Хто сказав, що бокс – це чоловічий спорт? Звичайно, гармонійніше виглядає, коли б'ються чоловіки, але жінки теж не пасуть задніх. Золотоносна спортсменка Олена Овчиннікова доводить усім любителям бойових мистецтв, що жінки також досягають значних результатів у цій справі. І доказом цього є усі її нагороди, пояси, визнання, адже спортсменка – неодноразова чемпіонка світу за різними версіями. Та дівчина не зупиняється на досягнутому. Про свої мрії у здобуванні титулів, захоплення поза спортом та улюбленого друга – собаку Ярого – Олена розповіла журналу «Егоїст».
- Мабуть, стандартне питання: як дівчина обрала для себе такий вид спорту – кікбоксинг?
- Не знаю, чи це дуже відрізняється від того, як у такий спорт потрапляють хлопці. Можливо, через те, що у дитинстві любила дивитися фільми про бойові мистецтва. Незважаючи на те, що з п'яти років займалася різними видами спорту (танцями, плаванням, гімнастикою). А в тринадцять років вирішила займатися боксом.
- Наскільки я знаю, ти переїхала до Львова з Дніпропетровська. Не складно було займатися кар'єрою в іншому місті?
- Ні. Я починала з Дніпропетровська, потім їздила іншими містами. Скрізь було тяжко знайти людей, які хотіли б зайнятися розвитком дівчат. А у Львові тренером став мій промоутер. Мені потрібно було переїхати сюди і тренуватися.
- Що було найскладнішим у будуванні кар'єри?
- Насправді, найскладніше знайти людей, які би хотіли цим займатися. Не спортсменів, а тренерів, промоутерів. Тренуватися можна будь-де, але мало хто хоче приділяти увагу пошуку боїв, змагань. В Україні загалом досить тяжко організувати спортсменів, вивести їх на міжнародний рівень, влаштовувати їм змагання. В нас дуже багато хороших спортсменів, і їм не вистачає людей, які ними займалися б. Особливо на державному рівні підтримка дуже слабка. Наскільки я знаю, навіть в Росії та Білорусі держава набагато серйозніше ставиться до спортсменів. У нас можна знайти інвестора, але для того, щоб у спортсмена вклали гроші, потрібно їздити на змагання і виборювати звання, а для початківців це досить складно.
- Хто чи що надихає на заняття спортом?
- Насамперед – ціль. Я ще з дитинства поставила її собі та намагаюся добиватися. Вона допомагає мені рухатися.
- Чим змушена була пожертвувати заради кар'єри?
- У минулому довелося залишити вільний час. Зараз практично не маю можливості займатися тим, що колись любила робити. Довелося пожертвувати родиною. Оскільки рідні залишилися у Дніпропетровську, а я переїхала сюди. Досить рідко мені вдається з'їздити додому на кілька днів. Через постійні тренування приділяю менше часу особистому життю.
- Скільки часу на день тривають тренування?
- В той період, коли заплановані змагання, тренування проходять тричі на день щодня. Якщо мають бути прохідні змагання, то тренуємося по одному разу на день також щодня. Загалом, ми завжди тренуємося щодня. Навіть у неділю виганяють на пробіжку.
- А у підлітковому віці не було важко сприймати постійні навантаження? Не хотілося розслабитися і закинути тренування?
- Якщо порівнювати сьогоднішнє покоління підлітків і моє, то зараз діти себе трохи шкодують. Коли я була підлітком, мені треба було тільки давати тренування. Я могла їх по п'ять на день проводити, цілими днями сидіти у тренувальному залі. І мені завжди було замало (сміється).
- Маєш безліч титулів (навіть усі не перелічити), а який з усіх подобається найбільше? Який був найбажанішим?
- Найбажанішим був, звичайно, титул Чемпіона світу. Перший я здобула за правилами К-1, а другий – з тайського боксу. Перед цим у мене був пояс Інтерконтинентального чемпіона з боїв без правил, але він на рівень нижчий, ніж за К-1. Та, все ж, приємно.
- Про який титул ще мрієш?
- Я б хотіла здобути по боях без правил пояс саме Чемпіона світу, а не Інтерконтинентальний. Ще хотіла б отримати пояси з іншої версії, тому що є багато федерацій, розділів. Тобто, ще є над чим працювати. Є пояс WBC – досить розповсюджений у боксі, його вважають дуже престижним. І якби я його отримала, то була б дуже щаслива (сміється). А ще хотіла б перемогти у Чемпіонаті світу з тайського боксу за версією IFMA.
- Чим ти ще захоплюєшся? Ян любиш відпочивати?
- Раніше захоплювалася малюванням, але, на жаль, зараз не маю часу на це заняття. Дуже люблю коней, і, знову ж, не вистачає часу. Ще в мене є величезне бажання мати мотоцикл, от скоро планую його придбати. Люблю активний та енстремальний відпочинон. Звичайно, іноді хочеться й спокою. Нікого не бачити і не чути. Навіть романтичні прогуляний часом приносять більше задоволення, ніж екстрим.
- Знаю, що маєш собаку. Він також займає багато часу.
- Так. Мучить мене щоранку (сміється) - потрібно бігати, гуляти. З ним. звісно, легше і цікавіше бігати. Не дає розслабитися.
- Про зйомки у кліпі гурту "Тартак" в тебе. напевно, питають при кожній можливості. Але, все ж, розкажи, що було найцікавіший у цій роботі?
- Насправді, мені сподобався процес зйомок. Багато хто мене залигує, чи не страшно було перед камерою працювати, але я камер навіть не помічала. Я просто сприйняла це як приємну роботу.
- Як у дівчини, яка може постояти за себе, складається особисте життя? Хлопці не лякаються, що ти можеш виявитися сильнішою за них?
- Насправді, хлопцям це цікаво. Ще не зустрічала таких, кого б справді це лякало. Я ж не прикладаю до них свої уміння. Я звичайна дівчина, але хлопцям цікавіше, тому що я не зовсім жіночих поглядів, а й маю захоплення, які їх приваблюють.
- Кар'єра спортсмена не вічна, ти маєш якісь задуми чи бажання щодо подальшої своєї діяльності?
- Планує зайнятися тренерством найближчим часом. А у подальшому можна робити будь-що. Маю хист до багатьох занять. Головне - вільний час і бажання.
- Чи маєш якийсь секрет успіху?
- Гадаю, не лише у мене, але й у всіх секрет успіху один: потрібно мати бажання. Часом буває ліньки, але головне - зірватися та робити. Тоді буде І результат. А копи буде результат - будуть нові досягнення.