Наприкінці вересня цього року у місті Миколаїв відбувся абсолютний Чемпіонат України з кіокушинкай карате. Дрогобичанка Олеся Коваль виборола перемогу та отримала ліцензію на Чемпіонат Європи, який відбудеться 22-23 листопада у Будапешті. Ми поспілкувались із юною спортсменкою, яка поділилася враженнями від перемоги та подробицями особистого життя.
Вітаємо тебе з титулом чемпіонки України. Це твоя перша перемога такого масштабу?
Дякую! Ця перемога є для мене особливою, хоча я вже ставала багаторазовою чемпіонкою України. Раніше перемагати було легше, бо ми змагались у рукавицях та жилетах. Цей чемпіонат для мене був найважчим, бо я перейшла у категорію «молодь». Відповідно б’юсь голими руками. А тому травм не уникнути. Цьогорічні змагання пройшли на високому рівні. Мені дуже сподобалась організація та справедливість суддів.
Хто був твоєю групою підтримки?
На чемпіонат зі мною їздив голова Волинської федерації сенсей Віктор Москвич. Також зі мною був мій коханий – Анатолій Сеник. Він – моя підтримка та опора. Вважаю, що саме завдяки коханому у мене стільки перемог. Батьків з собою на змагання не беру, оскільки не хочу, щоб вони хвилювалися. Моя мама дуже хвилюється. Іноді після чемпіонату бачу на екрані телефону 100 пропущених дзвінків. І це не перебільшення (сміється-авт.). Тато ж навпаки підтримує мене, мотивує і дуже гордиться моїми перемогами.
Твій хлопець також спортсмен? Не задумуєтесь над створенням власної сім’ї?
Моє найбільше щастя в тому, що ми з моїм обранцем йдемо в одному напрямку. Ми разом тренуємо дітей, готуємось до змагань. Фактично спорт і поєднав наші серця, адже ми познайомилися на змаганнях. Я дуже щаслива, що доля подарувала мені таку людину.
Звичайно, що мрії та плани стосовно створення сім’ї у мене є. Просто вважаю, що на все свій час. Впевнена, що як тільки у мене з’явиться сім’я, а згодом діти, мій світогляд та цінності кардинально зміняться. Адже тоді я нестиму відповідальність не тільки за своє життя. Щоправда точно знаю одне: своїх діток буду виховувати у спортивному дусі.
Зі скількох років ти займаєшся карате?Хто або що наштовхнуло тебе саме до цього виду спорту?
Коли мені виповнилося 6 років, я попросила тата записати мене на бокс. Оскільки він вважав, що цей вид спорту є не найкращим варіантом для дівчинки, то відвів мене у музичну школу. До речі, любов до музики у мене не зникла і досі. Музика – це така собі протилежність спорту, яка додає балансу у моє життя. Коли я почала займатися карате? Мені було 10, у зал мене привела моя мама. Дуже добре пам’ятаю цей день, адже тоді я перемогла усіх хлопців(сміється-авт). Тренер Олександр Золочевський одразу побачив мій потенціал, взяв під свою опіку. Саме він вивів мене на цю дорогу перемог. За це я йому безмежно вдячна.
Якою була твоя перша перемога?
Перемогу я здобула на своїх перших змаганнях у Львові. Навіть ім’я суперниці пам’ятаю – Оксана Пилипович. Ми, до речі, з нею бачились на цьогорічному чемпіонаті України. Згадую, що тоді хвилювання було долати дуже важко. Мені було 11 років, але, незважаючи на вік, батьків зі мною не було.
Як часто чуєш, що карате – не дуже жіночий вид спорту?
На моєму шляху зустрічалась велика кількість людей, яка відмовляла мене від цього виду спорту. Доволі часто я чула: “Ти ж дівчина, карате – це травми. Краще йди на танці.” Та мою тверду позицію ніхто не зумів зламати. На мою думку, сьогодні уже стерлася межа між чоловічими та жіночими видами спорту. Кожен обирає те, що до душі.
Хто тебе мотивує? Де черпаєш натхнення?
Мене мотивують мої батьки, хлопець та мої вихованці. До слова, я треную діток з 15 років, за цей час зрозуміла, що тренер має не просто тренувати, а показувати результат. Саме тоді діти прагнуть стати кращими, тягнуться до свого наставника. Ви не уявляєте, якими важливими для моїх вихованців є медалі, які я показую їм після своїх змагань. Діти радіють разом зі мною, одразу починають ставити вищі цілі.
Наприкінці листопада відбудеться Чемпіонат Європи у Будапешті. Як триває твоя підготовка?
У 2016 році я здобула перемогу на Чемпіонаті світу саме у місті Будапешт. Мені буде дуже цікаво порівняти цьогорічні змагання із попередніми. Зовсім скоро я почну тренуватись у посиленому режимі, адже до змагань залишається мало часу.
Як вважаєш, у спорті головне – це перемога?
Особисто для мене у спорті перемога – це головне. Хоча і поразки вчать нас чомусь, мотивують, показують, що саме ми не допрацювали . Проте, спорт – це коли або ти, або тебе. Тому перемога, звичайно, є важливою.