Чемпіонат Європи-2007: гірше не придумаєш
У нашої збірної поступово почалася зміна поколінь, а це майже завжди болючий процес. До того ж, Олексій Попов, Олексій Кудлай і Сергій Корідзе стали «росіянами». Однак в кваліфікації все пройшло чисто – голки не підточиш. На цей раз наші земляки залишили за бортом головного європейського турніру словаків, ізраїльтян і андоррців. У цей період непевності збірна перед самим чемпіонатом заїхала в Італію, можливо на фарт, згадуючи подібне турне перед ЧЄ-2003. На цей раз особливих лаврів наші хлопці не здобули, програвши збірній Італії в обох матчах – 1:4, 2:5. Завершував турне матч з командою серії А 2 «Беллуно», але і тут приємного було мало – 1:5. Після подібних результатів оптимізму не додавалося. Та й, відверто кажучи, здається, що склад міг бути і сильнішим, адже з чемпіонату Казахстану під’їхав наш тодішній лідер Сергій Чепорнюк, а Максима Павленко не було. Та й явно не завадив би Ільдар Макаєв, який тоді грав за «ВІЗ-Сінару» і готувався незабаром виграти Кубок УЄФА.
Жереб був безжальний і ускладнив ситуацію до неможливості – чемпіони Європи, віце-чемпіони Європи і непрості серби. Перед стартом чемпіонату газета «Спорт-Експрес» проводила опитування усіх гравців збірної і більшість зійшлася в думці, що з групи ми маємо виходити. Перед матчем з іспанцями головний тренер нашої збірної Геннадій Лисенчук, на відміну від більшості гравців, випромінював стриманий оптимізм: «У нас зараз зовсім молода команда, тому хочеться перевірити свої сили в матчі з таким суперником. Буде важко, але ми надіємося здивувати усю Європу».
Склад збірної: Євген Іваняк («Тайм», Львів), Василь Сухомлінов («Шахтар», Донецьк) – Валерій Замятін, Олександр Хурсов (обидва – «Єнакієвець», Єнакієве), Денис Овсянніков, Сергій Якунін (обидва – «Енергія», Львів), Роман Вахула, Євген Рогачов, Дмитро Сільченко (усі – «ТВД», Львів), Дмитро Іванов («Митищі», Митищі), Михайло Романов («Контингент», Житомир), Сергій Ситін («Спартак-Щолково», Щолково), Сергій Таранчук («Локомотив», Харків), Сергій Чепорнюк («Актюбрентген», Актобе).
Груповий етап
1.) Іспанія – Україна 6:2 (2:1) 17.11.2007
Україна: Сухомлінов – Чепорнюк, Вахула, Хурсов, Замятін – Д. Іванов, Рогачов, Сільченко, Ситін, Таранчук, Якунін.
Голи: 2:1 Чепорнюк (16,55), 2:2 Чепорнюк (26,04).
Іспанці з перших хвилин влаштували «веселе життя» Василю Сухомлінову. Ми довго трималися, але в кінці 14-ї хвилини Марсело вдало зіграв на добиванні. Лише після цього наші вперше у матчі змогли влучити у площину воріт, але Кіке відповів на це красивим голом у «дев’ятку». Наші миттєво вдало розіграли стандарт завершив який Сергій Чепорнюк. Майже перед самою сиреною на перерву у іспанців другу жовту картку отримав Хаві Есеверрі, але, на жаль, Луїс Амадо не дозволив нам вирівняти становище у цій вигідній ситуації. Тим не менш, на 27-й хвилині українці використали чи не першу нагоду для взяття воріт. Сергій Чепорнюк пройшов по центру і пробив у кут воріт – 2:2. Дуже прикро, але Альваро на це відповів миттєво – 2:3. «Жовто-блакитні» після цього навіть заволоділи територіальною перевагою, але на цьому наші успіхи завершилися, і іспанці поступово почали нарощувати свою перевагу. 2:6 – не дуже вдалий результат для дебютного матчу, але хвилин 30 нам вдавалося нав’язувати боротьбу іспанцям, так що певний привід для оптимізму був.
2.) Україна – Росія 1:4 (0:1) 19.11.2007
Україна: Сухомлінов (Іваняк) – Сільченко, Ситін, Таранчук, Якунін – Чепорнюк, Вахула, Д. Іванов, Хурсов, Замятін, Овсянніков.
Гол: 1:3 Хамадієв (34,13, а/г).
Попередження: Сільченко (12,56), Вахула (15,15), Якунін (34,05).
За словами нашого керманича «відступати в цій грі було нікуди», так що очікувався справжній бій, попри невдалу статистику ігор зі збірною Росії. У першому таймі наші хлопці діяли дуже впевнено і хоч самі моментів створили небагато, але й лідеру росіян Сіріло розвернутися не давали. Не можна не згадати удар Сільченка в стійку. Попри не дуже яскраву гру рахунок відкрили наші східні сусіди. Хурсов невдало підставив ногу під простріл Пеле Джуніора і маємо на табло одиничку з нулем. Другий тайм ми теж почали непогано, але Пеле Джуніор заробив пенальті, а Іваняк, який спеціально вийшов з лави, не зміг відбити удар Сіріло. Рахунок став загрозливим, і наші великими силами пішли вперед, що й призвело до контратаки і третього взяття воріт. З середини другого тайму Сухомлінов почав підключатися до атак нашої команди і це дало плоди у вигляді автоголу Хамадієва. Проте за хвилину російський воротар Сергій Зуєв вбив останню крихту нашої надії у цій зустрічі.
3.) Україна – Сербія 2:3 (0:2) 21.11.2007
Україна: Іваняк – Чепорнюк, Вахула, Д. Іванов, Замятін – Хурсов, Рогачов, Ситін, Таранчук, Якунін, Романов.
Голи: 1:2 Чепорнюк (20,52), 2:3 Ситін (23,37).
У цій грі у сербів були теоретичні шанси на вихід у півфінал. Для цього треба було обігравати українців і сподіватися на те, що Росія обіграє Іспанію. А от для нас це був матч престижу. Як не дивно, але саме наша команда діяла з позиції сили, однак ледь не перша атака сербів завершилася голом Райїча. Наші продовжували безуспішно атакувати, а серби зловили нас на контратаці – 0:2. По перерві українці вийшли з дуже серйозним наміром принаймні не програти. Не встигла годинникова стрілка зробити повне коло після відновлення гри, як Сергій Чепорнюк перекинув м’яч через воротаря і забив. Дуже невчасно серби при нашій допомозі реалізували вихід «три в одного», але далі «жовто-блакитні» зім’яли свого суперника. Били-били, а забили лише раз, м’яч на рахунку Ситіна, причому Сергій міг ще принаймні зрівняти рахунок, але влучив в каркас воріт. Статистика ударів по воротам більш ніж красномовна – 46 проти 21-го, але фарту на цьому чемпіонаті нам явно бракувало.
Висновки Геннадія Лисенчука після турніру були доволі різкі: «В той же час були незрозумілі помилки досвідчених гравців, такі, як у Сухомлінова при першому голі і Замятіна при останньому у матчі з Іспанією, гол в свої ворота Хурсова у грі з Росією, коли можна було перескочити через м’яч… У команді, як виявилося, є два-три гравці, які не відповідають вимогам сучасного футзалу, і ми будемо шукати їм заміну, дивитися інших футболістів…».
Чемпіонат Європи-2010: таємничий Азербайджан
На цей чемпіонат Європи надій покладалося більше, ніж на попередній, бо рівень національної першості на деякий час виріс, адже непогану гру демонстрували «Тайм», «Шахтар», «Енергія» і «Ураган». Принаймні у тренерського штабу був вибір гравців, які перебували у хорошій формі. До цього всього додався ще і вдалий жереб. Хоча в кваліфікаційному раунді не обійшлося без пригод – Андорра і Нідерланди були обіграні, а з Румунією зіграли внічию. Турнір було переформатовано, але для виходу в наступний раунд достатньо було однієї перемоги. Хоча певні питання по складу і залишилися, наприклад, ігнорування на другому поспіль чемпіонаті Ільдара Макаєва, чи невиклик Сергія Якуніна, який тоді перебував у відмінній формі. Ну і не обійшлося без чергової зміни громадянства, на цей раз «росіянином» став лідер нашої збірної на минулому ЧЄ Сергій Ситін.
Перед турніром Геннадій Лисенчук будував далекоглядні плани: «Дійсно, в нашому активі дві срібні і бронзова нагорода, завойовані відповідно на чемпіонатах Європи і світу. Впевнений, що і нинішньому поколінню національної збірної по силам зійти на п’єдестал пошани в Угорщині». Хоча куди більш інтригуючою була інформація про можливу натуралізацію Вассури. «Якщо відверто, то у мене вже відбулася розмова на цю тему з лідером «Шахтаря» Вассурою, і він з розумінням поставився до моєї пропозиції. Однак ці плани можуть і не втілитися у життя, бо Вассура вирішив спробувати себе у великому футболі. На жаль, зараз ми більше втрачаємо, враховуючи той факт, що наші зірки, що їдуть грати у сусідню Росію, погоджуються на зміну громадянства».
Склад збірної: Володимир Кардаш («Енергія», Львів), Владислав Корнєєв («Ураган», Івано-Франківськ), Владислав Лисенко («Тайм», Львів) – Олександр Кондратюк, Валерій Легчанов, Денис Овсянніков, Максим Павленко, Сергій Чепорнюк (усі – «Тайм», Львів), Євген Рогачов, Михайло Романов, Дмитро Іванов (усі – «Енергія», Львів), Євген Валенко («Ураган», Івано-Франківськ), Валерій Замятін («Єнакієвець», Єнакієве), Дмитро Сільченко («ТВД», Львів).
Груповий етап
1.) Бельгія – Україна 2:4 (1:3) 21.01.2010
Україна: Лисенко (Кардаш, 33) − Легчанов, Овсянніков, Павленко, Замятін, Д. Іванов, Кондратюк, Рогачов, Сільченко, Чепорнюк, Валенко.
Голи: 0:1 Замятін (11), 0:2 Овсянніков (16), 1:3 Легчанов (20), 1:4 Павленко (35).
Керманич нашої збірної настроював своїх підопічних на швидкий гол, от тільки все могло відбутися навпаки, але Андре пробив у каркас воріт. На 11-й хвилині нашим таки вдалося відкрити рахунок, завдяки хитро розіграному штрафному. Склалося таке враження, що бельгійці навіть не зрозуміли, що все ж таки відбулося. Червоні дияволи почали нервувати і порушувати правила, а гра плавно перейшла під контроль українців. Логічно, що за цих обставин Овсянніков подвоїв нашу перевагу. Тут би закріпити перевагу, але стався курйозний гол Башара п’ятою. Тут нам на допомогу якраз підоспіло шосте командне порушення у бельгійців. Валерій Легчанов є справжнім майстром виконання стандартних положень, що він і продемонстрував у цій ситуації, пробивши на виконання. У другому таймі бельгійці зробили все, щоб ми пораніше вирішили усі питання щодо переможця. Аббасі швиденько отримав дві жовті картки, але розіграти більшість нам не вдалося. Нервовість відчувалася і на 35-й хвилині після відмінної комбінації Павленко дозволив усім заспокоїтися – 4:1 на нашу користь. На останній хвилині бельгійці вдало розіграли більшість, але особливої ролі це не грало – Україна достроково вийшла у чвертьфінал!
2.) Україна – Італія 2:4 (0:1) 21.01.2010
Україна: Лисенко (Кардаш, 33) − Замятін, Іванов, Кондратюк, Легчанов, Овсянніков, Павленко, Рогачов, Романов, Сільченко, Чепорнюк.
Голи: 1:1 Чепорнюк (23), 2:4 Павленко (39).
З одного боку в цьому матчі можна було поберегти сили на чвертьфінал, а з іншого вийти на Чехію, а не образилений Азербайджан. Лисенчук прогнозовано обрав тактику гри від оборони, от тільки італійці дуже міцно притисли «жовто-блакитних» до своїх воріт, настільки, що навіть дихати було важко. Тож немає нічого дивного в тому, що італійці відкрили рахунок, хоч і зробили це зі штрафного. Ближче до кінця тайму наша збірна почала подавати ознаки життя, але не більше того. У перерві тренерський штаб нашої дружини знайшов потрібні слова і усі глядачі в залі побачили, що на полі є не тільки одна команда. Сергій Чепорнюк забив просто шикарний гол після індивідуального проходу з центра майданчика. Українці за інерцією ще трохи поатакували, а далі знову повторилася картина першого тайму, от тільки суперники були більш наполегливими, що і вилилося у ще три голи у ворота Владислава Лисенка. Причому всі три голи були схожі і забивалися дальніми ударами. Скуадра Адзура заспокоїлася, але сил у нашої команди вистачило лише на ще один гол престижу.
Чвертьфінал
3.) Азербайджан – Україна 3:3 (пен. 4:2)
Україна: Лисенко (Корнєєв, 40+) − Романов, Рогачов, Чепорнюк, Замятін, Павленко, Д. Іванов, Овсянніков, Легчанов, Кондратюк, Сільченко
Голи: 0:1 Романов (1), 1:2 Чепорнюк (11), 3:3 Кондратюк (34).
У чвертьфіналі суперник нам випав не з простих, адже у складі збірної Азербайджану грало 5 бразильців і 3 росіянина. Не зважаючи на це, ні про що, крім перемоги, думати не хотілося. Почалося все для нас краще не придумаєш – на 8-й секунді після помилки Фарзалієва Романов відкрив рахунок, тим самим встановивши рекорд швидкострільності чемпіонатів Європи, правда згодом його на дві секунди перевершать. Події у матчі розвивалися з калейдоскопічною швидкістю. Сержао зібрав на собі ледь не всю збірну України і викотив м’яч Фарзалієву, який реабілітувався за свою помилку. Почалася відкрита гра, у якій гострішими виглядали суперники жовто-блакитної дружини, але відзначитися все одно вдалося українцям, а саме Сергію Чепорнюку. Тиск закавказької збірної тільки посилився, удари сипалися градом і після розіграшу кутового Тіагу відправив снаряд у «дев’ятку» воріт Лисенка. На початку другого тайму перевага Азербайджану вилилася у ще один гол після дотепно розіграного штрафного. Після цього наша збірна прокинулася і почала серйозно загрожувати воротам Андрія Твєрянкіна, хоча подекуди пропускали не менш гострі випади своїх інтернаціональних опонентів. Після того як м’яч дивом вчетверте не влетів в нашу сітку, в атаці-відповіді Кондратюк з гострого кута зрівняв рахунок. Фізичні кондиції у доволі таки вікової команди Азербайджану почали давати слабинку, та й Алвес травмувався і не зміг продовжити матч. Попри це українці не змогли використати ці фактори на свою користь, а за 12 секунд до фінальної сирени Легчанов не зумів реалізувати дабл-пенальті, а півфінал був так близько… Корнєєв перед лотерею замінив Лисенка, але, на жаль, не зумів відбити жодного удару, а в українців свої спроби не реалізували Чепорнюк і Павленко. Геннадій Лисенчук після матчу відклав переможні амбіції ще на два роки: «На цьому життя не закінчується, будемо готуватися до наступного чемпіонату Європи, який відбудеться через 2 роки».
Чемпіонат Європи-2012: підніжка від господарів
У кваліфікації до ЧЄ-2012 українська збірна вже звично перемогла усіх своїх суперників, а найбільший опір чинили бельгійці. Турки і угорці були обіграні без якихось надзусиль, та й проводився відбірковий етап у рідному Харкові. Жереб самого чемпіонату вкотре підкинув у групу нам старих знайомих іспанців, а також «прохідну» Словенію. Від намічених цілей незмінний головний тренер нашої збірної вирішив не відходити: «Думаю, ми дістанемося до півфіналу і виграємо один з трьох комплектів нагород. Звісно, нам хочеться отримати золото. Двічі ми завойовували срібло, але це було дуже давно – у 2001 році в Росії і у 2003-му в Італії. Зате бронзу не вигравали ніколи. Тому будь-які медалі, привезені з Хорватії, стануть почесним досягненням». Склад збірної було сформовано просто – майже усіх гравці були взяті з двох кращих команд України на той момент, відповідно харківського «Локомотива» і львівської «Енергії». Основним етапом підготовки до європейського форуму став міжнародний турнір у Баку, який у підсумку і виграли українці, що давало певні надії на вдалий виступ у Хорватії.
Склад збірної: Євген Іваняк, Дмитро Литвиненко (обидва – «Локомотив», Харків), Кирило Ципун («Ураган», Івано-Франківськ) – Віталій Кисельов, Дмитро Клочко, Олександр Кондратюк, Сергій Журба, Дмитро Сорокін (усі – «Локомотив», Харків), Валерій Легчанов, Денис Овсянніков, Максим Павленко, Євген Рогачов, Сергій Чепорнюк (усі – «Енергія», Львів), Валерій Замятін («Єнакієвець», Єнакієве).
Груповий турнір
1.) Словенія – Україна 3:6 (0:4) 02.02.2012
Україна: Іваняк − Чепорнюк, Павленко, Легчанов, Овсянніков – Замятін, Журба, Рогачов, Д. Клочко, Кондратюк, Д. Сорокін.
Голи: 0:1 Д. Клочко (5,15), 0:2 Легчанов (7,35), 0:3 Журба (9,18), 0:4 Павленко (16,10), 0:5 Легчанов (20,46), 1:6 Легчанов (28,58).
Попередження: Журба (27,02), Кондратюк (38,21).
Чимось цей чемпіонат нагадував для нас попередній – знову перший матч з прямим конкурентом за друге місце і гра з фаворитом у другому турі. Як і два роки тому українці вирішили питання виходу у чвертьфінал у дебютному матчі, причому зробили це ще більш упевнено. Вже на 8-й хвилині рахунок був 2:0 на користь підопічних Лисенчука. Тренер словенців Андрей Дубовічнік взяв тайм-аут, але і це йому не допомогло привести своїх підопічних до тями. Перший там жовто-блакитні провели впевнено і майже без зривів – 4:0. Вже на першій хвилині другого тайму Легчанов забив 5-й гол і здавалося, що переможець вже визначений. Не стало одкровенням те, що наші хлопці дали слабинку, що вилилося у автогол нашого капітана Валерія Легчанова, але він реабілітувався через хвилини забивши з центра поля і оформивши хет-трик. Такі цифри зовсім розслабили фаворита і словенці забили два голи, чим змогли перевести рахунок з ганебного до більш-менш прийнятного.
2.) Україна – Іспанія 1:4 (0:4) 04.02.2012
Україна: Литвиненко (Ципун, 21) − Павленко, Кондратюк, Легчанов, Овсянніков – Замятін, Кисельов, Журба, Рогачов, Д. Клочко, Д. Сорокін.
Гол: Кіке (31,42 а/г).
Чергова зустріч з найсильнішою збірною Європи вкотре не принесла нам нічого хорошого. Ця зустріч теж чимось нагадувала матч дворічної давнини з італійцями. Перші хвилини українці ще трималися, але потім досвідчений Замятін видав просто таки суперпас з ауту на Борху, а іспанці, як правило, такі моменти не пробачають. Цей гол дещо надав іспанцям додаткової впевненості і вони традиційно нав’язали супернику позиційну гру, у якій їм не здатен протистояти майже ніхто. Дуже рідко нам вдавалося створити щось схоже на гостроту біля воріт Луїса Амадо. А от самим помилятися у грі з таким суперником не бажано. Овсянніков не зумів перервати передачу Торраса з кутового, а Павленко не зміг завадити її замкнути Мігеліну. Наче все й просто, а вже 0:2. В кінці тайму Рафа Усін забив третій м’яч чинних чемпіонів Європи, а в наступній атаці Павленко мав чи не єдину реальну нагоду, щоб забити у першому таймі. Іспанці на момент Максима відповіли четвертим голом. Перерва для нашої збірної наступила дуже вчасно. По перерві обидва наставники змінили своїх воротарів, і Ципун «з колес» увійшов у гру, бо часу на адаптацію іспанці йому не дали. Треба було ризикувати і на 30-й хвилині Овсянніков вийшов п’ятим польовим. В одній з атак Кіке зрізав м’яч у власні ворота, а залишалося ще 8 хвилин. Надалі від гріха подалі іспанці пресингом намагалися не давати Лисенчуку знову випустити п’ятого польового гравця. Так матч і завершився 10 поразкою у 10 зустрічах з іспанцями.
Чвертьфінал
3.) Хорватія – Україна 1:1 (1:0), по пен. 3:1 06.02.2012
Україна:Іваняк − Чепорнюк, Павленко, Легчанов, Овсянніков − Замятін, Журба, Рогачов, Д. Клочко, Кондратюк, Д. Сорокін.
Гол: 1:1 Чепорнюк (29,49).
Попередження: Д. Сорокін (23,08).
Попри друге місце у групі жереб до нас знову був досить прихильним (знову згадуємо Євро-2010) – хорвати. Для збірної господарів вже сам вихід у чвертьфінал був неабияким досягненням, а подальше просування по сітці було б чимось на кшталт справжнього дива. Усі ми пам’ятали, як у грудні 2011 року у відборі до чемпіонату світу наша дружина впевнено розбиралася з хорватами 4:1, чом би не повторити це знову? Господарі прагнули реваншу, а місцеві уболівальники відзначаються непростим норовом, тож ситуацію дещо ускладнювалася, але не виглядала такою, яку не можна вирішити. Десь так думав і головний тренер нашої збірної: «Ми готові довести, що наша бакинська перемога над хорватами − не випадковість. Так, вони гратимуть за шаленої підтримки рідних трибун, а нам додасть незручностей переїзд із Загреба до Спліта. Складні погодні умови паралізували авіапростір над Хорватією, унеможлививши переліт, запланований на такий варіант розвитку подій. Трансфер залізницею відбере значно більше часу. Однак усе це не має стати на заваді нашій меті − повернутися додому з одним із комплектів нагород». У такому матчі ніхто не хотів ризикувати і за великим рахунком на паркеті точилася рівна гра. Українці намагалися не дати розвернутися кращому бомбардиру хорватів Маріновичу, але він все одно доклав ногу до того моменту, коли хорвати відкрили рахунок. Хоч до кінця тайму і залишалося зовсім мало часу, жовто-блакитні мали дві нагоди, щоб зрівняти рахунок. Після перерви українська дружина заволоділа територіальною перевагою, але нечасті, але дуже гострі випади хорватів заспокоїтися не давали. На екваторі другого тайму Чепорнюку таки вдалося проштовхнути м’яч у ворота Іво Юкіча. До кінця матчу часу було вдосталь, але гравці обох команд дуже нервували, бо одна помилка вартувала путівки у півфінал. Проте були й ефектні моменти, наприклад, удар боковими ножицями від Овсяннікова. Наші футзалісти пам’ятали невдалий досвід дворічної давнини і обережно намагалися дотиснути непоступливих господарів, але це зробити не вдалося. Додатковий час для нас почався багатообіцяюче, адже Кондратюк влучив у стійку, але і в ці два тайми по 5 хвилин Юкіч втримав свої ворота недоторканими. А в серії пенальті знову сталася трагедія, як і два роки тому… Все ж дуже схожими для нас вийшли Євро-2010 і Євро-2012 – справжнє дежавю.