11 вересня у Львові на відкритому басейні СКА (вул. Клепарвіська, 39А) стартує ІІ міжнародний турнір з водного поло «Кубок Карпат». Чи до снаги нашій збірній здобути Кубок Карпат? Чому українці відмовили в участі у турнірі Литві та Білорусі? Чи уживуться в одній збірній двоє найкращих воротарів України? Відповісти на ці та інші запитання попросили капітана збірної, легіонера Віталія Петрова. Та питань накопичилось настільки багато, що сьогодні публікуємо лише першу частину нашої розмови.
«Сподіваюся, що усій команді соромно…»
- На Кубку Карпат зіграємо зі збірними Польщі, Словаччини та Молдови. Прагнемо перемогти, проте є один нюанс. У міжсезоння українські гравці не мали можливості тренуватися. Вони лише нещодавно повиходили з відпусток. Та ще й не одразу почали підготовку на воді, а займалися в тренажерному залі і бігали кроси. Та ми ж на Кубку не будемо зі словаками чи поляками змагатися в бігу. Потрібна вода – ось і основна проблема. Фактично у цей період повноцінно тренувалися тільки легіонери нашої збірної – я в Ізраїлі та Макс Ратков і Вова Войтенко у Словаччині. Проте будемо старатися. Основний суперник для нас на Кубку – словаки, а визначальним буде те, яку команду вони привезуть до Львова. Я думаю, це будуть не основні гравці їх збірної, певно, захочуть молодь «обкатати». Та всяке може бути. Наша перевага у тому, що граємо вдома, де, як відомо, і стіни допомагають. Якщо врахуємо свої помилки у Польщі (прим.авт.: поразку у 1-ому турі кваліфікаційних ігор чемпіонату Європи, 6-8 лютого 2015р.) – перемогу вирвати зуміємо - зубами, характером. Маю надію, що усій команді, а не лише декільком гравцям, соромно та образливо за поразку у Польщі - і вони хочуть реабілітуватися. Ігри обіцяють бути цікавими. Приходьте та вболівайте за нас!
- Віталію, вболівати то прийдемо. Та чи до снаги нашій збірній здобути «Кубок Карпат» без Максима Раткова та Володимира Войтенка. Адже хлопці зараз у Львові зіграти не зможуть, оскільки на ці ж числа припадає турнірі у Чехії, де вони змагатимуться у складі словацької команди.
- Так? Не знав. Без них, звичайно, буде скрутно. Давайте не будемо робити прогнози і кричати про перше місце. Хочеться перемогти, а потім можна вже і кричати!
- Віталію, знаю, що на «Кубок Карпат» хотіли приїхати також збірні Литви і Білорусі та їх не запросили. Чому? Невже не краще покликати більше команд, щоб якісніше підготуватися до чемпіонату Європи, на якому наша збірна зіграє невдовзі після Кубку?
- Ймовірно проблема у тому, що оренда води дуже вартісна. А участь ще двох додаткових команд вимагає збільшення часу оренди басейну. А може причини інші. Сенсу запрошувати Литву не бачу, там особливо і водного поло немає. А білорусів не запросили, можливо, тому, що саме вони будуть нашими основними конкурентами на іграх чемпіонату Європи у Франції. Навіщо ж давати їм можливість зараз зіграти з нами і таким чином підготуватися.
- Так це б стало апробацією основного суперника і для вас?
- А ось і ні! Це ж ми зараз на Кубку підготуємось безпосередньо перед Францією, а білоруси - ні.
Чи легко були капітаном?
- Віталію, як давно ти капітан збірної і чи комфортно на такій «посаді»?
- Капітанствую півроку, якраз від початку кваліфікаційних ігор чемпіонату Європи. Призначив мене тренер. Певно, тому, що я віковий гравець (прим.авт. - 28 років), а значить досвідчений. Уявляєш, я вже вважаюся гравцем у віці! Жах! (сміється). Капітаном важко бути морально – постійний тягар відповідальності за результат і команду. Розумію, що треба грати і не заморочуватись, а в мене поки що так не виходить.
- Справжній капітан має об’єднувати команду не лише на воді, а й у повсякденному житті. Та чи можливо це робити з Ізраїлю, де ти тепер граєш?
- В Ізраїлі я нещодавно – близько року. То ж знаю всіх наших ватерполістів, упродовж багатьох років спілкувався та дружив з ними. Стосунки з усіма у мене чудові, як з молодшими, так і старшими. І те, що сезон відіграв в Ізраїлі, на взаєморозумінні з ними негативно не позначилось. Тим більше я намагаюся виступати не лише за нашу збірну, а й у чемпіонаті України за свій рідний «Слобожанець» (Харків). Тож мене періодично бачать в Україні і не забувають.
- Що корисного, як капітан, Ти вже зробив для команди?
- Після ігор у Польщі ми зібралися усі разом та обговорили «що й до чого». Я поцікавився у хлопців: «Що у них не виходить? В чому проблема?». Згодом нашими думками та висновками поділився з головним тренером збірної, щоб спільними зусиллями вирішувати наболілі питання та проблеми.
- Тобто у самій команді між гравцями все добре?
- Так. Немає ніякої дідівщини, щиро підтримуємо один одного.
Що зараз почнеться! Два найкращих українських голкіпера в одній збірній…
- Віталій, Ти переконуєш, що у команді все гаразд. Але у збірній два воротарі – Ти та гравець львівського «Динамо» Денис Волончук. Чи уживетесь ви в одній команді, адже місце під сонцем одне?
- Спортивне суперництво у нас віддавна. Проте наявність сильного конкурента тільки спонукає ставати кращим та сильнішим. Вважаю, що не поступаюся Денису у воротарській майстерності, хоч він і на 10 років старший. Ще коли я під стіл пішки ходив, Денис вже грав у збірній і тривалий час був найкращим українським воротарем. А потім з’явився я, спершу довго просиджував другим номером, а згодом почав наступати Денисові на п’яти і таки наздогнав його.
Наше воротарське дербі почалося ще п’ять-шість років тому, коли я дебютував у вищій лізі чемпіонату України у складі команди Харкова. Денис тоді грав за Маріуполь. Саме ці дві команди у ті роки були найсильнішим в країні і суперничали за золоті медалі. У моєму дебютному сезоні за харків’ян чемпіонство здобули маріупольці. Однак у наступному чемпіонаті України перемогли вже ми. Потім до нашої харківської команди перейшов Денис. Зізнаюся, я обурився: «навіщо команді два сильних воротаря?!» Тоді в одній команді ужитися нам не вдалось би. Тож я пішов грати за Маріуполь, у складі якого знову став чемпіоном України.
Сьогодні Денис захищає ворота львівського «Динамо», а я повернувся до харківського «Слобожанця». Нещодавно вчергове зустрілися з ним на воді якраз у Львові на останньому турі чемпіонату України сезону 2014/15р.р. І хоч «Динамо» в підсумку стало чемпіоном України, проте у тому останньому турі перемогли якраз ми!
Так ми з Денисом і змагаємось. Тож, що зараз буде – уявити не можу! (сміється). Жартую, звичайно. Нехай тренер дивиться, кому сьогодні віддати перевагу. Зрозуміло, що я, як і Денис, хочу бути першим номером. Проте зараз найголовніше – результат команди! Не ображуся на будь-яке тренерське рішення.
- Кому, як не тобі, відомо, що воротар – це половина команди. Та маємо констатувати, що сьогодні в Україні проблема з хорошими воротарями…
- Тому ми з Денисом і найкращі, бо єдині (сміється). А якщо серйозно, то дійсно - це актуальна проблема. Хороших воротарів бракує і, якщо вже зовсім чесно, їх практично немає. Бо голкіпер – це насамперед досвід - і не рік чи два, а мінімум десять на захисті воріт. А скажи, хто стільки витримає грати у водне поло за ті копійки, які у нас платять. Хороший воротара є в Одесі – Костя Нікольський. Перспективний львівський воротар Олег Раврик, та все ж йому ще бракує досвіду. Найсумніше у тому всьому те, що досвіду і набиратися тепер особливо ніде.
- Так ти ж десь здобував свій досвід, скеруй і нас туди?
- Мені пощастило, я вчився воротарському мистецтву у той час, коли збірна ще виступала на різних міжнародних турнірах, та й тренувальних зборів було більше. Пригадую, спочатку на ворота мене ставили лише на зборах, а на самих змаганнях на воду випускали не більше двох-трьох хвилин. Та рівень самих суперників, від яких у ті хвилини захищав ворота, багато чого дав мені для воротарської вправності. Сьогодні молодим воротарям їздити нікуди.. А чемпіонат України далеко не те. По-перше, суперники добре знають один одного, по-друге, сьогодні, на жаль, у нашому чемпіонаті лише дві сильні команди – « Динамо» Львів та мій «Слобожанець». Привезіть після такого нашого чемпіонату воротаря на міжнародні змагання в чужу країну… Тут і ворота, і ігрове поле, і суперники – все інакше. Не бачачи того раніше, його однозначно мандраж охопить, що відобразиться на результаті гри.
Далі буде…