард став не потрібен: старий кінь елементарно «не тягне».
Як бачимо, в списку команди «Андроїд» фігурує дуже мало гравців атакувального спрямування – через те і довелося вибирати таку захисну тактику, як 4-5-1 (на прикладі сучасної «Говерли», яка часто формує в центрі поля інтернаціональний кулак із Сотіріоса Балафаса, Мірко Райчевіча та Артура Єдігаряна/Станіслава Печонкіна – гравців, основною задачею яких на полі є саме руйнування, а не створення). Тому явною слабкістю новоствореної, однак поки ще не прийнятої в лави ПФЛ команди (хоча якщо організувати для Анатолія Дмитровича Конькова зразкову вечірку із обов’язковою присутністю на столі всякого там «Хеннессі Парадіз» чи «Макаллану» 1926 року, то, я думаю, із новообраним чільником можна буде домовитися про прийом неофітів-Андріїв одразу ж в найвищий елітний дивізіон в порядку виключення:)) є її вбогий атакувальний потенціал. За великим рахунком, гра «Андроїда» базувалася б на фланговій грі із подальшими зміщеннями в центр від «хлопчика з 130-ого кілометра» та сподіванні на призабутий хижацький інстинкт занафталіненого Вороб’я. Хоча навіть «Великий та жахливий» Жозе Моуріньо в перших своїх протистояннях каталонському Голіафові (втім, якщо дивитися на антропометричні дані, то в синьо-гранатових футболках бігають радше Давиди – Вілья та компанія) виходив із трьома опорниками, приносячи в жертву плеймейкерські здібності Месута Озіла, так що подібна захисна гра не є якимось моветоном.
Якщо ж говорити про гіпотетичні сильні сторони «Андроїда», то, як би парадоксально це не звучало, сила новоствореного колективу цілком могла б бути в його слабкості – в житті можуть підтвердитися ще й не такі контроверсійні вислови («Тот, кто нам мешает, нам и поможет» - з цієї ж опери). Суперники просто не знали б, що очікувати від новачка, а андроїдці, прикриваючись своєю загадковою аурою, могли б здобути таким чином не одну звитягу. До того ж в команді такого калібру Андрій П’ятов міг би довести, що є по-справжньому сильним воротарем (впевнений, захисники люб’язно надавали б своєму кіперові регулярну практику рятування своїх воріт), а Андрій Ярмоленко мав би можливість перевірити себе на наявність статусу зоряного гравця (якщо ти класний гравець, то маєш тягнути на своєму горбові команду із посередніх виконавців) та по-справжньому лідерських якостей.
Зрозуміло, що на одному лиш факторі невідомості та певних мотиваційних аспектах далеко не заїдеш. Більш ніж переконаний в тому, що керівництво команди під час міжсезоння проситиме своїх титульних спонсорів розщедритися на підсилення складу шляхом залучення іноземних найманців, які б відповідали філософії клубу – Андреса Іньєсти, Андреа Пірло, або спрямувати свої зусилля на те, щоб переконати Андрія Шевченка передумати з завершенням активної футбольної кар’єри (хоча може бути і так, що коштів, виділених на трансфери, може вистачити лише на кількісне розширення лави запасних: Андерс Свенсон, Андрєй Варанков тощо). Все в руках Ради директорів:)