Чинний чемпіон України львівський клуб «Динамо», який у наступному, 2019 році відзначатиме 70-ліття створення команди, у поточному сезоні після двадцятирічної паузи повернувся на євроарену. З 13-го по 16-е вересня «біло-сині» були учасниками турніру групи «А» в рамках першого кваліфікаційного раунду Ліги Чемпіонів з водного поло сезону-18/19, матчі якого приймав водний майданчик басейну «Олімпік» румунського міста Брашов. Нагадаємо, суперниками львівського клубу були четверта команда Італії BPM Sport Management (Бусто-Арсіціо), срібний призер чемпіонату Франції Pays D’AIX Natation (Екс-ан-Прованс), чинні чемпіони Туреччини і Грузії – стамбульський Enka Sport та ВК «Тбілісі» відповідно, а також господар турніру, бронзовий призер чемпіонату Румунії Corona Sportul Studentesc з Брашова. Аби пробитися у наступний раунд змагань, динамівцям потрібно було за підсумками матчів у одне коло посісти місце не нижче четвертого. На жаль, виконати поставлене завдання нашим ватерполістам не вдалося.
Після повернення до Львова (у ніч з неділі на понеділок), гравці «Динамо» отримали два вихідних, а починаючи з середи, 19-го вересня, поновили тренування в рамках підготовки до матчу за Суперкубок України-2018. Почесний трофей утретє поспіль виборюватимуть дві найсильніші команди вітчизняного ватерполо останніх років – чинні чемпіон Суперліги львівське «Динамо» та володар Кубка України збірна Харківської області. Гра відбудеться у суботу, 6-го жовтня, в столиці Слобожанщини.
Тренування «біло-сині» проводять на базі басейну СКА. По завершенні заняття в третій тренувальний день керманич нашої команди Олексій Шведов відповів на питання прес-служби ВК «Динамо». Звичайно, говорили про майбутній Суперкубок та старт нового чемпіонату Суперліги, однак левова частка розмови була присвячена матчам динамівців у Лізі Чемпіонів у Брашові.
– Перед нами було поставлено конкретне завдання – вийти у другий раунд кваліфікації Ліги Чемпіонів. Виконати його, на превеликий жаль, нам не вдалося, – розпочав розмову Олексій Володимирович. – Тож виходячи з результату, а це, як відомо, головне в спорті, загальні враження від участі «Динамо» у турніру в Брашові, негативні. Звичайно, ми надіялися й вірили, що попадемо у четвірку, однак з низки як об’єктивних, так і суб’єктивних факторів, не судилося… Втім, як вчить народна мудрість, кожна палиця має два кінці. Так само й у кожній події мають місце як негативні моменти, так і позитивні.
– І що ж позитивне ви, як тренер, можете відзначити у грі своїх підопічних в поєдинках Ліги Чемпіонів?
– Власне про гру ми поговоримо трохи пізніше, а зараз я хочу побалакати про інше, а саме про те, що «Динамо» рівно два десятиліття на брало участі в офіційних змаганнях континентального рівня. Тому я вважаю, що вже сам факт того, що ми зіграли у єврокубковому турнірі та ще й у найпрестижнішому змаганні – Лізі Чемпіонів, це вже величезний позитив. Причому не тільки для «Динамо», для львівського спорту, а й загалом для ватерполо усієї України. Також візьму на себе сміливість сказати, що хоча ми й не досягли позитивного результату, але й провальним наш виступ аж ніяк назвати не можна. Підтвердженням цього є те, що багато хто як із тренерів команд наших суперників, так і серед суддів турніру та функціонерів Європейської спільноти водних видів спорту, що були присутні на іграх, підходили до нас і казали, що вони відкрили для себе українське водне поле. При цьому не приховували, що вважали нас відвертими аутсайдерами, які від усіх команд-суперниць отримають, як то кажуть, повну торбу м’ячів і програють всі свої поєдинки з розгромними рахунками. Я також вважаю, що ми зіграли гідно і придбали безцінний досвід. Переконаний, цих п’ять матчів дали «Динамо» більше, ніж кілька сезонів Суперліги разом взяті. Також важливо, що ми наочно показали Європі, що в Україні водне поло живе і воно не на зачаточному рівні. Так, навіть до хорошого середнього європейського рівня ми наразі не дотягуємо, але потенціал у нас є. Та для цього потрібно постійно грати у Європі – як в офіційних змаганнях, так і в товариських турнірах. Тому зараз головне, зробити правильні висновки і рухатися далі. Але якщо наступний наш виступ у єврокубках буде знову через двадцять років, то тоді можна однозначно сказати, що усі зусилля та кошти, які ми і керівництво клубу затратили на участь в цьогорічній Лізі Чемпіонів, пішли на вітер.
– Давайте перейдемо до причин, що не дозволили «Динамо» пробитися у другий раунд кваліфікації Ліги Чемпіонів?
– Переконаний, що однією з головних причин якраз і є той факт, що ми так довго не грали у єврокубках. Зрозумійте, аби досягати якихось результатів в офіційних змаганнях континентального рівня, необхідно бути своїми у Європі. У нас немає жодного авторитету на континенті, бо про Україну, як про ватерпольну державу, ніхто нічого не знає. Воно й не дивно, бо ми в себе практично ніяких серйозних міжнародних турнірів не проводимо, ніде участі не беремо. В кращому випадку, заявимося на першість Європи, швиденько кваліфікацію програємо і все… Про що казати, коли наша національна збірна за увесь минулий сезон зіграла п’ять матчів і то два з них проти Чехії та Литви, де справи з водним поло йдуть ще гірше, ніж у нас. Тому повертаючись до Ліги Чемпіонів, красномовним є той факт, що ми усі п’ять матчів грали в синіх шапочках, тобто нас сприймали андердогами в кожному з поєдинків за нашою участю, навіть з ВК «Тбілісі». Та й судді ставилися відповідно. От і вийшло, що в останній, вирішальній грі з турками нам не зарахували два чистих голи з вільного кидка, які забив Срджан Антонієвіч. А ми ж програли 8:9… Досвід і авторитет – це неймовірно важливі чинники для досягнення високих результатів, а набуваються вони роками.
– Виходить, коли оцінювати рівень командної гри «Динамо», то ви ставите своїм підопічним оцінку, як мінімуму, «задовільно»?
– «Задовільно» можна було б ставити, якби ми посіли місце не нижче четвертого і зараз би готувалися не до матчу за Суперкубок України, а до другого раунду кваліфікації Ліги Чемпіонів. Та й загалом тренер завжди має претензії як до команди в цілому, так і до кожного з гравців зокрема. Навіть коли команда виграє серйозний офіційний турнір, а в нашому випадку так й поготів – ми ж не виконали навіть завдання мінімум.
– Чи вдалося втілити в життя увесь план підготовки до Ліги Чемпіонів?
– В принципі, так, але нам забракло ігрової практики та зіграності. Ми заклали хороший фундамент функціональної готовності, під Лігу Чемпіонів підсилили склад досвідченими легіонерами з Хорватії, за плечима яких і чимало матчів у Лізі Чемпіонів та в інших єврокубкових турнірах. Перейшли в «Динамо» і кілька провідних гравців збірної України. Думаю, склад у нас цілком боєздатний і він просто зобов’язаний був виконувати поставлене завдання. Але далася взнаки недостатня зіграність. З трьох хорватів з нами достатньо часу тренувався тільки Марко Мартініч. Натомість вищезгаданий Срджан Антонієвіч та Юре Марелья прилетіли у Львів буквально напередодні Відкритого Кубка Львова, у якому ми грали, не провівши з «Динамо» жодного тренування. Звісно, ми розраховували, що в ході ігор турніру вони зуміють більш-менш налагодити взаєморозуміння з новими партнерами. Все ж вони гравці дуже високого класу і мають величезний досвід – це, за нашими розрахунками, мало допомогти їм максимально швидко знайти спільну мову з новими партнерами. Однак рівень суперників виявився занизьким, а коли ти не відчуваєш серйозного супротиву, то зігратися за таких умов нереально.
– То чому ж організатори Відкритого Кубка Львова не запросили більш сильні команди з-за кордону?
– І ми знову повертаємося до авторитету України, як ватерпольної держави. Адже попередньо ми мали домовленості з тренерами команд із Сербії та Словенії. Ніби дали добро на участь і французи. Але коли почалися перемовини безпосередньо із їхніми керівниками та президентами клубів, що ті прямо казали, що не бачать користі від участі в матчах проти українських команд. Сподіваюся, що тепер, коли нас побачили в Лізі Чемпіонів, то їхнє ставлення до українського ватерполо зміниться в кращу для нас сторону. Ну а повертаючись до підготовки до матчів Ліги Чемпіонів, виходило, що після Відкритого Кубка Львова у нас було лише два дні на тренування вдома – 10-е і 11-е вересня. А вже в ніч на 12-е число ми відправилися до Брашова.
– І як ви оцінюєте гру хорватів у Брашові – вони виправдали покладені на них сподівання?
– У самовіддачі та бажанні я їм відмовити не можу. Однак через недостатню зіграність з рештою гравців, хорвати дуже часто намагалися, що називається, зметикувати на трьох – вирішити долю того чи іншого епізоду в атаці своїми силами. Звісно, суперники це бачили і тим самим наша варіативність в атаці зменшувалася, а це не могло не позначитися на результатах. Ми сподівалися, що першу кваліфікацію Ліги Чемпіонів зуміємо пройти завдяки кращій кадровій комплектації нашої команди, завдяки більш високій виконавчій індивідуальній майстерності наших гравців. А вже до другої кваліфікації у нас буде більше часу, аби налагодити командні дії та взаєморозуміння між легіонерами і українцями. Тобто, ми розраховували, що команда буде прогресувати.
– Ще пізніше за хорватів, вже безпосередньо перед іграми в Брашові, до «Динамо» приєднався харків’янин Микита Апостол, який взагалі не проходив тренувальних зборів. Тепер, коли матчі Ліги Чемпіонів позаду, вважаєте виправданим його запрошення в команду на такий відповідальний турнір?
– Скажу прямо, Микита нічого особливо неймовірного для команди у Брашові не зробив, але й не можна сказати, що зіграв провально. Так, він не був готовий функціонально, тим більше, що вимоги до матчів Ліги Чемпіонів дещо інші, м’яко кажучи, ніж до поєдинків Суперліги. Зокрема, в одному з матчів ми його випустили у стартовій шістці, то вже після першого періоду він більше не був помічник команді… Ми розраховували, що Апостол нам допоможе, бо він шульга і володіє хорошим кидком з другої лінії. Однак він далеко не завжди виконував установку – чомусь його тягнуло в атаці не на ту позиції, на якій він мав би діяти. Так, він забив парочку хороших голів, однак я переконаний, що користі від нього мало бути на порядок більше.
– У «Динамо» грав ще один харків’янин – захисник Олександр Абрамов…
– На відміну від Апостола, Абрамов з нами пройшов усі літні збори і це позитивно позначилося на його взаємодіях з партнерами – він «притерся» до гри команди і в принципі не випадав з колективних дій. Олександр також закинув кілька хороших м’ячів, але було в його грі і достатньо помилок. Те саме стосується нашого другого стовпа Володимира Войтенка, який на цій позиції міняв Юре Морелью. Грати стовпа у сучасному ватерполо неймовірно складно. Тим не менше Войтенко мав чимало хороших моментів, але не завжди йому вдавалося їх втілити у голи.
– Упродовж матчів ви використовували усіх польових гравців, але склалося враження, що менше за інших ігрового часу мав Роман Грищук.
– Почнемо з того, що Роман – наймолодший гравець серед тих, хто грав у Лізі Чемпіонів. Так, були ще 17-річні Максим Осика і Костя Алєксєєв, але вони взяли участь лише в одному поєдинку, тому я зараз їх обох не беру до уваги. Тепер по вашому питанню: Роман грає центрального захисника, а в нас на цій позиції також діють Абрамов і Мамєтьєв. Вони і старші, і досвідченіші. Однак Роман вміє краще за них обирати позицію. Я вважаю, що саме у Грищука загалом в команді найбільш «світла» голова у плані ватерпольного інтелекту. Він чи не найкраще розуміє гру, вміє її читати, що дуже допомагає йому приймати найбільш правильні та адекватні рішення в тому чи іншому ігровому епізоді. Та є у нього й дуже серйозний недолік – він важить лише 76 кг. А ефективно протидіяти на серйозному рівні проти сучасних стовпів з такою живою масою – справа безнадійна, бо його просто будуть весь час продавлювати. Тому Романові слід нарощувати м’язову масу, покращувати плавальну підготовку та міць своїх кидків. Переконаний, за належної роботи у нього хороше майбутнє, бо потенціал дуже серозний.
– У сучасному ватерполо, як і в інших командних ігрових видах спорту, воротар – це половина успіху, а то й більше.
– Костянтин Нікольський загалом відстояв у рамці непогано. Однак, на жаль, у вирішальній грі з туками він провів чи не найгірший свій поєдинок з тих чотирьох, в яких стояв у рамці. Зокрема, пропустив три м’ячі у ближній кут від одного й того ж гравця – 12-го номера Ялкіна. Думаю, тут позначилися два фактори. Перший – психологічний тиск через відповідальність за результат. А досвіду подібних матчів у Нікольського дуже-дуже мало. Другий – напередодні гри він трохи прихворів. Саме тому в грі з французами ми на заключну чверть поставили у ворота Нестора Бабського, який відіграв і весь поєдинок з італійцями. Однак особливою стабільністю та надійністю він не відзначався. Втім, які можуть бути претензії до 18-річного юнака? Питання, швидше, риторичне.
– Тепер давайте поговоримо про ваших суперників у Брашові. Судячи з усього, на голову сильнішим за інших був італійський клуб BPM Sport Management?
– Так, однозначно. Складалося враження, що італійці і решта команд грали в різне водне поло. Аби не бути голослівним, скажу, що у французів, які в підсумку стали другими, вони на екваторі гри, тобто після другого періоду, вигравали 7:0! І з іншими командами вони так само грали першу половину основним складом, робили солідний запас, а вже після великої перерви випускали резервістів.
– Тим не менше, ви в першому періоді з ними зіграли 2:2 і навіть вели в рахунку 2:1.
– Думаю, тут мала місце недооцінка італійцями нашої команди. Хоча треба віддати належне й моїм підопічним, які діяли грамотно і без надмірних хвилювань.
– А що змінилося в другій чверті, яку «Динамо» програло 1:9?
– Саме тут ми й відчули, що BPM Sport Management грає в інше водне поло, ніж ми. Італійці почали застосовувати командний пресинг і включили максимальні швидкості. Але користь від таких матчів дуже велика – хлопці на власній шкірі відчули, що таке справжній сучасний командний пресинг і наочно побачили, як його потрібно проводити. Італійці в прямому значенні слова не давали нам дихнути і змусили нас фактично забути про будь-які атакувальні дії.
– З французами та румунами можна було чіплятися за очки?
– Звичайно. Французи, щоправда, трохи краще виглядали, але якби не помилка Мартініча наприкінці третього періоду, коли ми могли реалізувати більшість і зробити рахунок 7:8, а вийшло, що самі пропустили і стало 6:9, то хто знає, чим би усе закінчилося. А з румунами ми грали в перший ігровий день, коли ще не відійшли від важкої дороги. Та й гру розпочали з того, що на 2-й хвилині не реалізували пенальті і тут же двічі пропустили. Але по грі ми з «Короною» команди одного рівня, в цьому я переконаний на сто відсотків.
– Гру з ВК «Тбілісі» ви також розпочали з того, що горіли 0:2.
– Так вийшло, що ми в усіх іграх пропускали першими, причому тричі програвали по 0:2. Але з грузинами нам вдалося «перекусити» матч. Коли бути об’єктивним, то слід сказати, що тбілісці поступалися усім суперникам. Але воно й не дивно – у них зовсім молода команда і в першу чергу їм бракувало функціональної витривалості. Однак усі їхні гравці добре навчені і в тактичному, і технічному плані. Та й досвіду їм не бракує – вони регулярно грають у різних міжнародних змаганнях. До того ж усі їхні тренери багато років грали в серйозних європейських чемпіонатах і мають, що розповісти та показати своїм підопінчим. Думаю, у грузинських гравців хороше майбутнє і збірна Грузії й надалі, щонайменше, регулярно гратиме у фінальних частинах чемпіонатів Європи в різних вікових категоріях.
– До вирішального матчу з Enka Sport багато було розмов, що «Динамо» повинно вигравати у чемпіона Туреччини. Однак сталося не так, як гадалося.
– Я й зараз переконаний, що ми сильніші за команду зі Стамбула і якби ми з ними зіграли, наприклад, серію з п’яти матчів, то виграли б з них чотири. Але про що тепер говорити, коли в самій важливій для обох команд грі програли саме ми. Про суддів я вже казав, так само, як і проти три голи Ялкіна у ближній кут. У Enka Sport є два явних лідера – чорногорець Дамір Буріч, який веде гру і володіє потужним кидком та грецький стовп Хрістодулос Коломвос. Останнього ми повністю нейтралізували: якщо в попередніх іграх він забивав по чотири–п’ять м’ячів, то з нами залишив майданчик «сухим». Та й Буріч нам забив лише двічі. Здавалося, головне завдання в обороні ми виконали. Та виявилося, ми не були готовими до того, що гру будуть брати на себе турецькі гравці…
– Коли грають рівні команди, то чи не вирішальним чинником стає реалізація більшості. В цій же грі вийшла в цьому плані парадоксальна ситуація: ми реалізували три спроби з десяти і забили пенальті; турки ж усі свої голи провели з гри – п’ять разів ми грали в меншості і жодного м’яча не пропустили.
– Таке трапляється у водному поло не часто. Ми насправді дуже добре захищалися в меншості, але на жаль, наробили купу помилок при грі в рівних складах і тут треба добряче розбиратися. Та й з реалізацією у нас було не все гаразд, бо 30 відсотків – це далеко не той показник, яким можна бути задоволеним. Для прикладу, в грі з ВК «Тбілісі» ми мали 55 відсотків реалізації. Необхідно прагнути, аби таким, а то й ще вищим був показник реалізації в кожній грі. Тоді й виграти ми будемо значно частіше.
– Ліги Чемпіонів для «Динамо» в цьому сезоні уже пройдений етап. Попереду Суперкубок.
– Так. Саме тому після повернення додому ми дали гравцям на перепочинок лише два дні, а вже з середи тренуємося на басейні СКА. Готуємося до гри 6-го жовтня за Суперкубок проти збірної Харківської області. Інтрига в нашому принциповому протистоянні має місце завжди, а тут ще й у суперника змінився головний тренер. Також не будемо забувати, що грати нам доведеться на чужому майданчику, а значить у харків’ян буде перевага у підтримці трибун. Однак ми налаштовуємося тільки на перемогу. Наступного року виповнюється 70 років створення нашої команди «Динамо». Тож ми, аби гідно зустріти ювілей, ставимо завдання виграти і Суперкубок, і чемпіонат Суперліги, і Кубок України.
Прес-служба ВК «Динамо» Львів