Сезон не провалено
Якщо поглянути на турнірну таблицю регулярного чемпіонату Суперліги, то там львівська «Політехніка-Галичина» розмістилася на передостанній, 10-й сходинці. Провал, крах і фіаско? Трохи не так. Точніше, зовсім не так. Якщо подивитися на графу «Перемоги/поразки», то тут бачимо аж 7 звитяг у 30 матчах. «Мало», - скажете ви й будете праві. Однак, не лише «сухою» статистикою можна виміряти рівень гри, розвиток окремо взятих гравців й подаровані вболівальникам емоції.
Перед стартом сезону лише повний дурень сказав би, що «студенти» практично до останнього поєдинку боротимуться за місце в плей-офф, що виграють у «Києва» та «Дніпра», які беруть участь у матчах на виліт, що видадуть серію із п’яти поспіль вікторій. В жовтні, коли команда лише утворювалася як цілісна одиниця, повірити у всі ці речі було б абсурдом вищої проби. Більшість гравців була невідомою широкому загалу: кілька екс-дублерів + гравці з великим досвідом гри у Вищій лізі. Експерти в один голос заявляли про те, що такий клуб не вартий Суперліги. Однак «зелено-білі» своєю грою, бажанням й безмежною самовіддачею довели протилежне.
Звісно, велику роль зіграла економічна криза в Україні, що стала причиною фінансових проблем «Дніпро-Азота», «Говерли», «Миколаїва» та «Одеси», яких перемагали галичани. Але хіба у «політехів» було все гладко? Та й чужі проблеми – не наша головна біль, погодьтеся.
Микола Полюляк та Антон Давидюк – вже не резервісти, а лідери
Те, чого чекав львівський вболівальник не один сезон, відбулося цьогоріч. Місцеві вихованці, найкращі гравці дубля виросли з гравців, яким виділяють по кілька хвилин за матч (і то не завжди), до тих, хто здатен ледь не самотужки вирішувати долю гри. Не від доброго життя, прямо скажемо, відбувся цей процес, та чи варто шкодувати? Замість зіркових (за українськими мірками) американців та балканців на паркет ПС «Галичина» виходять хлопці, які не перший рік знаходяться у структурі клубу, й не просто виходять, а роблять результат. Судіть самі: в середньому Давидюк набрав за сезон 10,7 очка й віддав 1,3 (все ж грав Антон важкого форварда чи центрового) передач, в Полюляка статистика ще краща - 11,4 пункта й 4,7 асиста. Не зайвим буде сказати, що Антон назбирав найбільше підборів у команді – у середньому 5,2 за матч.
На цих двох робився основний акцент тренерського складу суперника – решта баскетболістів не могла похвалитися стабільністю, а ветеран Зубрицький від дзвінка до дзвінка матч провести був не в змозі. Під час провальної серії «політехів» (1 перемога в 21 матчі) Давидюк та Полюляк виділялися на фоні всієї команди. Перший – хорошою роботою на підступах до «фарби», другий – блискавичними проходами. Цікаво, що Антон – ще й найвлучніший гравець «Галичини» з-за трьохочкової лінії з показником 37,5 %. Для гравця, який переважно шукає м’яч у трьохсекундній зоні, результат, погодьтеся, солідний. Варто зазначити, що Микола – один із лідерів команди за втратами (в середньому дві за матч), та адекватне пояснення цьому є – захисник провів найбільшу кількість ігрового часу (в середньому 31 хв. 56 сек. за гру).
Словом, на даному етапі важко уявити собі сучасний львівський БК без, здавалося, вічно перспективних гравців. Відхід легіонерів й орієнтація клубу виключно на український ринок стала ковтком свіжого повітря для тих недосвідчених хлопців, що виступали в складі «Політехніки» у цьому сезоні, та найбільше своїм шансом скористалися Полюляк та Давидюк. Хочеться вірити, що вони не зупиняться на досягнутому й тішитимуть львівського глядача якісним і результативним баскетболом, а решта до них підтягнеться.
Старий кінь борозни не псує
40-річний Ярослав Зубрицький по праву вважається легендою львівського баскетболу й не дивно, що завершити професійну кар’єру Слава вирішив саме у рідній команді. Участь ветерана у матчах Суперліги не була символічною – форвард чудово проявляв себе в епізодах, коли інші гравці робили безліч втрат й зайвих помилок. Сталеві нерви, холодна голова і неймовірний авторитет. Ці три якості найповніше характеризують сезон у виконанні Зубрицького. Форвард не лише здорово виконував свою роботу на паркеті, а й входив до тренерського штабу команди. Нерідко під час тайм-аутів можна було побачити Ярослава у центрі кола: він згуртовував навколо себе баскетболістів, давав вказівки, мотивував, показував приклад.
Слава став невід’ємною деталлю механізму з назвою «Політехніка-Галичина»: його досвід був необхідний цим молодим гравцям. Цікаво, що найкращу статистику Зубрицький демонстрував у лютому та березні (саме тоді «леви» здобули шість перемог у семи матчах) – в середньому 11,5 очка за гру. Без Ярослава поточних «студентів» було важко уявити, так само, як не віриться у те, що ветеран не ввійде у майбутній тренерський штаб львів’ян. Словом, останній сезон Легенди вдався. Він завершив кар’єру на мажорній ноті й, впевнений, тренером «Зубр» буде не менш класним, ніж гравцем.
Денис Тютюнник завершив кар’єру
Одному із найталановитіших вихованців «Політехніки-Галичини» разом з Полюляком та Давидюком протягом минулого сезону досить часто давали можливість спробувати свої сили у матчах Суперліги. Загалом на найвищому українському рівні уродженець Одеської області провів 18 матчів й саме перед початком цього чемпіонату Дениса вважали чи не головним претендентом на лідерське звання у таборі «левів». Однак, не судилося – завадила травма хребта, подейкували навіть про завершення кар’єри, та не вірилося. Не часто можна побачити професійного спортсмена, що зав’язує із справою всього свого життя у 22 роки. Денис Тютюнник, на жаль, - один із них.
Як виявилося, баскетболіст довго без діла не сидів й влаштувався на роботу. Вже екс-гравець «політехів» змінив баскетбольний м’яч на будівельну каску – він працює помічником виконроба на будівництві. Інколи Ден з’являється у рідному спортзалі – тут він підтримує колишніх партнерів, серед яких є і його рідний брат Максим. Тому тепер доводиться грати за себе й за того хлопця на будівництві, якого примхою долі викинуло із баскетбольної гри назавжди.
Відсутність хорошого центрового та заміни Федчуку
Проблеми «Галичини» на позиції п’ятого номера можна було побачити неозброєним оком й справа тут не у наявності кадрів, а в їх якості. Тихонов, Орленко та Кущак банально не справлялися зі своїми обов’язками й коли перший міг вистрілити в якомусь окремо взятому матчі, то Володимир з Юрієм провалювалися раз-пораз. Під кільце змушені були зміщатися то Зубрицький, то Давидюк з Дзюбою. І це при наявності трьох центрових! Відтак, основним завданням керівництва на літо буде вирішення проблеми із центровим – хороший «великий» цій команді життєво необхіден.
Не менш критична ситуація на позиції розігруючого, де немає альтернативи Едуарду Федчуку: все ж і Полюляк, і Шемосюк ефективніше діють, граючи атакуючого захисника. До слова, Федчук з Полюляком – лідери «левів» за асистами (в обох в середньому 4,7 передачі за гру). Варто сказати, що й екс-гравець «Муссона» далеко не ідеально провів сезон: у його діях було багато сумбуру і, як наслідок, втрат (найбільше в команді – в середньому 2,6 за матч). Під кінець першості, щоправда, в діях Федчука з’явилася впевненість. Це можна пояснити постійною, а інколи й надмірною (в деяких матчах грав практично без замін) практикою: Едік (як і Давидюк) зіграв у всіх поєдинках сезону (!) і в середньому за гру проводив на паркеті 27 хвилин. Знайти б «кучерявому» ще достойного конкурента – взагалі був би шик.
Фомічов пішов - Фомічов прийшов. Звільнення і повернення молодого тренера
Ситуація із запрошенням на пост головного тренера «Політехніки-Галичини» 24-річного одесита Максима Фомічова викликала чималий ажіотаж в українській пресі. Всіх дивував вік фахівця: мовляв, як він взагалі може керувати своїми однолітками? А як знайти мову із 40-річним авторитетом Зубрицьким? З цим проблем у Макса не виникло, однак проблема в іншому – рівень баскетболістів не дозволяв тренеру втілити свої задуми в життя й після однієї перемоги в десяти матчах Максима попросили «на вихід». Молодий алленаторе був шокований таким розвитком подій. «Я не знаю конкретної причини звільнення. Це видніше керівництву клубу. Це рішення керівництва стало великим сюрпризом для мене», - ось так Фомічов прокоментував свій відхід із «Галичини».
Місце одесита зайняв старий-добрий гендиректор Кирило Погостинський, який, щоправда, очолював «політехів» лише місяць. 13 січня йому знайшли заміну в лиці … Фомічова. Всіх здивувала така новина. Як виявилося, ініціатором повернення був сам тренер: «Ми зв'язалися з президентом клубу, він знайшов можливість повернути мене в клуб. Ініціатором повернення був я. Тут особливо нічого коментувати, я пішов на місяць, повернувся знову, команда та ж, тренер той же». Як пояснити такі дії керівництва клубу? Спершу звільняють, потім погоджуються повернути назад. Абсурд та й годі.
Фомічов спростував приказку «Двічі в одну річку не ввійдеш» і добився неймовірного результату. 6 перемог у семи матчах – така серія з’являлася фанатам «Галичини» хіба що у снах. Досвід, здобутий у російських УНІКСі та ЦСКА та спілкуванні з Серджіо Скаріоло та Майком Фрателло, дав свій результат. З посередніх баскетболістів Макс зліпив пристойну команду, яка у турнірній таблиці третього кола Суперліги фінішувала четвертою. Браво, Максиме! Будемо сподіватися, що наступний сезон ти розпочнеш у місті Лева.