ЗМІ почали підтверджувати інформацію, яку весь попередній тиждень обговорювали функціонери ФФУ. Григорій Суркіс даремно літав у Цюріх, президент ФІФА Йозеф Блаттер демонстративно відмовився прийняти президента ФФУ. У перекладі на просту мову це означає, що світова федерація футболу більше не підігруватиме Суркісу в його прагненні будь-якими засобами залишитися в кріслі глави української федерації.
Суркіс прикрашає місце
Інформація про те, що 38 з 49 колективних членів Федерації футболу України вимагають розгляду питання про довіру / недовіру до пана Суркіса серйозно похитнула його позиції в європейських та футбольних колах.
Адже одна справа під впливом Григорія Михайловича думати, що проти нього плетуть інтриги кілька скривджених клубів, а зовсім інша справа на власні очі переконатися, що три четвертих футбольної еліти країни не можуть отримати фінансової звітності ФФУ, обурені свавіллям у суддівському корпусі та спробами Федерації підірвати роботу Прем'єр- ліги. Іншими словами, 38 членів нарешті прагнуть поговорити зі своїм президентом, чи хочуть вони так жити далі. Це перший момент.
Другий - це схильність пана Суркіса до концентрації влади з нахилом у бік авторитаризму. За допомогою нехитрої ілюстрації можна показати, як влада в українському футболі "ходила" слідом за Григорієм Михайловичем.
Досить порівняти, які повноваження отримав пан Суркіс, очоливши в 1996 ПФЛ, і як більшість цього арсеналу влади перекочувало у ФФУ після того, як Григорій Михайлович пішов на підвищення, зайнявши президентський пост у федерації.
Таблицю (див. вище) можна було б іменувати давнім російським прислів'ям "Не місце прикрашає людину, а людина місце". У цьому контексті постає найголовніше питання: а як саме Григорію Михайловичу вдавалося щоразу підпорядковувати собі український футбол. Відповідь на це питання дозволить зрозуміти і причини колективної недовіри до президента ФФУ.
Об'єднання професійного футболу. Крок перший
У своїй футбольній кар'єрі Григорій Суркіс зробив два футбольно-політичних маневри. Перших з них - він зміг об'єднати власників футбольних клубів проти функціонерів Федерації. Якраз тоді футбольні клуби Росії об'єдналися в Професійну футбольну Лігу. Цю ініціативу підхопив і динамівський президент.
Нова, свіжа ідея швидко знайшла вдячних слухачів. На зборах президентів професійних клубів країни не знайшлося жодного, хто б голосував проти утворення Професійної футбольної Ліги України. Кандидатура Григорія Суркіса на посаду її президента теж була підтримана одностайно.
Поряд з лобіюванням нової структури, команда динамівського президента намагалася ненав'язливо протиставити ПФЛ Федерації футболу. Причому під таким кутом, що ФФУ - це вчорашній день, регрес, тоді як ПФЛ - майбутнє українського футболу. І ці зерна теж потрапили в благодатний ґрунт. Колеги з Федерації просто не захотіли підтримати конфлікт з динамівським президентом, який набирав політичну вагу (про зв'язку "Кучма-Медведчук-Суркіс" зайвий раз згадувати не будемо").
Новостворена Ліга стрімко перебрала на себе багато організаційних та контрольно-дисциплінарні функції ФФУ. Списки суддів та делегатів формувала і стверджувала вже ПФЛ. Дисциплінарні санкції відносно арбітрів - теж прерогатива професійної ліги. Суддівський комітет, який залишався вотчиною федерації, виконував суто представницькі функції.
Всі ці пертурбації з перетягуванням повноважень від Федерації до Ліги були грубим порушенням циркуляра ФІФА від 1992 року, де чорним по білому було вказано: професійні ліги ні під яким соусом не можуть опікати суддівство та інспектування. В іншому випадку національну асоціацію очікували санкції, аж до виключення збірних і клубів зі змагань під егідою ФІФА. Але виходило так, що до цього з нікому єврофункціонерів не було діла.
Контрольно-Дисциплінарний Комітет ФФУ, який мав стояти на сторожі законності і насамперед інформувати міжнародні футбольні інституції про порушення, теж опинився під впливом Суркіса. Співголовами КДК були Валерій Мирський та Петро Безносенко, перший працював у структурі "Динамо", другий теж, подейкують, не був скривджений увагою Григорія Михайловича.
КДК ФФУ за аналогією з суддівським комітетом перетворився на весільного генерала, тому що практично всі адміністративно-організаційні питання приймав і стверджував Дисциплінарний Комітет ПФЛ, що складався у переважній більшості з працівників Ліги, що суперечило статуту. Всі засідання ДК ПФЛ вів виконавчий директор ПФЛ Олександр Бандурко, який не має статусу члена ДК.
ПФЛ утвердилася в образі головної сили українського футболу. "Без погодження з Центральною Радою ПФЛ ніякі рішення виконкому ФФУ виконуватися не будуть. У всякому разі, футбольним клубом "Динамо" - цей меседж Григорія Михайловича дуже чітко характеризує ситуацію, що склалася в нашому футболі у другій половині дев'яностих.
Досягнувши майже абсолютної влади в ПФЛ, Суркіс час від часу використовував бюджет організації не за призначенням. Він постійно стверджував, що безкоштовно надавав приміщення динамівського офісу під потреби ПФЛ, але в той же час, брав із Ліги божевільну на ті часи орендну плату.
Григорій Михайлович обіцяв національним збірним командам безкоштовно надавати для їх потреб побудовану за участю держави базу в Конча-Заспі, але потім забув. У сенсі, про "безкоштовно". Поряд з тим ремонт динамівських кабінетів оплачувалася за рахунок все того ж бюджету ПФЛ.
Навіть фарбування освітлювальних щогл динамівського стадіону провели за рахунок професійної ліги. Як говориться, бухгалтер все спише. До речі, до приходу Григорія Михайловича у ФФУ головний бухгалтер "Динамо" поєднував відповідну посаду і в ПФЛ. Коли ж був обраний новий керівник Ліги, левова частка фінансових документів, подейкують, була знищена.
Поряд із зростанням авторитету і впливу Суркіса сильнішало і його неприйняття людей, здатних хоч якось проявляти свою позицію. Варто було президентові столичного ЦСКА вголос висловити думку про те, що в Києві з'явилася команда, здатна затьмарити "Динамо", як його бізнес через адміністративний тиск влади пішов на спад. Дісталося і головному тренеру армійців Михайлу Фоменку, якого близька до президента ПФЛ преса величала не інакше, як селянин.
А коли озвучив свої амбітні плани дніпропетровський "Дніпро", Суркіс домігся того, щоб головний тренер команди В'ячеслав Грозний був довічно відлучений від занять футболом на території України.
Схожа доля чекала і криворізький "Кривбас", який наприкінці дев'яностих теж мав необережність заявити про свої чемпіонські плани. За допомогою Віктора Медведчука Суркіс ініціював постійні аудити "Криворіжсталі" - головного спонсора клубу з Кривого Рогу. Результат не змусив себе довго чекати - після цих перевірок "Кривбас" так і не зміг прийти в себе.
Натомість позиції президента ПФЛ виглядали непохитними. Але якраз тоді, коли її вплив на футбольні процеси в країні майже став визначальним, а тон безапеляційним, почалися нарікання і обурення. Напевно, тому, що новатор виробляв реформи в першу чергу на благо одного клубу, під який верстався календар чемпіонату і масово переносилися матчі.
Цілком логічно, що відносини з вчорашніми соратниками - власниками професійних футбольних клубів на корені зіпсувалися. Тоді пан Суркіс змінює ставку - він домагається підтримки футбольних функціонерів. У бідній пострадянській країні, де футболу як бізнесу ще не існувало, багатому провладному бізнесменові заручитися "симпатією" функціонерів-бюджетників було не складно.
У добавок, тодішній голова Федерації Валерій Пустовойтенко, позбувшись підтримки адміністрації Кучми, де-факто відмовився від своїх домагань на президентську посаду. У результаті Григорій Суркіс легко перемагає на виборах президента ФФУ і починається нова ера Суркіса в українському футболі.
Григорій Михайлович "раптом" згадав про циркуляр ФІФА щодо заборони професійним лігам курирувати суддівство та інспектування (який датований 1992 роком), всі, раніше відібрані у Пустовойтнека повноваження, повертаються ФФУ а вся футбольна влада поступово слідом за Суркісом перетікає з ПФЛ у ФФУ.
Суркіс у ФФУ
Григорій Суркіс займає президентську посаду більше десяти років. Поступово у нього почали виникати гучні конфлікти практично з усіма професійними клубами країни ...
Але при Суркісі структура Федерації така, що клуби складають меншість у її складі, тобто це дозволяло йому управляти ФФУ без урахування інтересу представників професійного футболу.
Пан Суркіс зробив ставку на інших колективних членів: представників аматорського футболу, голів обласних Федерацій. Спочатку регіонали, а також представники аматорського футболу були раді, що на них звертають увагу, розповідають про перспективи розвитку, але з кожним роком ставало зрозуміліше, що київські функціонери приїжджають у регіони тільки тоді, коли необхідно підтримати потрібне президентові ФФУ рішення, тоді ж "з'являлися" одноразові китайські м'ячі по яким категорично протипоказано бити ногами, бо вони розсипаються.
До опозиції почали приєднуватися все нові і нові колективні члени: крім професійних футболістів там все частіше з'являлися і регіональні федерації, представники аматорського футболу.
Невдоволення досягло свого піку, але в той період середини 2000-х, Суркіса врятувала Національна збірна. Команда Блохіна відмінно виступила у відбірному циклі до ЧС 2006 і в самій фінальній частині Мундіалю, а потім Україна отримала титул господині ЄВРО-2012.
Здавалося б з перемогою в тендері на ЄВРО Суркіс забезпечив собі статус недоторканності, але за останні 4 роки збірна пролетіла повз ЧЄ 2008 і ЧС 2010, опустившись у міжнародному рейтингу на 20 пунктів, чехарда і спекуляції з тренерським штабом збірної напередодні Євро 2012, розвиток дитячо-юнацького футболу існує тільки в брошурах ФФУ, нескінченні конфлікти з професійними клубами, все це призвело до того що сьогодні і постало питання про відповідність Суркіса посаді президента ФФУ.
Футбольна громадськість поділилась на два табори: 38 представників регіональних федерацій, аматорського футболу, асоціацій та професійних клубів і 11 структур, лояльних до Григорія Суркіса, більшість з яких задіяно в обслуговуванні фінансових потоків Федерації.
А що ж ФІФА?
Повертаючись до Блаттера. ФІФА, як і, втім, УЄФА, досить пильно моніторить ситуацію в кожній з країн-учасниць. Тому не варто думати, що в цих організаціях не знають всього про конфлікт в українському футболі.
Консервативні за своєю суттю структури, вони не в захваті від кардинальних змін у будь-якій з країн, тим більше, напередодні проведення там ЄВРО-2012.
Але ігнорувати волю більшості вони теж не зможуть. Тому сьогодні для них залишається тільки одне питання: хто після Суркіса? Якщо коаліція 38 зможе об'єднатися навколо незалежної харизматичної особистості, то підтримка європейських та світових функціонерів буде на їхньому боці.
Бєланов, Шевченко, Блохін, Заваров - досить авторитетні особистості в світовому футболі, хоча і нерівнозначні. Лава запасних не пустує, і дозволяє наблизити якісні зміни в національному футболі.