Олімпійська чемпіонка, триразова чемпіонка світу, дворазова чемпіонка Європи – перелік здобутків нашої землячки Ірини Мерлені можна продовжувати безкінечно. Але мало хто знає, що вона не планувала пов’язати своє життя зі спортом
- Завжди мріяла піти зі спорту чемпіонкою, але, на жаль, це не вдавалося, дуже важко вирватися з того, що є невід’ємною частиною життя. Мені настільки подобалося боротися, перемагати, що і зараз доволі часто виникає бажання знову тренуватися, - зізнається Ірина.
Про те, чим живе і пишається сьогодні видатна борчиня, журналісти «ВСІМ» дізнавалися у самої Мерлені. Наша зустріч відбувалася не у спортзалі, а за кулісами філармонії. Ірина долучилася до благодійного концерту на підтримку маленьких пацієнтів дитячої лікарні.
-Я, звісно, не співачка, хоча й дуже мріяла. В мене немає такого голосу, як в Глорії Гейнор, але вона дуже близька мені по духу, - каже Ірина.
Вона щойно виконала дві пісні під оплески присутніх. На спортсменці вишукана чорна сукня, взуття на високих підборах.
– Та я з радістю співаю там, де мене запрошують, особливо коли це стосується допомоги дітям.
Спорт змалку
З дитинства Ірина була дуже енергійною дитиною. Батько працював вчителем фізкультури й постійно брав Іринку та її на два роки молодшого брата Олексія до себе на уроки. Малі годинами могли спостерігати, як бігають та стрибають інші хлопчики та дівчатка, й за ними все повторювали. Мама ж хотіла маленькій дівчинці-розбишаці прищепити любов до красивого. Тому намагалася її одягати у щось більш дівоче, а не у спортивний одяг.
На новорічних ранках в дитячому садочку Іринка була чарівною сніжинкою, хитренькою лисичкою, зайчиком, хоча завжди хотіла перетворитися в Снігуроньку. Обожнювала конкурси, розповідала кумедні віршики та співала. На той час у дівчинки не було багато іграшок, вона гралася тими, які вигравала на новорічних святах. Вони швидко ламалися. Ще однією дитячою розвагою для Іринки та її братика було міряння силами. Не один раз через такі змагання у малечі з’являлися численні синці. Мама їх, звісно, жаліла й хотіла, аби вони швидше з цих ігор виросли.
Як зізнається Ірина, вона мріяла бути співачкою. Дівчинка часто уявляла себе знаменитою артисткою, яка виступає на сцені. Для цього навіть п’ять років ходила в музичну школу, навчалася грі на фортепіано та скрипці. Але спорт переміг.
- Я в першому класі займалася спортивною гімнастикою, все класно виходило й на своїх перших змаганнях на чемпіонаті області завоювала срібну медаль, - каже Ірина. – Я була тоді дуже щасливою. Окрім гімнастики, мене часто можна було застати сидячою, іноді годинами, за грою в шахи. Я й зараз можу трохи «фору» дати. З шахів, в свій час, зайняла третє місце в області, за це навіть отримала грамоту. А от в карти чи нарди грати я й досі чомусь не люблю, не моє.
Починати не пізно
В шкільні роки Ірина була непосидючою, дзигою, хоча й гарно навчалася. Серед однолітків часто захищала слабких, не раз «чубилася» з хлопцями, відстоюючи свою правоту. Її за це прозвали «борцем за правду».
Роки йшли, Ірина залюбки, як і раніше, ходила дивитися у зал, як хлопці займалися спортом, зокрема їй подобалося спостерігати за борцями. І лише в дев’ятому класі дівчина впевнено вирішила піти у секцію вільної боротьби, щоб довести самій собі та своїм батькам, що чогось варта у цьому виді спорту.
- У нас в родині це вже сімейна традиція, що всі займаються спортом. Багато хто мені казав, що вже запізно, що я нічого не досягну у боротьбі, – каже Ірина. – Але це, мабуть, ще більше «підстьобувало» на те, що я мушу стиснути зуби і, як би важко не було, терпіти задля досягнень. Навіть казала собі – чим мені важче, тим більше не здаватися. У мене були гарні приклади та чудова підтримка з боку моєї родини. Адже мій батько в минулому також був борцем. До речі, він і став моїм першим тренером.
В 2001 році Ірина вступила до Львівського училища фізичної культури, де навчалася три роки. Там завзято тренувалася з заслуженим тренером України Ігорем Духом. Менш ніж за рік перемогла на Чемпіонаті Світу серед юніорів та стала першою в історії жіночої вільної боротьби олімпійською чемпіонкою в Афінах.
Під час навчання в училищі Ірина познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком Андрієм Микульчиним. Згодом молоді люди одружилися. За рік у них народився син Артурчик.
- Це були чудові моменти. Щось неймовірне, нові відчуття материнства... Але я розуміла, що не можу зараз покинути спорт. Через три з половиною місяці я повернулася на борцівський килим. Мої тренування не були даремними, я виборола олімпійську золоту медаль. Після того як стала чемпіонкою, мене почали впізнавати люди, брали у мене автографи. Постійно всім цікавилися, розглядали мене з ніг до голови. Було спочатку якось незручно, дивно, але дуже приємно, - говорить спортсменка.
За сімейною традицією Ірина вступила до Кам’янець-Подільського педагогічного університету. У ньому раніше навчалися її батьки та брат. Будучи студенткою, продовжувала завойовувати світ спорту. В березні 2011 року Ірина народила другу дитину, сина Адамчика. І знову ж, за декілька місяців після пологів, вийшла змагатися на килим.
Люблю змагання
Ірина – часта учасниця різноманітних телевізійних проектів. Стала кращою у вокальному конкурсі «Караоке-ринг», що проводився серед українських спортсменів. На «Битві українських міст» очолювала команду міста Хмельницького, а на спортивно-розважальному шоу «Ігри патріотів» неодноразово приводила свою команду до перемоги.
- Мене завжди запрошують у різноманітні шоу, конкурси, проекти, і для мене не має значення, чи виграю я, чи програю. Головне – участь. Хоча у боротьбі я завжди казала – тільки перемога. В звичайному житті розумію, що все не так, як на килимі. Взагалі я дуже люблю конкурси чи програми, де є змагання, і від цього отримую велике задоволення.
Як розповіла Ірина, їй дуже сподобалася участь з нашим земляком Сергієм Костецьким в проекті «Танцюю для тебе».
- Мені дуже хотілося допомогти у здійсненні мрії маленького хлопчика, заради якого ми танцювали. Моєму партнеру по танцях Сергію Костецькому було трохи важко з борчинею, адже я собі такі великі м’язи накачала (сміється – прим.авт.). На той момент з Лондона я привезла бронзову нагороду. Коли казала Сергію, що в мене велика спина як для танцівниці, то він відповідав – мені це личить! І завжди мене підтримував. Ми дуже потоваришували. Я взагалі дуже рада, що у мене був такий партнер. Думаю, якби я танцювала з кимось іншим, ми б не перемогли.
У який би популярний проект Ірину не запрошували, вона не перестає стверджувати, що головним у її житті є, все ж таки, спорт. І, безумовно, її діти. Спортсменка з нетерпінням завжди очікує вихідних та свят, аби поїхати у Хмельницький до своєї малечі.
- Я багато часу знаходжуся в Києві, адже займаюся громадською діяльністю, мене запрошують у журі на спортивні змагання. Коли вся моя родина збирається разом, то це велике свято. Зараз мої хлопчики з батьками та нянею в Хмельницькому. Кожен день, який я з ними проводжу, є особливим й неповторним. Я намагаюся життя своїх близьких змінити на краще. Для цього роблю все можливе. Дуже хочу, щоб мої діти, яким вже сім та три роки, також займалися вільною боротьбою і теж досягнули певних вершин. Я із задоволенням відвідую разом з ними спортзал. Коли старший Артурчик щось робить, а менший Адамчик пробує щось повторити, і вони роблять все разом, це весело. Я щаслива!
Подарунки для близьких
Ірина дуже полюбляє височезні підбори та гарне вбрання.
- У мене є красиве червоне плаття від Валентино, є довга чорна сукня від Ів Сен-Лоран. А взагалі, вам чесно скажу – я ж з Хмельницького, в нас є класний ринок (сміється – прим.авт.). Бренди дорого коштують, і я їх дозволяю собі рідко, наприклад, на якісь великі спортивні нагородження. А взагалі-то я купую речі, аби вони були гарні і недорогі. Іноді я можу собі замовити пошити гарну сукню. От, наприклад, днями я була на передноворічному святі. Там зібралося багато відомих українських та радянських спортсменів, міністр спорту був.
Я надягла нову, нещодавно пошиту червону сукню, до речі, це мій улюблений колір. Ви знаєте, обійшлося недорого, а виглядало шикарно. Цілий вечір приймала компліменти.
Як справжня жінка, Ірина не може собі відмовити у шопінгу. Прогулянки по крамничках та бутіках займають чимало її часу.
Іноді я можу по декілька разів на день бігати по магазинах. Мені цей процес дуже подобається, особливо коли знаходжу щось гарне. Зранку пройдуся, подивлюся, а потім до вечора думаю – купити якусь річ чи ні. Бувало й таке, що три дні думала… Загалом дуже люблю балувати подарунками своїх рідних, подруг, друзів. Близькі та кохані люди – це найдорожче в моєму житті, я завжди намагаюся їм робити якісь сюрпризи. Вони від цього раді, а я отримую масу задоволення, набагато більше, ніж коли щось дарують мені. На свята подарунки ще не обрала, якось так виходить, що купую в останній момент. Але перед тим завжди цікавлюся, кому що необхідно.
- Мені дуже хочеться у новорічні свята побажати вам, своїм землякам, міцного здоров’я, гарного настрою, залишатися такими ж патріотами, як ви є, бути завжди добрими та усміхненими. І взагалі, аби всі мрії здійснювалися не лише на свята, а й впродовж всього року! Благополуччя та добробуту вам та вашим родинам. Завжди ваша Ірина Мерлені.