Родина Маркевичів така ж багата футболом, як сама Іспанія, у якій працевлаштувався Остап - онук Богдана та син Мирона, відомих людей не тільки в Галичині, але далеко за межами України. Українець ділиться своїми знаннями і допомагає молодим іспанцям вибиватися у люди. А ще він чудово розуміє, що у нас на сході війна, яка «забирає» людські життя, а поранені потребують …допомоги. Отака вийшла наша розмова…
- Остапе, де вчилися і що знали про гру мільйонів? Невже крадькома студіювали тренерські зошити батька?
- (З посмішкою на обличчі) Треба розуміти, що футбольній науці немає меж. Тут усе, як у побутовій техніці щоденно щось змінюється і покращується. Футбол, як і м’яч під час гри на місце не стоїть. У світовій практиці достатньо фахівців, які не закінчували вищих тренерських курсів, ставали тренерами світового рівня. Чи я читав батьківські конспекти? Аякже! А ще більше ми розмовляли на футбольні теми. У нас без цього не обходилось. Я поглиблював знання і продовжую це робити. Велика заслуга у цьому тата. Батьківські поради для мене досі на вагу золота. Саме тато заклав у мені міцний фундамент тренера. До того ж, завдяки його турботі, я з дитячих років перебував у футболі.
- Ти працюєш у команді «Вільярреал». Що таке бути тренером в Іспанії та за що відповідаєш?
- Відповідаю за індивідуальну підготовку гравців, третьої команди «Вільярреал», що бере учать у змаганнях третьої іспанської ліги, Політика клубу є такою, що в команді не може бути гравців старше 21 року. Для молодих футболістів це, своєрідний трамплін у великий футбол. Спортсмени розуміють, що кожен їхній трудовий крок наближає їх до складу першої команди, а завдання клубу полягає у створенні молодим футболістам ідеальних умов праці. Завдяки чому вони вливаються у професіональний футбол. У третій лізі Іспанії достатньо ветеранів футболу, які підвищують рівень змагальності ліги. Футболісти сильно мотивовані та віддані улюбленій роботі, як на тренуваннях так і у матчах. Ця ліга на дуже високому рівні.
- Чи у молоді є розуміння того, що вони потрібні футболу, а не навпаки?
- Безперечно! Молодь це знає і відчуває, адже вона росте та розвивається на засадах загальної довіри. Не зайві тут і виховання батьків. Хоча й не обходиться без проблем, які з собою «несе» молодий вік. Із подібними явищами стикаються футболісти й в Україні. Спілкуючись щоденно з молодими іспанцями, доходжу висновку, що вони певні свого завтрашнього дня і особливо не переймаються побутовими проблемами, це дає змогу повністю викладатись на тренуваннях. Проте часом декого з них доводиться переконувати, що у житті, як і у спорті не все так просто.
- Ви у цій команді, такий собі духовний натхненник…
- Коли приступив до виконання своїх обов’язків, іспанці ставились до мене з пересторогою, хоча повсюди отримував підтримку від керівництва клубу і старших колег. На заході так заведено, якщо тобі довірили роботу, то ти працюєш без оглядки. Багато речей формується на загальній довірі та одночасно високому рівні професіоналізму. Моїм головним завданням не є здобуття першого місця у таблиці, а те щоб молоді футболісти покращували свою майстерність і пробивалися до першої команди. Це найважливіший результат.
- Національна команда Іспанії, як і її клуби «штампують» всілякі футбольні трофеї. Що треба змінити в Україні аби наші клуби бодай наблизилась до того рівня?
- У нас якось так завелося, що у найбільш відповідний момент чи у дуже важливих матчах завжди чогось бракне. То фізичних кондицій, то вміння, а ще в Україні дуже поширене слово …мотивації. Я завжди кажу: «Чоловіче, ти взявся за важку роботу, тож будь добрий її солідно виконати і не шукай оправдань». В історії іспанського футболу всяке траплялось. Іспанці також переживали важкі часи, навіть включно до 90х років. Проте, іспанці спромоглися навести порядок у дитячо-юнацькому футболі, чітко його сруктуризували, після чого їхні досягнення зросли у стократ. Кількість кандидатів до національної команди Іспанії просто вражає. Тут навіть на дитячому рівні, для прикладу, не можливо вносити зміни в календар, а діти знають що потрібно цілий тиждень добре тренуватися, бо у суботу буде гра. Там дітей готують до вимог професіонального футболу.
- Люди які працюють у дитячо-юнацькому футболі України чудово знають тутешні проблеми. Першочергово це підстави і неадекватне суддівство, яке підриває моральність українських дітей. Ці всі проблеми пізніше переносяться на професійний футбол. Не можна «засипати» футболістів і грошима, тому вони втрачають мотивацію, або місяцями їм не виплачувати ані копійки. Професійний спортсмен повинен отримувати адекватні гроші за свій важкий труд. Спорт вимагає чіткості, а результат забезпечують спортсмени. Та найголовніша та фундаментальна річ, те що українці повинні позбутись совкового менталітету, який гальмує увесь процес і не тільки у футболі.
- Донецький «Шахтар» за всіма мірками солідний клуб, але поступився місцем у Лізі чемпіонів значно скромнішим швейцарцям. Недооцінили суперника?
- Тут, на мою думку, головна причина у зміні тренерського штабу, а не прорахунках клубу. Фонсека досить солідний наставник, але на перших порах йому забракло розуміння українських реалій. Експерименти зі складом та перестановки гравців зіграли ключову роль. Коли ж португальцеві вдалося нормалізувати становище, «Шахтар» став одною з кращих команд року в Європі.
- До недавнього часу голосно в Європі було й про «Металіст»…
- Це були гарні часи. Скільки яскравих моментів нам довелося пережити. Коли клубними справами займалися професіонали все було гаразд. Після того, як харківський клуб перейшов у руки випадкових людей, самі знаєте, що з ним сталося. Особисто для мене це неймовірна втрата, а навіть трагедія. Сподіваюсь, що «Металіст» ще відродиться. Зрештою, зараз «Дніпро» скочується у ту ж прірву.
- Обидва ці клуби на європейський рівень вивів Мирон Маркевич…
- Так, велика заслуга батька у тому, що «Металіст» і «Дніпро» давали виклик не тільки «Шахтареві» чи «Динамо» в Україні, але змушували себе поважати більш імениті клуби в Європі. Тепер це у минулому…
- А що діється з львівськими «Карпатами»?
- У Львові традиційно важка ситуація. Це сумно, що на «Арену Львів» приходить 1-2 тисячі глядачів. Кому потрібен такий футбол? Однак, я не вповноважений щось більше коментувати. До того ж мені не хочеться торкатися цих справ. Сьогодні, для прикладу, в Іспанії «Валенсія» «копіює діяльність» ФК «Карпати». Незважаючи, що власник клубу один з найбагатших у світі, але він далекий від футболу, через що місцева публіка його не сприймає. Зрештою, таких «президентів» достатньо в Україні. Люди повинні зрозуміти, що футбольний клуб існує не для задоволення особистих амбіцій власників клубів, а для фанатів і вболівальників які всім серцем люблять свій клуб.
- Український футбол, за такої відвідувальності, приречений залишити трибуни стадіонів …порожніми.
- Тут не тільки «відзначились» війна на сході та економічна криза в країні. Падіння рівня чемпіонату, на мій погляд, не повинно відігравати важливої ролі. Уболівальники, насамперед, повинні любити не рівень гри команди, а свій клуб та його традиції, футболістів, емблему, стадіон, місто і заповнювати вщент стадіони. Тільки у таких умовах і у кожному матчі спортсмени здатні викладатись на всі 100%, а відтак підвищувати рівень гри команди.
- В Іспанії гучне ім’я мав Коноплянка. Що йому не вдалося?
- Євген, на мій погляд, є одним з найбільш технічно обдарованих гравців Європи, але футбол це не тільки техніка, а ще це тактика гри в обороні та атаці, ось у цьому, на мою думку, йому необхідно додати. Тоді він перетвориться на рівень топ-гравця.
- В Україні у футболі не бракує людей із завищеними амбіціями, які не завжди готові до спілкування із пресою. Як воно закордоном?
- Також всяке трапляється. Хоча усі розуміють і поважають твій труд. ЗМІ зі спортом дружать, але ніхто не хоче, так званого, перегинання палиці.
- Окрім молодого українського тренера іспанців грою тішать вихованці карпатської школи Швед і Гуцалюк. Чи ваші шляхи перетинались?
- З Мар’яном ні. Знаю, що він проходить відновлення після складної травми і я йому бажаю швидкого одужання та повернення до своєї команди. А з Олексієм працюємо в одному колективі та перебуваємо у сталому контакті. Його фізичні дані відповідають найвищим світовим стандартам. Олексій дуже багато працює над собою для того щоб покращити свій рівень майстерності. Я вірю в нього і переконаний, що якщо він продовжить у цьому ж напрямку, то йому все вдасться. Так само хотів би відзначити його прогрес у вивченні іспанської мови, що є дуже важливим аргументом. На заході обов’язком залишається володіння мовою країни. Не те, що в Україні. Стараюся йому допомагати адаптуватися у новому середовищі. На Новий рік разом прилетіли до Львова.
- В Україні щорічно випускають десятки дипломованих тренерів, а роботи їм ніхто не гарантує…
- Я також навчався у Києві, і при нагоді хотів би подякувати викладачам та керівництву центру ліцензування ФФУ, що я мав змогу багато чому навчитися. Єдине, що мене непокоїть, це те що далеко не всі дитячі тренери мають змогу оплатити ці курси, адже ці знання їм вкрай необхідні у їхній подальшій професійній праці. Знання в рази підвищують якість роботи. Це б збільшило списки кандидатів до збірних команд України всіх рівнів. А ще існує така проблема, що власники клубів не довіряють молодим наставникам, які добре себе проявили в дитячо-юнацькому футболі. Я, для прикладу, вважаю, що керівництво «Іллічівця» правильно поступило, довіривши Валерію Кривенцову, який провів хорошу роботу з молоддю «Шахтаря».
- Футбол така гра, що сприяє нав’язанню нових контактів і не тільки на спортивній стезі. З ким тебе зводила доля?
- У спортивному світі усі великі люди доступні. Інша справа, що ніхто перед тобою не відкриє своїх знань. Бо уся їхня майстерність є особистим надбанням кожного з них, яку вони здобували протягом багатьох років! Я, для прикладу, спілкувався з такими велетнями, як Ернесто Вальверде, Унаї Емері, Вісенте дель Боске, Зінедіном Зіданом, а з Марселіно працював в одному клубі. До речі, кожен тренер має у своєму розпорядженні по кілька аналітиків, які допомагають йому у роботі, тому що саме аналітика зараз виходить на перший план у європейському футболі.
- Якщо доля посприяє, яким бачиш протистояння команд сина і батька на футбольному полі?
- Для публіки це міг би бути цікавий матч, але не для нашої родини. Ми один проти одного не гратимемо. Це однозначно! Мій батько надто багато зробив для футболу, щоб я йому протистояв. Мені ж до його рівня ще треба багато працювати. Хоча спортивна доля досить непередбачувана і колись може звести наші команди у якомусь поєдинку. Можливо це станеться у чемпіонаті Іспанії, або і в Україні…
- Про батьківські Винники все голосніше в Україні. Чи знайома тобі команда «Рух»?
- Звичайно! Я глибоко радію її успіхам. Адже ця команда виступає на стадіоні імені Богдана Маркевича. Хлопці стрімко взялися за справу, Дай їм Бог досягти футбольних висот. «Рух» це наша гордість. Добре, що є люди, які дбають про клуб і місто Винники. Мені ще б дуже хотілося, щоб вихованці футбольної школи «Рух» щороку поповнювали лави першої команди, тоді цей процес набере ознак логічного продовження.
- Твої дідусь і батько підняли планку прізвища Маркевич на доволі велику висоту. Тепер цю спортивну естафету продовжують онуки і діти. Мирон Маркевич при ФФУ, ви в Іспанії, а молодший брат чим займається?
- Юрій готується отримати ліцензію футбольного агента. Уже чимало футболістів готові з ним працювати. Брат чудово розуміє цю роботу. Я впевнений, що він стане не просто агентом, а фахівцем, який готовий допомагати і чесно відстоювати та захищати інтереси своїх клієнтів.
- У світовій практиці чимало відомих спортсменів є послами доброї волі та сприяють доброчинним фондам. В Україні про військових згадують лиш ФФУ, Роман Зозуля, Мирон Маркевич…
- Розумію, що маєте на увазі. Багато, хто знає про ці проблеми, але воїнам з допомогою поспішають одиниці. Також у ЗМІ повідомлення із фронту далеко не на першому місці. Таке враження, що на сході українські воїни захищають невідомо чиї інтереси. Але ж ні! Український солдат обороняє нашу Україну від дуже підступного ворога. Я у Львові, відвідавши військовий госпіталь, на власні очі переконався чим російська «доброта» обходиться захисникам нашої Вітчизни. Громадяни, а особливо політики України повинні усвідомити, якщо сьогодні не допоможеш нашому воїну, завтра годуватимеш ворога у …своїй хаті. А що стосується Романа та мого батька, то це для них є покликом серця а не їхніми діями на показ.
- Що побажаєте українцям у Новому 2017 році?
- Усім віри, надії, любові та міцного здоров’я, а країні - миру!