Знаєте, що істотно вплинуло на сприйняття гри між збірною України та Англії? Поведінка трибун. З одного боку, чого вимагати від людей, які заплатили чималу суму, прийшли на стадіон (багато хто не просто прийшли, а й приїхали з інших міст), і навіть піднімали не дуже в такт жовто-блакитні полотна. Але якщо згадати як вболівав Львів на матчі проти збірної Сан-Марино, то резонанс щонайменше дивний…
Як ви думаєте, що могло б підштовхнути наших футболістів до подвигів в такій рівній, знервованій і напруженій боротьбі? Однозначно сказати, напевно, не можна, але припустити, що правильний фанатський заряд міг би внести свою позитивну лепту, можна. А так як саме нормального ”вболівання” та підтримки у вівторок не було, то цей аргумент виглядає ще переконливіше, а проблема відсутності належної підтримки – гострішає.
Спочатку був “так-собі” гімн. Ну, знову ж таки, дивлячись з чим порівнювати, але все ж “так-собі”… А далі все продовжилося в тому ж дусі. Улюблені хвилі спеціально для тих, хто ходить на футбол, аля виходить у світ, тобто не вболіває, а підтримати статус. Мляві вигуки ”Україна” і свист, коли м’яч перебував у англійців.
Може бути, справа в роботі звукорежисерів телеканалу Інтер? Але у Львові працювали вони ж, і там було чутно все, починаючи від гімну на початку, закінчуючи тим же гімном у другому таймі і вигуками “ще один” (точно фанатський заряд при 8:0 згадати не вийшло, ви вже вибачте). А переклички між трибунами, а постійний фон. Невже вся справа в тому, що Львів Арена чисто футбольний стадіон, а НСК Олімпійський має бігові доріжки?
Ні! Вся справа в тому, що в Київ на футбол ходять зовсім не ті люди, які повинні там бути. Справа і в ціні квитків, і в так званому статусі ігор та престижності походу на найважливіші матчі. Де б ми ще побачили на відстані близько 3-4 метрів Ющенка і Януковича. Ну раз вони майже разом, але і всім важливим і не дуже особам країни теж потрібно бути на грі. Ось і отримали, повний стадіон людей з насінням, плюс невеликий прошарок еліти і публічних людей, для яких такий матч – можливість розповісти друзям, та я вчора ходив на Україна – Англія. У нього запитають, а який рахунок, він – ”0:0″, і ”а що тепер”, а у відповідь: “Я не знаю, пролетіли як завжди, напевно”…
Ось і отримали ми сумний стадіон і досить сумну гру. Скільки Україна подала кутових? Близько десятка вже точно. А скільки разів трибуни створювали в дійсності напружену звукову атмосферу в цей час? Таку, яку би хотілося, не було жодного разу…
Загалом, виникає питання, або не потрібен у Києві футбол, або в столиці просто не пускають нормальних фанатів на стадіони, які повинні і можуть підняти бойовий дух команди. А от у Львові пускають, причому це не один сектор, а весь стадіон, і не потрібно говорити про поганих фанатів і хороших вболівальників, у Львові – всі були єдині і гра виглядала незважаючи на те, що все йшло в одні ворота, і бігали наші весь матч, не думаючи зупинятися…
Загалом, робіть висновки…