Головною героїнею чемпіонату Європи зі стрільби з лука для спортсменів з особливими потребами, що завершився у французькому місті Віші, стала львів’янка Роксолана Дзьоба. Вихованка Олега Ільяшенка та Михайла Хусківадзе стала чемпіонкою у класі W2.
У чвертьфіналі доволі легко розібравшись з німкенею Марією Дрозд (6:2), Роксолана стала налаштовуватися на зустріч з сильною британкою Кейт Мюррей. «Я її страшенно боялася, – зізналася Роксолана Дзьоба, – оскільки три роки тому програла їй у перестрілці на чемпіонаті світу. Від хвилювання я нічого не бачила навколо. Говорила сама собі: «Треба просто вийти і стріляти». Так і сталося. Я перемогла її 6:0. Це шокувало не стільки суперницю, як саму мене».
У фіналі також не вийшло напруженої боротьби: італійка Елізабет Мійно зуміла записати на свій рахунок лише одне очко – 7:1. «Перед поїздкою на чемпіонат я сподівалася, що зумію виграти хоч якусь медаль, – веде далі Роксолана Дзьоба. – Але перемога стала для мене повною несподіванкою. Це моє перше особисте досягнення. До того лише одного разу піднімалась на вершину європейського подіуму – у 2006 році ми з дівчатами виграли командну першість. У команді змагатися важче: твоя помилка може коштувати медалі усій збірній. А в особистій першості на твої невдачі ніхто не зволікатиме. Ця перемога – лише моя, а тому приємніша. Я так довго йшла до неї! У стрільбу прийшла дев’ять років тому. Але надовго не затрималася: вийшла заміж, народила дитину. А потім, у 2004-му, вирішила повернутися. Хоча мене кликали на фехтування, інтуїтивно все ж обрала стрільбу з лука. На початках мені було нудно, але коли прийшли результати, з’явився азарт. У попередні роки змагатися було так важко, до перемоги завжди чогось не вистачало. Але цього разу усі зірки зійшлися над моєю головою! Я ще не можу у це повірити, просто шокована. А ось рідні радіють, донька вже медаль кілька разів приміряла».
«Рокса – велика розумниця і сильна, вольова людина, – говорить наставник Роксолани Дзьоби Михайло Хусківадзе. – Уже кілька років вона підходила близько до п’єдесталу пошани. Але більшого ніяк не могла досягти – їй просто не щастило. І ось тепер вона досягла свого. Я такий радий за неї!».
Олена САДОВНИК, Високий Замок