Прообраз національної збірної: як зароджувався, розвивався і знищувався український хокей

З 22 по 28 квітня вперше в історії України у Києві будуть розіграні дві путівки до елітного дивізіону чемпіонату світу з хокею. Серед претендентів — шість національних збірних: України, Австрії, Казахстану, Південної Кореї, Угорщини й Польщі.

Хоча Україна не мала власної національної збірної до 1992 року, на міжнародному рівні українські команди змагалися ще до початку Другої світової війни. В 1920-40 роки наші хокеїсти здобули гучні перемоги над чеськими, німецькими, польськими, румунськими і навіть американськими командами. Національні збірні цих країн були серед найкращих під час останнього довоєнного чемпіонатіу світу з хокею 1939 року. Наступні вісім років світовий чемпіонат не проводився, чим і скористалися українські хокеїсти.

Як зароджувалися, здобували трофеї і зазнавали репресій команди, що стали прообразом сучасної збірної України з хокею, і чому про це майже нічого невідомо в нашій країні.

Щоб згуртувати українську громаду в 1906-му році професор Української академічної гімназії Іван Боберський вирішує заснувати  у Львові «Український спортовий кружок». Мине чотири роки і Боберський упорядкує та надрукує в спортивному журналі «Вісті з Запорожа» міжнародні правила хокею українською мовою. А вже наступного року утвориться Спортивне Товариство «Україна». Воно стало першою офіційно зареєстрованою юридичною особою Австро-Угорської та Російської імперій, котра у своїй назві вжила слово «Україна». Саме тут вже за рік запрацює секція хокею.

Центрами українського хокею стали галицький та буковинський регіони. Але після поразки в польсько-українській війні 1918 — 19 років галицькі землі окупувала Польща, а північну частину Буковини  — Румунія.

1925-го року в Румунії створили хокейну лігу — Liga Naţională de hochei. Два роки потому в Польщі заснували Polska Liga Hokeja (PLH), в якій до 1935 року домінували львівські клуби. За цей час вони посіли вісім призових місць, двічі вигравши чемпіонат.

Через два роки після утворення PLH, хокейна «Україна» офіційно заявила про участь в окружній лізі. Для цього пошили форму з літерою «У» на грудях. Хокеїсти «України» були переважно з бідних родин, тож гроші на участь у чемпіонаті їм жертвували українські підприємці.

Провідними гравцями тієї дружини стали сини художника Івана Труша та онуки Михайла Драгоманова — Роман і Мирон.

«Україна» вдало проявила себе у дебютному сезоні. Лише один рік знадобився клубу, щоб увійти в найсильніший клас «А».

Деякі газети, пишучи про хокейну дружину «Україна», принципово не брали назву команди в лапки. На шпальтах газет журналісти писали, що польські команди грали проти України, створюючи видимість існування національної хокейної команди на міжнародному рівні.

У 1938 році «Україна» посіла друге місце в окружній лізі Галичини, випередивши чемпіонів PLH 1933 року Pogon Lwów, та вийшла до чвертьфіналу. Там українці мали зустрітися з чемпіоном Польщі KS Cracovia. Але переможця так і не визначили. Офіційно — через теплу погоду не вдалося підготувати льодовий майданчик. Але львів’яни мали свою версію — поляки не могли допустити, щоб чемпіоном PLH стала «Україна».

Львівська хокейна команда «Україна» перед грою проти AZS Lwów у польській лізі Polska Liga Hokeja (PLH), 1935 рік

Наступного року Львів окупували радянські війська. Спортивне Товариство «Україна» ліквідували, як «буржуазно-націоналістичну» організацію. Хокейна команда відновилася ненадовго під час німецької окупації в 1941-му. До її складу увійшли найсильніші гравці Львова: брати Юрій та Роман Дицьо, Микола Скрипій, Омелян Бучацький, Роман Миронець.

На початку 1942 року окупаційна влада організувала міжнародні змагання. В турнірі у Кракові взяли участь DTSG Kraków та Ostbahn Kraków, Trzaniec з Сілезії, провідна команда чехословацької хокейної ліги — Troppauer EV Opava та львівська «Україна». Галичани перемогли в усіх чотирьох поєдинках та виграли турнір. У ворота суперників вони закинули 18 шайб, пропустивши лише чотири.

Щоб взяти реванш, львів’ян удруге запросили на міжнародний турнір до курортного містечка Криниця на Лемківщині. У першій грі «Україна» в овертаймі переграла німецьку команду. А у фіналі без проблем обійшла чехословацьку. На церемонії закриття українській команді урочисто вручили Кубок.

Після цих перемог Україну більше не запрошували на міжнародні турніри. Але завдяки попереднім перемогам німецька преса захоплювалась швидкістю, командним мисленням і технікою українських хокеїстів.

Чернівецький «Довбуш» — одна з найстаріших українських хокейних команд. Вона з’явилася у 1929 році, менш як через 10 років після заснування студентами Спортивного товариства у Чернівцях. Організатором колективу «Довбуша» став В. Шерей, а гравцями — студенти українського академічного козацтва «Запороже» і «Чорноморе».

Перша серйозна гра команди відбулася на Різдво у 1930 році. Грали проти майбутнього дворазового чемпіона Румунії — команди Telefon Club. Напередодні суперники повернулися з Австрії, де провели матч проти найтитулованішої австрійської команди Wiener Eislauf-Verein. Поєдинок у Чернівцях закінчився перемогою гостей з рахунком 5:0. Та вже наступної зими «Довбуш» переміг бухарестців.

Взимку 1930-31 років у Чернівцях збудували льодовий майданчик з роздягальнею та освітленням. У місті відбулись змагання з хокею серед п’яти команд. «Довбуш» отримав одну перемогу, одну поразку і дві нічиї, посівши у змаганнях призове місце. Минуло два роки і команда здобула дві перемоги.

Хокейна команда «Довбуш» (Чернівці) після гри проти Hasmonea Lwów 7 лютого 1931 року. З гербом Довбуша стоїть С. Будний, у кучмі директор С. Ясеницький. Другий ряд зліва направо: Дмитрюк, Добровольський, Загородніков, Шварц, Стефанюк, Алексюк і Пестик Фото: скан з видання «Український спортовий клюб «Довбуш» Чернівці-Буковина 1920-1940

Важливо, що в 1930-ті роки національна збірна Румунії з хокею входила до десятки найсильніших на чемпіонаті світу. Але з початком Другої світової Румунія оголосила загальну мобілізацію —воювати пішли більшість спортсменів, тож змагання у 39-му не відбулися.

У червні 1940-го радянські війська зайняли Буковину. Вже взимку після кількох перемог «Довбуша» над червоноармійцями, спортсменів проголосили «націоналістичною буржуазією». Рятуючись від арештів більшість із них емігрували.

Після 20 років діяльності спортивне товариство «Довбуш», а разом із ним і хокейна команда, припинили існування. Чисельні трофеї товариства потрапили до рук окупантів. Разом із ними пропали усі архіви. Історію «Довбуша» відтворювали члени товариства в Україні, США та Канаді.

Хокейна команда «Довбуш» (Чернівці), 1936 рік. Зліва направо у нижньому ряду: Пентелейчук, Будний, Стефанюк. Зліва направо у верхньому ряду: : Балуш, Добровольський, Шерей, Пестик, Загородніков, Людвік Фото: скан з видання «Український спортовий клюб «Довбуш» Чернівці-Буковина 1920-1940

Перед приходом радянської армії гравці львівської «України» практично усією командою емігрували до Німеччини й опинилися у таборі для переміщених осіб у гірськолижному містечку Міттенвальд. Там у 1947 році Омелян Бучацький разом з одноклубниками створили нову хокейну команду — «Лев». Вже добре зіграним складом вони спочатку громили суперників з інших таборів, а пізніше й німецькі професійні команди. Загалом, з іноземними командами спортсмени «Лева» зіграли вісім матчів. «Ми хотіли творити історію українського хокею!» — пояснив учасник тих подій Олег Лисяк.

Суперниками українців стала збірна американських військових Red Wings. Організовува матч особисто Бучацький. «Телеграми йшли до наших гравців із інших міст — згадував Омелян — Вболівальники нашої команди, тобто цілий Міттенвальд, перестали говорити про від’їзд до Америки, а тільки й мріяли про перемогу».

Важко оцінювати рівень американських гравців, що вийшли того дня на лід мюнхенського стадіону проти українців. Але габаритами та якістю екіпірування Red Wings однозначер переважали хокеїстів «Лева»:

«Американці: величезні під два метри зросту, твердо запанцеровані, жували свої гумки і посміхалися — розповідав пізніше Бучацький — І їх посмішки дещо нас нервували, але ми повторювали собі: «Почекайте, «крилаті», зараз ми вам ті крила підріжемо».

Того дня українська команда у складі Калитяка, Лисяка, Бучацького, Марковського, Світенка, Цимбалістого, Дицьо та воротаря Шкляра розгромила Red Wings з рахунком 10:1.

Після 1949-го року команда «Лев» поступово припинила грати. Більшість учасників емігрували до США, Канади, Франції, а Омелян Бучацький — до Австралії.

Спорт став віддушиною для українців у таборах переміщених осіб. Він не лише гуртував людей і давав змогу вижити, це була також нагода ідентифікувати себе за національною ознакою на міжнародних змаганнях — час від часу в таборах лунав український гімн і майорів український прапор, а люди не асоціювалися з СРСР і росіянами, українці були окремою нацією.

Хокейна команда «Лев» (Міттенвальд) на стадіоні у Мюнхені перед грою зі збірною командою американських військових Red Wings. Зліва направо: брати Сави, Р.Калитяк, О.Лисяк, О.Бучацький, А.Марковський, Світенко, Л.Цимбалістий і Ю.Дицьо, воротар Шкляр Фото: скан з «Альманаху РФК 1945-1948», Мюнхен, 1953 рік

В радянський час хокей на Буковині та Галичині знищили. Жодна команда з цих регіонів не взяла участі у чемпіонаті СРСР з 1946 по 1992 рік. За весь час змагань у вищій лізі було лише три українські команди. Найвищим досягненням наших дружин в радянському хокеї стали бронзові нагороди київського «Соколу» 1985 року.

Натомість у Канаді та США, переселенці з України досягли значних успіхів у найсильнішій хокейній лізі світу — НХЛ. Головний клубний трофей планети — Кубок Стенлі — здобули 49 нащадків українців. Ще дев’ятьох гравців вшанували місцем у Залі хокейної слави в Торонто.

Торік Україна здобула свою професійну хокейну лігу — УХЛ. Саме з  її гравців сформували кістяк національної збірної, що зіграє з 22 по 28 квітня в Києві на чемпіонаті світу в дивізіоні 1А.