Екс-півзахисник «Карпат» Роман Зуб розповів про договірні матчі, чоловічі «розбірки» на футбольному полі, молодь «Карпат» та «допомогу» мадридського «Атлетико».
— Пане Романе, коли ви грали, було багато договірних матчів?
— Вони були тоді, є й зараз, і далі будуть. Тепер просто це настільки не афішують, а колись — знали майже всі. Ну от скажіть мені: невже не зрозуміло, коли одній людині — Ахметову — належать чотири клуби, що ті «зливають» «Шахтарю» матчі? Це ж все помітно будь-кому, просто дивно, як «Зоря» цього сезону обіграла «Шахтар».
— Ви брали участь у договірних матчах?
— Ні, це не про мене. Поясню: ті команди, які проводили договірні матчі, потім довго не могли зіграти нормально звичайний поєдинок. Вони не знали, на якому рівні можуть грати у футбол. Наприклад, коли команди «здають» гру, і футболісти знають, що обов’язково переможуть, їм нічого не вдається на полі. А в тих, хто грає без жодного завдання на поєдинок, навпаки, все виходить.
— Ви на полі були дуже емоційним гравцем. Подейкують, що могли і кулаком аргументувати свої слова. Правда?
— Та, були різні моменти. От, наприклад, щоправда, прізвища футболіста називати не буду, людина робить неприємність якусь під час гри. Спершу підходжу і попереджаю — не треба цього робити. А він робить це ще раз — і тоді отримує. Мабуть він вирішив перевірити, чи пройде це зі мною, чи ні. Ну а зі мною таке не проходить. Я йому сказав ще раз, він не повірив. Потім, отримавши своє, з поля він виповзав. Йдеться не про нормальну спортивну боротьбу на полі, коли ви боретесь за м’яч як чоловіки, а тоді, коли гравець тебе навмисне б’є! А що, ти тоді мовчати маєш? Ну це вже кожен сприймає для себе, як хоче. Я не мовчу.
— Наскільки змінився футбол із тих часів, коли ви ще самі виходили на поле?
— Коли я був діючим футболістом, індивідуально грали сильніше. В нас захисник працював тільки на оборону команди. Зараз оборонець вже є більш універсальним, він має бігти в атаку і в обороні працювати, а в нас кожен знав своє місце на полі і робив свою роботу. Зараз футболіст має бути універсалом.
— Чому після закінчення ігрової кар’єри не лишились у футболі, а пішли у бізнес?
— Знаєш, я себе взагалі спершу не бачив тренером. Не думав якось про це, чи не хотів. Важко сказати. Не хотілось мені в той момент футболу. Якщо сказати, що в футболі багато бруду, то це нічого не сказати. Я тоді просто хотів відпочити від того всього, трохи набридло мені то все. А потім розпочав свій бізнес, який у мене доволі непогано пішов. Скажу відверто, я навіть на футбольні матчі не ходив після закінчення кар’єри, хіба по телебаченні дивився. А на «Карпати» прийшов перший раз, коли тренував їх Кононов, коли вже був якийсь результат, а головне — гра в команди.
— Але з часом ви таки повернулися в футбол. Що змінилось відтоді, коли не хотіли в ньому бути?
— Повернувся чотири роки тому, почав обласну команду тренувати. Повернувся й той азарт від футболу, коли відчуваєш, що це твоє. Минув якийсь час, переосмислив все. А тренер — це зовсім інше, ніж бути футболістом. Коли двадцять гравців дивляться на тебе... Вони молоді такі, щирі, думають, що вже професійні гравці. Думають, коли я щось говорю, на кшталт: «Та, що ти там знаєш про футбол»... Є такі хлопці, що коли ти з ним говориш, він тебе чує і сприймає інформацію, а є такі, що просто слухають і думають, що вони все знають. Ті, що чують — прогресують, рухаються вперед.
«СТРАШКЕВИЧ У МАЙБУТНЬОМУ БУДЕ КЛАСНИМ ГРАВЦЕМ ПРЕМ’ЄР-ЛІГИ»
— Як вам працюється з хлопцями у «Карпатах»?
— Я швидко змінився. Тому що бачу, коли дуже старався бути демократичним, то не все вдавалося. Але зараз розумію, що потрібен трохи інший підхід. Футболістів не треба жаліти — їх треба любити. Ось це я вже розумію саме від них, вони мене змінюють. Я сам відчуваю внутрішньо, що думаю по-іншому. Хлопцям кажу: «Не марнуйте свого життя». Розумієте, ті, що не хочуть слухати, ніколи не будуть розвиватись як футболісти, як люди. У нас таких прикладів багато: віддали зараз десять футболістів з «дублю», і хто де є? Коля Жовтюк у «Буковині», і то в них там усе розпадається. Дали молодим себе проявити, і Олег Білий поїхав в Охтирку. Решта — пропали, ніхто навіть в першій лізі не закріпився. Не хочу хлопців ображати. Але де зараз Подоляк Роман? У Моршині. А говорили йому, наголошували, а він висновків ніяких не робив.
— У «Карпатах» багато молодих гравців, які приходять з «дублю» в головну команду, а там губляться?
— Ну, насамперед їм треба час, щоб адаптуватися. Прем’єр-ліга — це інший рівень. В «дублі» треба відіграти свої матчі, а тоді і в «основі» ти будеш більш упевнений. Все має бути поетапно. Гравець не може перестрибнути одну сходинку і зразу закріпитись на іншому рівні. Є, звичайно, винятки, але їх не так багато.
— Кого можете виокремити з тих гравців, які з «дублю» закріпилися в головній команді «Карпат»?
— Ну, звичайно, Костевич. Він молодець, зараз основний гравець. Він багато працює, і цю його роботу помітно на полі. Думаю, Вадік Страшкевич також у майбутньому буде класним гравцем Прем’єр-ліги. Він почав по-іншому ставитись до футболу, я це побачив ще у матчах за «дубль». По-іншому думає, приймає рішення на полі, вже так, як це треба в дорослому футболі. Ви знаєте, є багато талановитих гравців, але треба працювати, тільки тоді буде результат.
— Ви в роздягальні такий же емоційні, яким колись були на полі?
— Кричати, як Віталій Кварцяний, я не люблю, насправді це не допомагає. Я все спокійно стараюся пояснити. Є завдання на гру, людина виконала — добре, не виконує і не слухає — до побачення, на твоє місце є багато інших. Якщо людина не хоче грати і не переосмислює своїх помилок, а далі робить те саме, то для чого її мучити, тримати в команді. Моє основне завдання — щоб хлопці доросли до основної команди, я за них усіх готовий «горло перегризти», але тільки щоб вони виходили на поле і так само там грали, як я до них ставлюсь.
«Я ПОКИ ЩЕ НІЧОГО НЕ ДОСЯГНУВ У ФУТБОЛІ»
— Скільки зараз людей з «дублю» готові грати за основну команду?
— Є четверо-п’ятеро футболістів, які добре себе показують і на тренуваннях, і на матчах. Але зрозумійте, це хлопці 1996-го року народження, їм ще треба зміцніти, стати чоловіками, а тоді вже — і в основній команді тренуватись, і грати за «Карпати».
— Які футбольні тонкощі намагаєтесь донести своїм підопічним? На який стиль гри хочете щоб були схожі саме «Карпати», які тренує Роман Зуб?
— Ну от, наприклад, ми на екрані показуємо своєму футболісту моменти, як зіграв він, і як в аналогічній ситуації діяв футболіст мадридського «Атлетико». Чесно кажучи, я зараз дуже багато працюю і пояснюю гравцям саме тактику цього іспанського клубу: роблю нарізки з матчів, показую хлопцям, як у моменті треба було зіграти, а яке мої футболісти прийняли рішення. Вони це добре сприймають, і на полі помітно, що висновки зроблено. Бо коли ти це робиш на фішках і на дошці, гравець це не так добре засвоює.
— Романе, якщо узагальнити вашу ігрову кар’єру, а тепер вже — і тренерську, що вдалось зробити, а що ні?
— Нічого такого серйозного я поки що не досягнув у футбольному житті.
— Дуже критично...
— Зараз це можу визнати. А чого я досягнув? Пограв у вищій лізі, але хіба це досягнення? Ну для когось, може, і досягнення, але для мене ні. Може, вже у тренерській кар’єрі щось більше вдасться, у футболі.