Раніше як було – хто красномовніше присів на вуха Петрові Димінському (а він дядько недурний, тож особливий талантом треба володіти), той і визначав крен розвитку футбольних «Карпат». Успішно «лохоточив» свого часу колишній хитрий журналіст Ігор Дедишин, який упродовж тривалого часу робив дурнем впливового роботодавця. Неабиякі ораторські (і не лише) вміння у Юрія Дячука-Ставицького (саме він привів до Львова Алєга Дулуба, але не зумів відстояти загалом перспективного тренера у скрутні часи).
Хороший хлопець – у нас не професія
А за останні роки два до «почесних зелено-білих вух», навісивши їх локшиною різних сортів, прикипів, подейкують, уродженець Галича Івано-Франківської області Олег Смалійчук. Він для початку притерся до Петровича, продавши Шведа та Гуцуляка в Іспанію і заробивши на цьому для «Карпат» і для себе грошенят, а згодом вийшов у ранг першого нашіптувача для Петра Димінського…
Але «контора» на кшталт «Роги і Копита» несподівано швидко луснула. Одна справа – працювати в молодіжках навіть «Вільяреала» чи помічником у різних там «напівмоскальських, бо казанських» «Рубінах», інша – самостійно поратися у доволі непростому чемпіонаті, яким є українська прем’єр-ліга. Кажуть, що Серхіо Наваро – хлопець у побуті порядний, але хороша людина – це, як відомо, не професія. Про тих же видатних Валерія Лобановського чи Мирона Маркевича обізнані у футбольних кулуарах злословці розповідають чимало неприємного…
«Булава довіри» – в Зайцева
Хай там як, але іспанський період розвитку (чи антирозвитку) «Карпат», схоже, закінчився. Довірили «вигрібати» «помийну яму» запорізькому легіню. Сергій Зайцев – доволі амбіційний претендент на «карпатівську» булаву, і ці амбіції він проявляє уже впродовж тривалого часу. Вихованець місцевого «Металурга» у період кар’єри футболіста виступав за українські, польські, словацькі та казахстанські команди – хоча й не досягав високого рівня, але певну марку тримав.
До Львова прикипів, коли навчався у нашому інфізі, подейкують, що в юні роки навіть долучався до «європейських цінностей», продаючи «не наші» джинси та займаючись іншою «фарцовкою» – словом ненависний «союз» нещадно розвалював, такий собі «наш хлопець». Футбол – його стихія, засвітився, як успішний наставник «Пустомит», які тоді здійснили прорив в аматорському футболі Львівщини. Але амбіції Сергія Зайцева сягають значно більших висот, ось тепер він отримав іще один шанс – першими спробами не скористався…
Та найголовніше, що, за інформацією надійних джерел «СПОРТИВКИ», саме Сергій Зайцев є, так би мовити, тим полюсом впливу у «зелено-білому середовищі», якому зараз найбільше довіряє опальний Петро Димінський. До Олега Смалійчука з його «непевними» іспанськими варіантами почесний президент «Карпат», зважаючи на останні результати львівської команди, дещо охолов. Тож, за нашою інформацією, найчастіше спілкується саме з людиною, яка нещодавно обіймала посаду керівника програми розвитку дитячо-юнацького футболу «Карпат», а тепер повернулася до керма головної і найбільш брендової команди Західної України. Словом, Сергій Зайцев – принаймні тимчасово – заволодів, образно кажучи, «першим поясом» у натепер «гнаного і голодного» Петра Петровича…
Смалійчук, Маркевич і їхні впливи
П’єдестал в цьому плані й надалі захоплюють претенденти на так звані 2-3-тє місця. Насамперед варто зауважити, що з Олегом Смалійчуком, попри останні локальні невдачі, Петро Димінський аж ніяк не розійшовся. Ставленик українського футбольного агента, який «закріпився» у «Карпатах», – аргентинець Даріо Друді – залишається на посаді виконавчого директора «зелено-білого» клубу (принаймні на теперішній момент). Футболісти з Іспанії та країн Південної Америки теж нікуди не зникнуть за помахом «чарівної палички». Так що із цієї кадрової ситуації доведеться якось «вирулювати». До того ж – Олег Смалійчук перебуває у хороших стосунках з нашим футбольним маестро Мироном Маркевичем, і саме з його ініціативи відбулося потепління між Петровичем і Богдановичем, чого раніше навіть складно було собі уявити. Тож вплив Олега Смалійчука на «карпатівські» справи (зважаючи на послаблення позицій самого Петра Димінського через відоме смертельне ДТП) жодним чином не послаблюється – хіба трохи через невдалий досвід Серхіо Наваро.
Батьківські почуття Дячука-Ставицького
У вболівальницьких колах традиційно багато розмов про генерального директора Юрія Дячука-Ставицького. Попри серйозну хворобу, яка не дозволяє йому розгорнутися на повну потужність (до речі, фанати «Карпат» у пабліках, форумах та соціальних мережах явно переоцінюють роль Михайловича у «нинішніх «карпатівських» процесах), він працює у поті чола.
Але таке враження, що головна його мета – працевлаштувати, а точніше «вкорінити» сина Михайла у тренерський штаб львівської команди. Для цього Юрій Дячук-Ставицький іде на всі мислимі і немислимі компроміси – навіть із тими людьми, які би в інших життєвих та навколофутбольних ситуаціях стали би його ворогами. Батьківські почуття Михайловича можна зрозуміти і навіть виправдати. Але чи є від цього користь уболівальникам «Карпат», для яких існує ця команда і цей клуб?.
Тлумак: ділом, а не словом
Дуже розумно у теперішній ситуації вчинив Андрій Тлумак. Він свідомо відмовився (хоча йому, за нашою інформацією, пропонували) ставати черговим пожежником в головній команді, зосередившись на «Карпатах» U-19. Зараз головне завдання «зелено-білих» юніорів – вибороти першість у чемпіонаті України серед команд цього віку (а це, як стверджують експерти, цілком реально.
Тож наразі Андрій Тлумак рухається до мети, – а те, що він спить і бачить себе керманичем основних «зелено-білих», не викликає сумнівів, – так би мовити, ділом, а не словом. Побачимо, що з того вийде, – наразі «карпатівські» юніори лідирують у таблиці, проте турнірна дистанція попереду ще надто велика…
Остерігайтеся Дедишина…
Ну, і не забувайте про такого «сумнівного персонажа», як Ігор Дедишин. «Чорний кардинал» львівського (і не лише) футболу відновлює активність. Його авантюри не пройшли у Словенії, де вони з улюбленцем певної категорії львівської публіки Іґорем Йовічевічем за фінансової підтримки «хлопця з 90-их» Богдана Копитка пробували керувати місцевим клубом «Целє». А в Україні (принаймні в західній її частині) він охопив доволі значний шмат роботи – Ігоря Дедишина небезпідставно пов’язують з керівниками рівненського «Вереса» (там же ж почесний президент – уже згаданий Богдан Копитко), «Дедуля» неодноразово про щось домовлявся з керівником друголігового «Львова» Романом Михайлівим, бачили «журналіста-відставника» і під час домашніх поєдинків першолігового винниківського «Руху» разом із натхненником і президентом колективу Григорієм Козловським…
А останнім часом усе більше інформації про те, що через своїх людей, які залишилися у «зелено-білому» клубі після того, як він перебував на посаді генерального директора «Карпат», Ігор Дедишин усе більше впливає на життєдіяльність флагмана львівського футболу. Правда це чи лише чутки – наразі не стверджуватимемо. Але знаючи нашого колегу колишнього журналіста, як облупленого, можемо запевнити: Ігор Дедишин, може, й невидимий, проте він завжди поруч…
Усе би нічого – але разом із непоганими його теоретичними знаннями, як футбольного менеджера, мусимо підкреслювати й очевидне: людські якості цього хлопця, готового за будь-яких обставин йти всіма підошвами по трупах, делікатно кажучи, явно не викликають симпатії – швидше навпаки…