На початку 90-х Україна переживала непрості часи. Відчувалося це і в спорті. Зокрема дуже багато талановитої молоді, а також зрілих футболістів під свої знамена запросила наша північна «сестричка». Але попри такий стан речей, Володимиру Киянченку все ж вдалось зібрати цікавий та бойовий склад, котрий не лише виборов путівку в Ірландію на юнацьке ЄВРО, а й здобув там бронзові медалі – перший серйозний успіх українських футбольних збірних. Були в тому складі і футболісти, котрі потім голосно про себе заявили і на дорослому рівні. Зокрема слід відзначити Сергія Перхуна. Хоча він на турнірі і провів всього один матч, проте згодом став одним з найкращих молодих голкіперів України. Починав Сергій у рідному «Дніпрі», потім був «Шериф» з Тирасполя, і здавалося б успіх – московський ЦСКА, за котрий він зіграв у 13 поєдинках. Помітили талановитого хлопчину і тренери нашої національної збірної, і, як підсумок, дебют у складі «синьо-жовтих» в товариському матчі проти Латвії у серпні 2001 року. До слова, Сергій тоді відіграв весь другий тайм. А за 13 днів один трагічний випадок перекреслив все…. І життя Сергія обірвалося на 24 році життя.
Іншому талановитому захиснику –Олексію Купцову, попри 2 матчі на тій першості, пощастило одразу ж після ЄВРО дебютувати серед найсильніших – спочатку була головна команда «Дніпра», а за рік «Кривбасу». За рекомендацію Володимира Лютого пограв Олексій і в Німеччині, однак за клуб Бундесліги 2 – «Меппен». Тоді провів він в Німеччині лише один сезон та виходив на поле лише в 3 матчах. В 1999 році Олексій повертається в Україну, у свій рідний «Кривбас», в якому і проводить майже весь залишок своєї кар'єри. До слова, у складі основної національної команди Купцов так і не з’явився.
Ще один одесит – півзахисник Сергій Згура – провів на тому турнірі 6 матчів і відзначився одним забитим м'ячем. Сергій відзначався відмінною технікою, проте весь свій потенціал реалізувати не зумів. Однак у свій актив записав три чемпіонства та Кубок Молдови у складі «Зімбру», а також три «бронзи» Чемпіонату України разом з донецьким «Металургом». Окрім Молдови, в його кар’єрі був ще й Кахахстан.
Один з найкрутіших півзахисників в історії України – Геннадій Зубов – єдиний, хто заграв у складі національної дружини в офіційних матчах. Загалом же він провів 29 ігор та відзначився 3 голами. Більшість своєї кар’єри відіграв у складі «гірників», з якими здобував чемпіонство (2002 р) та 4 рази Кубок, а також ставав 7-разовим володарем срібних нагород ЧУ. Однак кар’єра цього виконавця неочікувано та швидко згасла. З приходом Мірчі Михайловича та залученням великої кількості легіонерів, в тому числі і бразильців, Гена все рідше почав потрапляти до основного складу, а потім взагалі зник, періодично нагадуючи про себе в «Іллічівці», «Сталі» та «Зорі». Завершив свою кар'єру цей креативний хав у друголіговому «Комунальнику».
А так Зубов колись феєрив у складі збірної:
Інший півзахисник Валентин Слюсар, котрий провів 6 матчів на ЧЄ, записав собі до активу лише 2 матчі за збірну: один товариський з Норвегією (листопад 2008 р) та матч відбору до ЧС-2010 проти Англії. Більше пощастило йому пограти у складі команд з «вишки», серед яких найтитулованішим є «Металіст». У Харкові Валік провів 5 років і 4 рази ставав бронзовим призером ЧУ. Також в його кар’єрі можна відзначити російський «Ростсільмаш» і наші ріднесенькі МетаДон, «Закарпаття», «Поліграфтехніку» та «Оболонь». Пов'язаний зі Слюсарем і допінговий скандал, коли його було відсторонено від українського футболу на 2 місяці. Зараз же він працює тренером молодіжного складу «Говерли».
А автор 3 м’ячів на ірландському форумі, в тому числі і одного з двох українських в «малому фіналі», Олег Ящук хоч і пограв у збірних всіх вікових груп, однак до складу національної так і не залучався. Проте більшості вболівальників він відомий за виступами в Бельгії, де у складах «Андерлехта», «Серклю Брюгге» та «Вестерло» провів майже 300 матчів і відзначився 80 голами. З іноземних був в його кар’єрі ще й грецький «Ерготеліс». Влітку ж минулого року Олег почав тренувати молодіжку «Андерлехта».
Хоч він так і не заграв у складі національної дружини, проте виступи Ящука можна вважати успішними. Щоправда були у нього і хороші конкуренти за місце в основі: Андрій Шевченко, Сергій Ребров, Андрій Воронін, Андрій Воробей. Можна пригадати і здивування багатьох вболівальників, мовляв, чому після успішних виступів у складі «Андерлехта» наставники збірної його так і не викликали. Проте чого він не досягнув як гравець, він зможе досягнути вже в ролі коуча, тому побажаємо цьому західняку успіхів в його тренерській кар'єрі.
ЄВРО-2000 U-18
Цей турнір проходив в Німеччині, і тоді наші хлопці здобули срібло. У складі тієї збірної вистачало талановитих виконавців. Щоправда тоді затьмарював всіх Олексій Бєлік, котрий досить яскраво зарекомендував себе і на дорослому рівні. Зокрема у складі «Шахтаря» тричі ставав чемпіоном та двічі володарем Кубка. Встиг він пограти і в Німеччині за «Бохум», однак це турне обмежилося всього 4-ма іграми. Що ж стосується національної дружини, то він може собі в актив занести участь на ЧС-2006 – того самого, коли ми дійшли до чвертьфіналу.
Серед решти можна відзначати Віталія Руденка, котрий вже завершив кар’єру, однак свого часу встиг пограти за «Чорноморець», «Карпати» та «Металург» З. Також варті уваги Богдан Шершун, котрий здобував з ЦСКА Кубок УЄФА, Руслан Валєєв (встиг пограти в Німеччині) і Віталій Комарницький, котрий свого часу провів кілька сезонів в Ізраїлі. До слова, могла бути в тому складі ще одна зірочка – Руслан Ротань, однак Анатолій Крощенко зрідка викликав його до складу, тому на чемпіонат він так і не поїхав.
А за рік ця збірна підсилена Назаренком, Гусєвим, Даниловським, Кабановим і Гаєм тріумфує на молодіжному ЧС в Аргетині, дійшовши до 1/8 фіналу. А голи бісиклетою у виконанні все того ж Олексія Бєліка стоятимуть перед очима українських вболівальників ще довго.
ЄВРО-2004 U-19
На турнірі, що відбувався у Швейцарії, ми здобули «бронзу». Проте про тих хлопців заговорили ще задовго до того, як вони тріумфували. Виник цей колектив на основі академічної групи в структурі «Динамо», створеної Павлом Яковенком. Тоді молодий тренер зібрав не лише найкращих з території України, а й запросив наших найближчих сусідів. Зокрема з Білорусі було запрошеноАртема Мілевського, а з Росії приїхав Олександр Алієв. Серед вищеназваних до складу також залучалися на рік молодші Богдан Шуст, Олександр Гладкий та Костянтин Кравченко.
Практично весь склад тієї збірної досить успішно заграв на дорослому рівні, провівши не один матч у складі національної збірної, а Мілевський та Шуст ще й побували на ЧС-2006. Однак вже у більш зрілому футбольному віці у всіх виникли певні проблеми, як то з алкоголем та дисципліною у Мілі та Алі, або хтось просто розслабився – Шуст і Гладкий.
За рік ця збірна, підсилена Герасим’юком, Фещуком, а також Аржановим, котрий зараз грає за казахський клуб «Атирау», доходить до 1/8 на ЧС в Нідерландах, а в 2006-му здобуває «срібло» на молодіжному ЧЄ в Португалії. Тоді ще у складі нашої молодіжки засяяв Руслан Фомін, котрий разом з Мілевським творили просто дива на полі. Після проблем в «Чорноморці» Руслан разом з Романом Григорчуком переїхав до «Габали».
Юнацьке ЄВРО-2009
Варто зазначити, що цей турнір проходив в Україні: В Донецьку та Маріуполі. Тоді наші збірники стали чемпіонами, у фіналі перемігши англійців. Із тих, хто більш-менш заграв з того складу, можна відзначити Максима Білого, котрий зараз яскраво діє у складі «банди» Юрія Вернидуба, також колись перспективного, а зараз «росіянина» Богдана Бутка; вихованця «Динамо» Сергія Люльку; котрий після сезону в «Словані» переїхав до Ужгорода; «волинянина» Темура Парцванію;Віталія Віценця, котрий після кількох спроб пробитися до основного складу команди Лучески перейшов в «Іллічівець»; Артура Карнозу – дуже хороша гра в Севастополі, а потім спад, зараз же він намагається довести свою профпридатність в «Карпатах» (минулого вікенду забив неймовірний гол «Шахтарю»). Також варті уваги опора не лише «Динамо», а й нашої збірної Денис Гармаш іСергій Рибалка.
Всі ці хлопці зараз виступають за команди вищої ліги, проте їм наразі лише по 23-24 роки, тому більшість ігрової кар'єри в них ще попереду, а без Гармаша та Рибалки сьогоднішній склад «Динамо» важко уявити.
Як бачимо лише одиниці з молодіжних та юнацьких збірних заявили про себе у весь голос. Проте така проблема існує не лише в Україні. Для цього і створено природний відбір, щоб вершини підкорювали лише найсильніші. Проте в нашому футболі існує й інша проблема – «зіркова хвороба» у більшості. А щоб таке не повторювалося й надалі потрібно повністю переглянути методику виховання наших футболістів. Сподіватимемося, що в подальшому нас тішитимуть не лише юнацькі та молодіжні, а й основна збірна.