Найважче випробування з дисциплін «королеви спорту» — марафонський біг, схоже, останніми роками став надзвичайно модним захопленням серед представниць слабкої половини людства. І, що особливо приємно, українські жінки вже встигли заявити про себе на повний, так би мовити, голос.
Наша газета вже неодноразово, скажімо, писала про вагомі успіхи уродженки Кременеччини Тетяни Гамери-Шмирко. А перший понеділок травня дозволив скупатися в променях слави Наталії Легоньковій із Бережан. Дівчина стала переможницею Белфастського марафону, встановивши як особисте досягнення, так і рекорд траси — дві години 36 хвилин 50 секунд.
Про попередні досягнення нині тридцятирічної бігунки «ВЖ плюс» в останнє десятиліття теж не втомлювалося писати. Неодноразова переможниця і призерка обласних легкоатлетичних кросів разом із братом Дмитром постійно допомагали збірній Бережанського району сперечатися за командні відзнаки подібних стартів. Якщо Дмитро, як сам зізнався, нині продовжує займатися бігом хіба для власного задоволення, то Наталія твердо вирішила, що своє останнє слово ще не скоро скаже. Плідна трирічна співпраця з київським тренером Тетяною Кузіною вже допомогла стати переможницею не лише аматорських стартів, а й виграти марафони в Бидгощі, Единбурзі, Тулузі.
Поїздка до Ірландії теж переслідувала цілком конкретну мету. Яку? Про це ви вже знаєте з інформаційного повідомлення про завойоване перше місце і встановлення особистого досягнення. Однак не можна не уточнити, що домогтися бажаного було складніше в зв’язку з аж ніяк не ідеальними погодними умовами (рвучкий вітер), і зі складним рельєфом траси в гірській місцевості, де один підйом змінював інший. Необхідний темп бігу групі найсильніших до тридцятого кілометра забезпечував пейсмейкер. Далі ж виокремилася трійка лідерів, до якої разом із Легоньковою увійшли дві кенійки. Одній із них вдалося невдовзі відірватися від конкуренток метрів на 150. Якщо інша невдовзі вирішила, що їй достатньо і призового місця, то Наталія знайшла в собі сили на фінішний спурт. Десь за півтора кілометра до завершення дистанції змогла наздогнати лідера, а в підсумковому протоколі вже значилася перевага українки на цілих вісімнадцять секунд.
Уже після повернення додому бережанська тріумфаторка розповіла автору цих рядків, що до офіційного старту, зазвичай, починає серйозно готуватися за три з половиною місяці. Звичайний тренувальний день передбачає дворазові тренування, під час яких долає 30-35 кілометрів. Один раз на тиждень ці 35 кілометрів пробігає за одним заходом. Каторжна, одним словом, праця. І займатися нею, погодьтеся, можуть лише ті, хто переконаний, що саме в цьому їх покликання. Тиждень після успіху в Белфасті Наталія відпочине, потім ще зо два займатиметься в ощадливому режимі. А далі знову — серйозна робота. Втім, як зізналася сама спортсменка, цього року, швидше за все, обмежиться двома марафонами — вже згаданим та осіннім. Власний досвід свідчить, що участь у трьох офіційних стартах може зашкодити здоров’ю. З минулого року, скажімо, не може позбутися болю в п’яті.
Попри останні слова, все ж наважуся порекомендувати нашим читачам наслідувати приклад Наталії Легонькової. Біг загалом і марафон зокрема нині надзвичайно популярні у світі. На старт у тому ж Белфасті, для прикладу, вийшли три тисячі учасників. Хіба не приємно почути, що серед представниць слабкої половини людства кращої за бережанку не знайшлося.