Менше ніж за рік після прикрих подій у Сочі в 1968 році, коли лише суддівське свавілля не пустило «Карпати» в елітний дивізіон чемпіонату СРСР, галицькі «леви», незважаючи на всі перепони Москви, зуміли стати авторами сенсації, яка не має аналогу в історії радянського футболу. Змагаючись у другому ешелоні союзного чемпіонату, «зелено-білі» на чолі з головним тренером Ернестом Юстом та начальником команди Карлом Мікльошем вибороли Кубок СРСР. Ні до, ні після 17-го серпня 1969 року нічого подібного в радянському футболі не траплялося.
Від подій того історичного дня не лише для Галичини, а в всієї України сьогодні минає рівно 48 років. Звісно, це чималий період життя, упродовж якого відбулося чимало, як то кажуть, всякого і різного. Але давайте ще раз пригадаємо чи не найбільш знаменний день в історії нашого клубу та все, що йому передувало. Адже фінал – це фінал, але ж до нього ще необхідно було дістатися.
АНТИБАНДЕРІВСЬКИЙ ЗАКЛИК
Аналізуючи та обговорюючи кубковий тріумф карпатівців з його свідками і безпосередніми учасниками, приходиш до висновку, що шлях до нього почався не з матчів 1/64 фіналу у Жданові (нині – Маріуполь) проти місцевого «Азовця», а в листопаді 1968 року, коли «Карпати» в Сочі у фінальній пульці переможців чотирьох зон другої групи класу «А» виборювали єдину путівку у вищу лігу чемпіонату СРСР.
Перед заключним ігровим днем лідер свердловський «Уралмаш» на очко випереджав «Карпати», тож очне протистояння між цими колективами фактично перетворювалося на фінал, в якому галичан влаштовувала лише перемога. Натомість уральцям вистачало і нічиєї. Емоції перед грою закипали через край і саме тоді на пленумі союзної федерації присутні вперше почули антибандерівський заклик, який озвучив старший тренер російської команди Віктор Мар’єнко.
Рать лісорубів з Уралу з величезними труднощами утримувала рятівний для них рахунок 1:1, а футболісти у зелено-білих майках все нарощували і нарощували міць своїх атак. Однак вередлива пані Фортуна того дня повернулася до підопічних Ернеста Юста та Карла Мікльоша явно не обличчям – м’яч і обидві штанги поцілував, але в сітку вдруге так і не залетів. А незадовго до фінального свистка арбітра з Таллінна Еугена Хярмса центрфорвард «Карпат» Янош Габовда, підрублений лісорубами в карному уральців, розтягнувся на газоні у весь свій гренадерський зріст. Пенальті?! Ні – суддя жестом показав, що порушення він не бачить і галичанам свої честолюбні плани довелося відкласти до кращих часів. Але чекати довелося недовго...
КУБОК ДО ЛЬВОВА!
Напередодні старту Кубка СРСР 1969 року одна львівська газета помістила поетичний експромт-побажання «Карпатам», який більшість читачів сприйняла як жарт:
Торік у вищу лігу
хлопці не попали...
Поможи їм, пане-Боже,
щоб хоч Кубок взяли!
Не надто серйозно про перспективи завоювати трофей спочатку говорили і самі карпатівці. Щоправда, до кожного суперника, незалежно від його рівня, вони ставилися з повагою. «Зелено-білі» чудово усвідомлювали, що кубкові баталії особливі і одна помилка зведе нанівець все, що було зроблено до того.
А проблеми почалися вже в 1/64 фіналу, коли «Карпати» лише з другої спроби (0:0 і 2:1) у гостях «поклали на лопатки» «Азовець» зі Жданова. Цікаво, що гол у складі азовців забив вихованець львівського футболу Ярослав Кікоть, який в 70-і роки не без успіху захищав честь «Карпат». Не набагато легше (1:0) дався і мінімальний виграш у армійців Одеси. А далі на карпатівців чекали два іспити представниками вищої ліги. І обидва «зелено-біла» ватага під орудою своїх провідників Ернеста Юста і Карла Мікльоша склала на відмінно. Щоправда, єреванський «Арарат» за шаленої підтримки переповнених трибун «Дружби» (нині – «Україна) дотиснули лише в додатковий час – 2:1. А от «Чорноморець» з Південної Пальміри «потопили» чисто – 2:0.
Саме після цієї перемоги, яка забезпечила місце у чвертьфіналі, карпатівці, за словами гравців кришталевого покоління Ростислава Поточняка і Богдана Грещака, всерйоз задумалися над тим, а чому б не спробувати завоювати трофей. Адже до підкорення вершини залишалося зробити лише три кроки. Хоча з іншого боку – аж три кроки...
Вже перший з них, у Воронежі, ледь не став фатальним. Наприкінці драматичного чвертьфінального поєдинку проти тамтешнього «Труда» за рахунку 1:0 на користь галичан, арбітр призначив пенальті у ворота гостей. Але кіпер «Карпат» Віктор Турпак намертво зловив м’яч, пробитий з 11-метрової позначки знаним голеадором господарів Голодубовим у ліву «шістку».
На півфінал проти миколаївського «Суднобудівника» у Львові квитки дістати було практично неможливо. В касах стадіону вони зникли миттєво, а у спекулянтів, за номінальною вартістю по 50 і 80 копійок та 1 карбованцю, квитки можна було купити від 10 до 25 карбованців. І то за умови, якщо дуже поталанить. Зауважимо, що в той час у місті Лева взагалі потрапити на будь-який матч за участю «Карпат» було чималою проблемою. Аби не бути голослівним, розповімо, як отримав права на водіння машини рекордсмен «Карпат» за кількістю зіграних матчів легендарний Лев Броварський. Щоб не мати проблем з їх отриманням, Левко приніс начальнику міського ДАІ два квитки на товариський поєдинок проти бразильського «Палмейраса» і питання було вирішено упродовж кількох хвилин.
«Суднобудівник» «Карпати» обіграли впевнено і по грі, і за рахунком – 2:0. А щойно пролунав свисток, центральними вулицями Львова пройшла імпровізована багатотисячна колона з транспарантами та скандуваннями, суть яких зводилася до одного – Кубок до Львова!
НАРОДНА ПСИХОЛОГІЯ
Фінал Кубка СРСР 1969 року між «Карпатами» і СКА з Ростова-на-Дону призначили на неділю, 17-е серпня. Фаворитом вирішальної дуелі фахівці майже одностайно вважали армійців. Та воно й не дивно, адже ростовчани, в складі яких грали такі зірки як Зінченко, Єськов, Сінау, Проскурін, а ворота захищав кіпер олімпійської збірної Кудасов, представляли вищу лігу, в якій перебували далеко не на останніх ролях. Достатньо сказати, що менше як три роки перед тим вони вибороли «срібло» союзного чемпіонату-1966. До того ж на шляху до фіналу СКА залишив за бортом турніру двох московських грандів – «Динамо» і ЦСКА.
Схоже, не сумнівалися в своїй перемозі у фіналі і самі гравці СКА. Так, знаний кіпер «Карпат» першої половини 70-их років Габор Вайда, який у 1969 році захищав ворота ленінградського «Зеніту», пригадує, що незадовго до фіналу на тренувальному зборі олімпійської збірної СРСР він якось у розмові із Зінченком та Проскуріним сказав ростовчанам: «А «Карпати» вас обіграють, от побачите». Форварди СКА відповіли зі сміхом: «Та ми за Кубок їм ноги повідкушуємо!»
Перед фіналом «Карпати» понесли і кадрові втрати. Через проблеми з паховими кільцями не міг допомогти своїм партнерам правий нападник, гравець молодіжної і олімпійської збірних СРСР Богдан Грещак, якого замінив молодий, а в майбутньому кращий снайпер в історії «Карпат» Володимир Данилюк.
Обидві команди поселилися в готелі «Росія» недалеко від Червоної площі. Карпатівці помічали, що ростовчани ходять, як піжони і відверто їх зневажають. Теж саме було і під час матчу. Володимир Данилюк пригадує, що на другий тайм «Карпати» вийшли трохи завчасно, а тому довелося затриматися в тунелі. І раптом за спиною він почув: «Эй, деревня, давай выходи на второй тайм...»
А Лев Броварський та Ігор Кульчицький у своїх спогадах про фінал розповідали, що коли вони вийшли на поле «Лужніків» і побачили, що твориться на трибунах, то в них на очі навернулися сльози. Прихильники СКА вітали свою команду величезним банером «Зачерпнем хрустальным Кубком воды из Дона» та не менш вражаючих розмірів муляжем діда Щукаря, одягнутого в народне вбрання донських козаків. Натомість вболівальники «Карпат», яких до Москви прибуло понад 30 тисяч, заспівали єдиним хором «Знову буйно квiтне черемшина...» Це був дуже сильний психологічний хід. Адже ця пісня в Україні вважається народним гімном, а тому викликала у карпатівців прилив патріотизму, який допоміг їм впоратися з хвилюванням.
Однак це не вберегло «Карпати» від пропущеного голу в першому таймі. З перших хвилин армійці прагнули забити швидкий м’яч, аби потім без лишнього ризику довести матч до перемоги. І хоча перший натиск суперника галичани стримали, на 20-ій хвилині на табло таки загорілися цифри 1:0 на користь СКА. Отримавши м’яч від Сєростанова, Зінченко наніс удар такої сили, що Турпаку залишалося хіба поглядом супроводжувати бальон, коли той влітав у нижній кут.
СЬОГОДНІ АБО НІКОЛИ
Можливо, ростовчани після перерви не очікували від карпатівців такої рішучості та нахабності в хорошому значенні цього слова. Але в перерві підопічні Ернеста Юста і Карла Мікльоша чітко зрозуміли, що «золота рибка» знаходиться в зоні досяжності і якщо її не впіймати сьогодні, то другого подібного шансу життя може більше і не надати. А з іншого боку, тандем форвардів СКА – Зінченко і Проскурін – надто швидко спалив «порох» і в другому таймі вже не виглядав таким грізним, як у першому. Але то були проблеми армійців, а для нас головне, що з перших хвилин другого тайму наша команда значно додала в активності, не даючи супернику жодної миті для передишки. Величезну роль у цьому відіграли і вболівальники «Карпат», які своєю несамовитою підтримкою гнали своїх улюбленців вперед.
Все вирішилося в п’ятихвилинний проміжок часу, з 62-ої по 66-ту хвилини. Спочатку Лев Броварський відправив м’яч верхом у штрафний майданчик, де Янош Габовда, ледь торкаючись м’яча головою, скинув його на Геннадія Лихачова, і той з лівої в дотик влучно пробив у верхній кут – 1:1. До речі, лівий нападник «Карпат» у кожному матчі, починаючи з 1/32 фіналу забив по голу – унікальне досягнення, яке наразі ніхто в світі ще не повторив. А за чотири хвилини Габовда вкотре «перебодав» на другому поверсі свого персонального опікуна Антоневича і м’яко скинув бальон під удар Володимиру Булгакову, який знаходився в районі 11-метрової позначки. Хавбек пробив миттєво в дотик з такою силою, що кіперу ростовчан Леву Кудасову, якого вболівальники величали не інакше як Лев-ІІ (вважаючи його майже рівнею Леву Яшину), не допомогла і його загальновизнана феноменальна реакція – 2:1.
Наприкінці матчу армійці забили м’яч і суддя в полі Карло Круашвілі з Тбілісі вказав на центр. Однак боковий арбітр з Талліна Еуген Хярмс зафіксував офсайд у Проскуріна і тримав прапорець, доки його не помітив Круашвілі. Після короткої наради з помічником, арбітр в полі жестом своє рішення щодо взяття воріт «Карпат» скасував! А за кілька хвилин пролунав фінальний свисток, який сповістив, що кришталева чаша отримала прописку в місті Лева і в одну мить зробив щасливими практично всіх українців...
ВСЮДИ БУЙНО КВІТНЕ ЧЕРЕМШИНА
Разом з фінальним свистком уболівальники «Карпат», яких на трибунах «Лужніків» було понад 30 тисяч, зі сльозами на очах заспівали «Черемшину». А разом з ними біля екранів телевізорів плакала від щастя, здається, вся Україна – від Сяну до Дону. Адже виграш «Карпатами», провідною командою Західної України, Кубка СРСР був не лише футбольною перемогою – це стало визнанням України. Підтвердженням політичної значущості тріумфу «Карпат» став і піший похід головними вулицями столиці СРСР 30-тисячної колони вболівальників, яка йшла з українськими піснями. І все це дійство щиро вітали десятки тисяч здивованих москвичів, що стояли вздовж тротуарів...
Зазначимо, що по завершенні матчу Еуген Хярмс, всупереч протокольній субординації, одним з перших привітав гравців «Карпат» з перемогою. Напевно, в такий спосіб естонець вибачився перед галичанами за скоєне не з власної волі ЗЛО в Сочі восени 1968 року...
Галичина плакала від щастя, а в магазинах миттєво зникли всі запаси спиртного. Скільки того вечора було випито найрізноманітніших напоїв та сказано тостів во славу та во здравіє «Карпат» не знає ніхто. Автор цих рядків чудово пам’ятає, як його батько на пару з маминим старшим братом пили по двадцять дека за кожного карпатівця. В сумі вийшло чимало, адже окрім тих одинадцяти футболістів, що грали у фіналі, були ще запасні гравці, тренери, лікарі, масажисти...
Все закінчилося тим, що вуйко додому не пішов, бо ноги його вже не несли. Але сьогодні, згадуючи той день, розумієш, яке щастя ми тоді пережили. І як би хотілося, щоб подібну радість нам якомога швидше подарували нинішні «Карпати».
ВОНИ ПІДКОРИЛИ КРИШТАЛЕВУ «ГОВЕРЛУ»
- Віктор ТУРПАК (пішов із життя 18 квітня 1998 р.)
- Михайло ЛУПОЛ (живе у Макіївці (Донецька обл.)
- Іван ГЕРЕГ (в основному, живе у Львові)
- Ростислав ПОТОЧНЯК (живе у Львові)
- Валерій СИРОВ (живе у Миколаєві)
- Петро ДАНИЛЬЧУК (пішов із життя 5 травня 2008 р.)
- Лев БРОВАРСЬКИЙ (пішов із життя 4 червня 2009 р.)
- Володимир БУЛГАКОВ (пішов із життя 18 травня 2003 р.)
- Ігор КУЛЬЧИЦЬКИЙ (живе у Львові)
- Володимир ДАНИЛЮК (живе у Львові)
- Янош ГАБОВДА (пішов із життя 16 липня 1986 р.)
- Геннадій ЛИХАЧОВ (живе у Львові)
- Богдан ГРЕЩАК (живе у Львові)
- Юрій БАСАЛИК (пішов із життя 16 вересня 1982 р.)
- Михайло САРАБІН (пішов із життя 31 березня 2000 р.)
- Роман ПОКОРА (живе у Львові)
- Юрій БОНДАРЕНКО (живе у Львові)
- Анатолій ШИДЛОВСЬКИЙ (живе у Львові)
- Петро АНДРЕЙЧИК (живе у Челябінську (Росія)
- Карло МІКЛЬОШ – начальник команди (пішов із життя 31 травня 2003 р.)
- Ернест ЮСТ – старший тренер (пішов із життя 21 квітня 1992 р.)
- Юрій СУСЛА – тренер (живе у Львові)
ШЛЯХ «КАРПАТ» ДО КУБКОВОЇ ВЕРШИНИ-1969
Стадія / Суперник / Місце зустрічі / Рахунок / Автори голів у «Карпат»
- 1/64 фіналу / «Азов» (Жданов)* / Жданов / 0:0 і 2:1 / Данилюк, Габовда
- 1/32 фіналу / СКА (Одеса) / Львів / 1:0 / Лихачов
- 1/16 фіналу / «Арарат» (Єреван) / Львів / 2:1 / Лихачов, Кульчицький
- 1/8 фіналу / «Чорноморець» (Одеса) / Львів / 2:0 / Габовда, Лихачов
- 1/4 фіналу / «Труд» (Воронєж) / Воронєж / 1:0 / Лихачов
- 1/2 фіналу / «Суднобудівник» (Миколаїв) / Львів / 2:0 / Лихачов, Габовда
- Фінал / СКА (Ростов-на-Дону) / Москва / 2:1 / Лихачов, Булгаков
* – нині Маріуполь
СУХИЙ ЛИСТ
Фінал Кубка СРСР сезону 1969 року
«Карпати» (Львів) –
СКА (Ростов-на-Дону) – 2:1 (0:1)
17 серпня 1969 року. Москва. Центральний стадіон ім. Лєніна.
57 000 глядачів
Судді: Карло Круашвілі (Тбілисі), Еуген Хярмс (Таллінн), Тофік Бахрамов (Баку).
«КАРПАТИ»: Турпак, Герег, Поточняк, Данильчук, Сиров, Броварський, Данилюк, Булгаков, Габовда, Кульчицкий (к), Лихачов.
Старший тренер – Ернест Юст.
СКА: Кудасов, Сєростанов, Антоневич (к), Корнеєв, Сінау, Трембач (Головко 74), Попов, Єськов (Романов 63), Проскурін, Зінченко, Васенін.
Старший тренер – Геннадій Матвеєв.
Голи: 0:1 – Зінченко 20, 1:1 – Лихачов 62, 2:1 – Булгаков 66.