XV Олімпійські ігри відбулися у Гельсінкі (Фінляндія) 19 липня – 3 серпня 1952 року. Взяли участь 4925 учасників (518 жінок) із 69 країн. Розігрувалися 149 комплектів олімпійських нагород у 17 видах спорту. Найбільше медалей здобули представники США – 76 (40 золотих, 19 срібних, 17 бронзових), СРСР – 71 (22, 30, 19) і Угорщини – 42 (16, 10, 16). У складі збірної СРСР виступали 25 спортсменів України, які здобули 9 золотих, 11 срібних та 1 бронзову нагороду.
Оргкомітет Олімпіади надіслав Москві 1950 року запрошення взяти участь в Іграх, і через два роки 381 радянський спортсмен (у тому числі 49 жінок) прибув до столиці Фінляндії. Вперше на Олімпійських іграх зустрілися країни-лідери двох політичних систем – СРСР і США. Саме у Гельсінкі розпочалося протистояння спортсменів соціалістичних і капіталістичних країн.
Відкриття відбулося 19 липня на стадіоні, який був збудований ще до Ігор 1940 року, провести які завадила війна. Олімпійський вогонь запалив дев’ятиразовий олімпійський чемпіон бігун Пааво Нурмі, а в небо злетіли шість тисяч білих голубів. Прапороносцем радянської команди став прославлений український важкоатлет Яків Куценко, який був головним тренером команди штангістів. Уже першого змагального дня до команди СРСР прийшла перемога: чемпіонкою стала Ніна Пономарьова, яка перемогла у метанні диска. На п’єдесталі стояли і її подруги – Єлизавета Багрянцева і Ніна Думбадзе. У штовханні ядра перемогла ленінградка Галина Зибіна. Більше медалей у легкій атлетиці не було. Зате офіцер чехословацької армії Еміль Затопек здобув їх аж три – у бігу на 5 і 10 км та у марафоні, який він біг вперше у житті. Сімейні здобутки поповнила його дружина Дана Затопкова, яка найдалі метнула спис.
Але найбільший фурор зробили радянські гімнасти, які перемогли в командному та особистому заліку, назбирали медалей і на різних снарядах. львів’яни Віктор Чукарін (4 золоті, 2 срібні) і Дмитро Леонкін (“золото” і “бронза”) повернулися додому, увінчані славою олімпійських чемпіонів. Скромніше виступили львівські фехтувальники – Іван Комаров та Аполлінарія Плеханова, перша олімпійка зі Львова.
Усі радянські довідники стверджували, що у неофіційному командному заліку перше місце розділили команди СРСР і США, які набрали по 494 очки, хоча медалей у американців було трохи більше. Але згодом виявилося, що керівники радянського спорту приписали собі сім очок! Їх можна зрозуміти: нічия у командному заліку дозволяла говорити, що радянські спортсмени в Гельсінкі були не гіршими за американських. Такий підсумок Сталіна міг би задовольнити, якби не поразка футболістів в 1/8 фіналу від ворожої йому Югославії (5:5, 1:3). Згодом було прийнято рішення базову команду збірної, ЦДСА, розпустити з таким формулюванням: «За завдання серйозної шкоди репутації радянського спорту». Тому і не було урочистої зустрічі спортсменів у Москві, а Чукарін разом із гімнасткою з Києва, теж дворазовою олімпійською чемпіонкою Ніною Бочаровою, простояли на вокзалі у черзі за квитками додому цілий день…
Олімпіада-1952 запам’яталася не тільки своїми рекордами, дебютом спортсменів СРСР, а й кричущим ляпсусом. Ті Ігри увійшли в історію як Ігри, які не були закриті. На церемонії закриття змагань тодішній президент МОК швед Зігфрід Едстрем виголосив широку промову і настільки розійшовся, що забув закінчити свій виступ словами: «Оголошую Ігри ХV Олімпіади закритими»…