17-те серпня 1969-го року – визначна дата в історії львівських «Карпат», адже цього дня вони виграли Кубок СРСР. Цей тріумф кували легендарні гравці Віктор Турпак, Іван Герег, Ростислав Поточняк, Петро Данильчук, Валерій Сиров, Лев Броварський, Володимир Данилюк, Володимир Булгаков, Янош Габовда, Ігор Кульчицький, Геннадій Лихачов. Їхні імена золотими лідерами викарбувані у книзі життя головного футбольного клубу Львова. Цьогоріч з ініціативи Федерації футболу Львівської області на Львівщині вшановують постать Левка Броварського, якому 30-го листопада 2018-го мало би виповнитися 70 років. Про Левка Рудольфовича і бойові звитяги «карпатівців» інформаційному центру ФФЛ розповів Ігор Кульчицький, котрого футбольна громадськість Галичини називає не інакше як «Жива Легенда».
– Пане Ігорю, Ви тривалий час грали в одній команді з Левком Броварським, виборювали Кубок СРСР. Що можете розповісти про той славний період?
– Наприкінці 1960-их років львівські «Карпати» перебували на піку форми. Восени 1968-го ми боролися у фінальній пульці з миколаївським «Суднобудівником», а також командами з Омська і Свердловська за вихід у Вищу лігу СРСР. На той час найвищими за класом у цій четвірці були львів’яни, саме вони мали проходити далі, але керівництво Союзу не хотіло бачити Львів у когорті найсильніших і, маніпулюючи арбітрами, фактично витягнули Свердловськ у «вишку».
– Що зміцнило тодішні «Карпати»?
– У 1968-му році «Карпати» були згуртованою, народною, національною командою, де один за всіх і всі за одного. Левко Броварський із Дрогобича, Володимир Данилюк зі Стрия, я зі Львова, Янош Габовда із Закарпаття. Всі свої хлопці, окрім двох: Валерій Сиров – сибіряк, Геннадій Лихачов зі Саратова. Але ми їх так налаштували, що вони теж стали своїми. В нас був свій стиль, свій почерк, за що нас поважали навіть москвичі. На кожній грі у Львові на стадіоні «Дружба» (теперішня «Україна») нас підтримували 50-60 тисяч уболівальників, які кричали: «Бий москалів!», коли ми грали проти російських команд. І ми били, забиваючи їм по 3-4 м’ячі. Тоді над стадіоном витав «карпатівський» дух, аж до Оперного театру було чутно, як грали «Карпати», не те що зараз, що я іноді навіть забуваю, грають вони сьогодні, чи ні.
Нам совість не дозволяла зупинятися за такої шаленої підтримки. Ми билися заради вболівальників, розпочинали зі стартової хвилини і не зупинялися аж до фінального свистка. Ми готові були вмерти за той м’яч, у нас очі горіли від самовіддачі і бажання перемогти. В серпні 1969-го на московський 100-тисячний стадіон, який тепер має назву «Лужники», прибули, аби підтримати «карпатівців» у фіналі Кубку 30 тисяч галичан. Але в нас іще не було досвіду виступів на такому рівні, тому в першому таймі ми розгубилися і пропустили гол від ростовського СКА, який грав у Вищій лізі СРСР. Ростовці називали нас тоді «дєрєвня», але вони ще не знали, що таке Львів. У перерві фінального матчу тренер «Карпат» Ернест Юст – інтелігентний, вихований, культурний, спокійний, розумний професіонал, який ніколи не кричав на футболістів, заспокоїв хлопців у роздягальні, сказав, що вірить у нас, переконав, що ми нічим не гірші за ростовців. Це додало нам упевненості. Ми були так налаштовані, що могли обіграти будь-кого. У другому таймі Геннадій Лихачов і Володимир Булгаков забили – і «Карпати» виграли кришталевий Кубок СРСР, ставши єдиною командою не з Вищої ліги, якій удавалося це зробити.
– Якими рисами в іграх за «Карпати» відзначався Левко Броварський?
– Левко був компанійським, технічним гравцем, розумним у тактичній побудові гри, одним із лідерів «Карпат». Я лівий півзахисник «Карпат», він правий. Можливо, Броварський мав не надто велику стартову швидкість, але міг легко обіграти суперників, пройти краєм і віддати хорошу передачу на партнера, особливо на Яноша Габовду, котрий дуже добре грав головою, через що його завжди контролювали одразу два футболісти суперників.
– На Вашу думку, чого не вистачає теперішнім «Карпатам», аби боротися за медалі в чемпіонаті і Кубок України?
– Немає найголовнішого – патріотизму, віддачі на полі. Іноземці приходять у «Карпати» як заробітчани: захотіли – біжать, не захотіли – не біжать. У них відсутнє переживання за «Карпати», вони не відчувають «карпатівського» духу. Якщо брати в команду іноземних гравців, то лише на голову вищих за наших хлопців у плані спортивної майстерності. З теперішніх легіонерів «Карпат» мені подобається Хорхе Караскаль. Він талановитий футболіст, але часто зловживає індивідуальними діями. Потрібно поступово підпускати до головної команди молодих вихованців «Карпат», аби вони переймали «карпатівський дух». Левко Броварський теж одразу не ввійшов в основу. Але розумний Ернест Юст побачив у ньому потенціал і допоміг влитися в колектив.