У цієї людини я давно збирався взяти інтерв’ю. І завжди щось заважало. Свої наміри відкрив перед богатирем з Івано-Франківська Назарієм Павлівим, який підтримує тісні стосунки з нашою редакцією і тренується в Івана Шарія, заслуженого тренера України, заслуженого працівника фізичної культури і спорту, відзначеного орденом «За заслуги III ступеня», переможця в номінації «тренер десятиліття» за підсумками 1991—2002 років і в номінації «найкращий тренер» спортивно-мистецького свята «НіКА». Назарій Павлів попередив, що Іван Григорович не дуже любить давати інтерв’ю, тому й розмова з журналістом може піти в непередбаченому напрямі.
Приблизно так і сталося. Тригодинна розмова про спорт і його проблеми завершилася тим, що співбесідник попросив писати про нього щонайменше, зате обов’язково розказати про керівників, його співробітників, а також — про колишніх і нинішніх вихованців.
Невідомість завжди насторожує
- Іване Григоровичу, ви, мабуть, час від часу навідуєтеся в краї, де народилися, виросли і вступили в повноцінне життя. Що там тепер?
— Я із села Семенівки Хорольського району на Полтавщині. Приїжджаю, звичайно, туди. Пригадую нелегке дитинство, коли бігав з відром до глибокої річки Хорол по воду, яка приємно пахла і була дуже смачною. Однак, як писав відомий український поет Павло Тичина, «не той тепер Миргород, Хорол-річка не та». Річка обміліла, а вода стала терпкою, не п’ю вже її. і села району, і Миргород уже не ті — якісь відлюдькуваті та сумні.
- Сумно, напевно, було колись покидати дорогий серцю край і рідну домівку та їхати працювати на Прикарпаття після закінчення в Києві інституту фізкультури...
— Невідомість завжди насторожує, однак багато залежить від того, як тебе зустрінуть. Мені, вважайте, пощастило. В Івано-Франківську, за інститутським розподілом, потрапив до технікуму фізкультури, який серед 36 споріднених навчальних закладів в СРСР був базовим. Привернула до себе доброзичливість директора Миколи Бережного. Через рік він запропонував читати предмет з теорії та методики фізичного виховання. Річ у тім, що під час навчання я особливу увагу звертав на анатомію, біохімію, біомеханіку, фізіологію і психологію спорту, і знання цих предметів відтак дуже допомогли мені в тренерській роботі.
Теорію я читав сім років, а коли Михайло Бережний пішов на пенсію, директором став Віктор Геря і сказав, що теорія — це добре, та час уже і практично займатися легкою атлетикою. Чудовою людиною був Віктор Андрійович. Пам’ятаю, обидва сидимо за філіжанкою кави, розмовляємо, до нас підходить прибиральниця технікуму і починає розповідати про свої біди. Коли вона відійшла, Віктор Андрійович важко зітхнув і стривожився через те, чому досі не знав про проблеми цієї жінки. Скажіть, чи багато є сьогодні таких душевних керівників?
- А яку оцінку можете дати іншим директорам?
— Всі — поважні люди, чудові професіонали та організатори навчального процесу. Як-не-як, я тут працюю 41 рік і добре вивчив і керівний, і викладацький склад. Приємно працювалося з прекрасною людиною Михайлом Дебенком. Ярослав Турковський старався зміцнювати матеріально-технічну базу коледжу, за його керівництва з’явилися ігрові спортмайданчики. А якби не нинішній директор Любомир Пасічняк, то, приміром, фойє коледжу й досі б нагадувало сізо з рратами і похмурими стінами. Напередодні нового навчального року відбулися чергові звітно-виборні збори в коледжі, і я обррунтував обрання на посаду директора Любомира Пасічняка.
Елітні та неелітні спортсмени
- За такий великий проміжок часу скількох спортсменів високої кваліфікації ви підготували? Деякі любителі спорту вважають, що ви тренуєте тільки штовхальників ядра...
— Насправді я працюю майже у всіх видах легкої атлетики: у штовханні ядра, метанні диска, метанні списа, стрибках у висоту та довжину, в десятиборстві, семиборстві. Загалом у різних видах підготував 36 майстрів спорту, сім майстрів спорту міжнародного класу і двох заслужених майстрів спорту.
- Чи пригадуєте першого майстра спорту?
— Це був штовхальник ядра Мирон Білянський. Захищаючи честь області та країни, високі результати показали Руслана Новосад, Галина Веремчук, Надія Лукинів, Наталія Шляхтич, Любов Григурко, Оксана Козакевич, Юрій Демидюк, Григорій Чорний, Андрій Чепердюк, Олег Цалко та інші. У теперішніх умовах непогано виступали молоді штовхальники ядра Михайло Гресько, Роман Шмигельський і метальник диска Віктор Саприга.
- Однак, Іване Григоровичу, у вас були і є ще й елітні спортсмени.
— Слово «елітні» я не люблю, але відзначити їх треба. Олег Чернишов, штовхаючи ядро, тренувався дванадцять років, був чемпіоном СРСР і готувався до літньої Олімпіади в Лос-Анджелесі (1984 р.). Тетяна Ляхович — метальниця списа, учасниця трьох Олімпіад, переможниця Кубка Європи. Інна Маковецька (Оробець) — штовхала ядро, але відтак перейшла в інший вид спорту — пауерліфтинг, де стала багаторазовою рекордсменкою і чемпіонкою світу. Нині значні досягнення має штовхальниця ядра, багаторазова чемпіонка України, срібна призерка чемпіонату Європи, фіналістка чемпіонату світу Галина Облещук.
Вихованці знайшли своє місце в житті
- Коли я казав, що вас більше знають як тренера зі штовхання ядра, то мав на увазі і дуже відомих братів Романа і Василя Вірастюків та Назарія Павліва. Будь ласка, розкажіть трохи про них.
— Як ви знаєте, брати Вірастюки вже поза межами спорту. Роман — фіналіст трьох Олімпіад і трьох чемпіонатів світу, призер чемпіонату Європи. Був капітаном збірної України на Олімпійських іграх, відтак — начальником управління спорту ОДА. Василь — чемпіон світу зі стронгмену, а перед цим — майстер спорту міжнародного класу зі штовхання ядра. Роман до мене прийшов у 13 років, а Василь — 10-річним. Прийшов такий маленький, кругленький, з ямочками на щічках. Роман написав сотні віршів, має дещо філософський характер, а Василь — більш конкретний. Якось у нього не склалися стосунки з тренером збірної України з легкої атлетики, і він про це розповів мені з образою. Поміняймо твій нинішній спортивний напрям на силовий, кажу йому, і Василь став найсильнішою людиною планети. Нині він — шоумен і актор.
із чинних штовхальників ядра є ще Назарій Павлів, з яким ми разом 15 років. Спортсмен із прогресивним мисленням і людськими почуттями. Пригадую, у серпні 2011 року підходить до мене і каже, що, мовляв, легка атлетика занепадає, а щоб привернути до неї увагу і популяризувати, він підніметься на вершину Говерли і штовхатиме там ядро. Так і зробив, потрапивши до Книги рекордів України. Був чемпіоном України зі штовхання ядра. Згодом Назарій перейшов у «Богатирські ігри». На цей час встановив кілька силових рекордів з перетягування великотоннажних транспортних засобів. Фіналіст телешоу «Україна має талант». Це йому подобається, йому подобається підтримувати тісні контакти зі ЗМі. Молодчина!
Більшість моїх вихованців знайшла своє місце в житті. і якщо я до цього доклав певних зусиль, то невимовно радий. Та й часто з ними зустрічаюся, разом згадуємо, радимося, дивимося в майбутнє.
І себе, і спортсмена занапастив
- Кажуть, у вас особливий підхід до пошуку талановитої молоді?
— Я дивлюся на людину, її відчуваю і аналізую. і найперше її оцінюю не з точки зору фізичної підготовки, а з точки зору мислення. Так, наприклад, було з Назарієм Павлівим. Надалі йде наполеглива робота зі спортсменом щодо його результатів, а заодно формується характер. Знаєте, буває, йшла в житті людина, йшла, а в кінці виявляється, що не туди. У цьому завжди треба бути дуже обережним. Людина хоче чогось у житті досяти, однак не може, а деякі тренери чомусь думають інакше. А відтак, виявляється, він промахнувся. і себе, і спортсмена занапастив, запевнивши, що такий-то стане чемпіоном.
Адже коли людина починає громадянське життя і влаштовується на роботу, знову може відчувати життєву невпевненість щодо досягнення своєї мети. Бувало, не реалізуючи себе, деградує. Тож ніколи не треба когось у чомусь запевняти, і, перш ніж щось сказати, треба тисячу разів подумати. Наразі що таке майстер спорту в легкій атлетиці? Це вісім-десять років важкої праці.
Тренер повинен мати авторитет, він — як батько для спортсмена. Уважний, спокійний і добрий до нього.
- А якщо за невиконання завдання хтось на учнів кричить?..
— Запитайте будь-кого зі спортсменів, якого тренував чи зараз треную — чи когось я хоч раз образив? Образа запам’ятовується на все життя. Я з Романом Вірастюком у добрих стосунках уже 25 років, але не пригадую, щоб ми один одному сказали якесь недобре слово.
Запрошували, але не поїхав
- Я знаю, що ваші два сини пішли вашим шляхом і тренуються під керівництвом Шарія-найстаршого.
— Як сказати... Я не був аж таким активним спортсменом. Син іван — майстер спорту, чемпіон України, учасник чемпіонату Європи, а Назарій — чемпіон України серед юнаків, учасник чемпіонату світу серед юнаків. Відразу випереджаю ваше запитання і відповідаю: на тренуваннях до синів ставлення таке саме, як і до інших спортсменів.
- А яке ставлення до легкої атлетики в Україні?
— У нас легка атлетика вмирає, і нічого доброго тут не передбачається. Річ у тім, що вона не комерційна, тому олігархам це не цікаво. У цивілізованих країнах, в яких я бував з братами Вірастюками під час змагань, усе навпаки.
- А чи не запрошували вас працювати в якусь із країн?
— Таке було. Зокрема до себе запрошував колишній мій вихованець в Австралію, який там має успішний бізнес і очолює спортивний клуб. А як я туди поїду, коли люблю Івано-Франківськ, набережну, по якій ходжу, як покину своїх спортсменів? Я хочу тренувати українських хлопців і дівчат.