Восени цього року виповнюється 120 років започаткуванню Львівського шахового клубу (ЛШК). Це відбулось у кав’ярні Гранд-готелю, де за звичай збирались шанувальники старовинної гри. В ті далекі часи аматори шахів у Львові полюбляли проводити свої розумові розваги саме за філіжанкою запашної кави в затишних кнайпах централю міста. За «своїх» вважали шахістів у Віденській каві, у кафе Центральному. Історія Львівської шахової школи, а за таку її завжди, і не даремно вважали, багата на яскраві імена і знаменні події. На протязі 120-річного існування львівські лицарі картатих майданчиків на жодному з турнірів найвищого ґатунку не пасли задніх і майстерністю та блискавичною грою в черговий раз підтверджували високий рейтинг шахового центру країни.
Святкуючи славний ювілей ЛШК, доречно пригадати чим та кому завдячує він своєю спортивною славою та високими позиціями на вітчизняних та міжнародних теренах. Розпочинаючи невеличкий екскурс в історію ЛШК, хочеться почати із знайомства з людиною зовсім не шахової професії, яка на аматорських засадах віддавала і віддає весь свій вільний час улюбленій справі і сприяє успіхам клубу, як шахіст, тренер, суддя.
В минулому році, 13 лютого, міжнародний майстер ІКЧФ, заслужений тренер України, двічі міжнародний арбітр ФІДЕ і ІКЧФ, Рудольф Миколайович Колесников справив 75-річний ювілей.
Знайомий з цією на диво врівноваженою та толерантною людиною давно. Рудольф Миколайович віддав Львівській залізниці багато років і творчих сил. Пропрацював сорок років в службі колії у дорожній мостовипробній станції, був провідним спеціалістом у цій галузі. Я в Управління Львівської залізниці на Гоголя, 1 прийшов у 1978, то ж час від часу ми зустрічались в коридорах закладу. А потім зустрілись…, ні, не за шахівницею, а в товаристві філателістів, які в той час збирались в приміщенні клубу ЛЛРЗ на вулиці Залізничній. Колекціонування поштових марок було, напевно, для Колеснікова тою третьою точкою життєвого трикутника, що обмежував його захоплення та розваги. Колєя, шахи, філателія. Останнє було тим затишним куточком, де можна було перепочити, розслабитись, ковтнути «свіжої» наснаги перед більш серйозними випробовуваннями. А ще сім’я, дружина, діти.
- Близьких шахи не зачарували. Нічого, нервову систему зберегли здоровішою, - сміється Рудольф Миколайович, - хоча існує якась магія цифр. Дні народження дітей співпадають з датами Карпова і Каспарова. Дякую своїм рідним, що завжди розуміли, шахи для мене не просто хобі.
Я не раз бував в гостях у Рудольфа. Саме так наполягав себе називати, не зважаючи на різницю в віці. Мене завжди приємно дивувала охайність господаря і помешкання. Завжди підтягнутий, акуратний, спокійний і усміхнений. Ось і зараз ми розташувались у вітальні, листаємо архівні папери, шахові програмки та таблиці. Рудольф неспішно, вдумливо відповідає на мої запитання і я відчуваю, що він , згадуючи минуле, знову там, де все починалось…
- Скільки себе пам’ятаю, шахи були завжди поряд. Вони нагадували мені корабель, таку собі каравелу, а себе бачив за штурвалом. Крізь шторми та хвилі плив відкривати нові землі. Дружня команда, пішаки - матроси, ферзь - перший помічник, ладья - боцман. В десять років переміг на всесоюзній шаховій Олімпіаді «Піонерської правди». Займався у відомих тренерів, був кандидатом до юнацької збірної Грузії. В 1956-ому вступив до Тбіліського інституту інженерів залізничного транспорту (нині ГПІ – Грузинський політехнічний інститут). Чи міг уявити, що зробивши цей вибір, поїду за направленням до Львова, де на протязі сорока років працюватиму у службі колійного господарства?
- Рудольф Миколайович, чому обрали при розподілі випускників саме Львів? Варіанти напевно були і інші.
- Причини, що спонукали зробити вибір, безумовно були. По-перше, приваблював Львівський шаховий клуб, уславлений досягненнями майстрів гри та чудовими тренерами. Кращого місця для творчого пошуку та спортивного зросту годі було й шукати. По-друге, багата традиціями, фахівцями і цікавими інженерними спорудами Львівська залізниця манила молодого спеціаліста. Край сумнівів поклав приїзд до Тбілісі відомого львівського гросмейстера Леоніда Штейна. Під час сеансів одночасної гри мені єдиному з учасників вдалося двічі виграти у славетного шахіста, то ж вибір було зроблено.
- Ви переїхали до Львова, почали працювати за професією та займатись улюбленою справою. Одне другому не заважало?
- Коли робиш, що подобається, коли цікаво, тоді все виходить. Львівська залізниця це лісиста Буковина, чарівні Карпати, сонячне Закарпаття, Волинь, Покуття, Тернопілля. Перевіряючи стан чергового віадуку чи сучасного моста, тунелю, підпірної стінки чи водовідвідної труби, зупинишся перепочити, озирнешся навколо і аж подих перехоплює, яка краса. А літом у відрядженні, після роботи змиєш втому, щось перекусиш і зручно вмостишся з кишеньковими шахами десь у затишному куточку.
- Красота, просто якась ідилія. І часто таке траплялось?
- Нажаль не часто, - посміхається Колесников, - Робота виснажувала і погоди не завжди курортні. Бувало випробування проводились в мороз з хуртовиною. Літом – спека і комашня. У міжсезоння – дощі. Та не дарма у народі кажуть: « Все, що не робиться, то на краще». Завдяки командировкам почав більше приділяти уваги шахам за листуванням. Отже виходить, що своїми досягненнями у цьому виді шахових протиборств завдячую напруженому графіку роботи мостовипробної станції. До речі, щоб здійснювати поїздки на змагання, в т.ч., міжнародні, був вимушений ділити відпустку на декілька частин.
- Ваша шахова кар’єра, вибачте за це слово, не люблю його, як і вся творча діяльність має вигляд все того ж магічного трикутника. Шахіст, суддя, тренер. Коротенько познайомте з досягненнями.
- Найдорожчу нагороду шахи подарували мені за вже згадувані дві гри з Леонідом Штейном, за які отримав безкоштовну путівку до Ленінграду. Там познайомився з чудовою дівчиною Валентиною, яка згодом стала дружиною. З спортивних досягнень можу пригадати вихід до фіналу чемпіонату Європи з шахів за листуванням. Тоді увійшов до десятки гравців з цього виду шахів. На престижному турнірі у Кракові посів третє місце. А ще був напівкумедний результат в 1962-ому, коли ще молодим не дуже досвідченим виборов у першості Львова, що вперше проходило за швейцарською системою, друге місце. Чому напівкумедний, бо примудрився, як сміялись друзі, безстрашно розташуватись між двома левами. Прізвище переможця було Лемберг, а третього призера – Львовин.
- Рудольф Миколайович, не помилюсь, якщо скажу, що найзначніші Ваші досягнення у суддівстві. Нині Ви єдиний в світі міжнародний арбітр із шахів Міжнародної федерації (ФІДЕ) та одночасно Міжнародної федерації заочних шахів (ІКЧФ).
- Як суддя, відбувся у далекому 1957-ому, коли під час поїздки студентів Тбіліського інституту до Казахстану на цілину, організував у поїзді шахово-шашечний турнір і сам став його суддею.
«Журю» практично всі великі турніри на Львівщині. Що правда, кількість таких за останні роки значно зменшилась через брак коштів та відсутність спонсорів. Та є надія, що явище це тимчасове.
- Ви заслужений тренер України.
- Отримав це почесне звання за перемогу у чемпіонаті світу Вадима Бондарця та у чемпіонаті Європи Галини Лоїк. Це були змагання для інвалідів з порушенням опірно-рухового апарату, щасливий за своїх учнів. Вони не тільки виграли турнір, а й перемогли свій недуг і це набагато важливіше. Були в мене і інші вихованці.
За приємною співбесідою час спливає швидко. Та ось Рудольф Миколайович дивиться на годинник і сором’язливо посміхається.
- Мушу вибачитись, та поспішаю до «Львівської політехніки». Там сьогодні розпочинається чемпіонат України з швидких шахів.
Такий він наш ювіляр, шахіст, залізничник. Непосидюча, скромна людина. Таким був, є і буде наш Рудольф Миколайович Колесников.
Василь Прухницький, ветеран залізничник, член СЖУ