Далекого вже 1967 року обласна спортивна школа стала першим і єдиним на той час центром фізичного загартування та підготовки юних спортсменів. Школа стала відправною точкою популяризації й розвитку спорту на Прикарпатті, масового захоплення ним дітьми, котрі з плином часу досягали омріяних спортивних висот. З чого все починалося і завдяки кому ОДЮСШ опинилася в числі кращих навчально-тренувальних закладів України – про це та інше на старті нового навчального року наша розмова з директором ОДЮСШ Василем Максимівим.
– Справедливо кажуть: на ентузіазмі далеко не заїдеш. Хоча саме він відіграв вирішальну роль у становленні й розвитку дитячо-юнацької спортивної школи. Михайло Дебенко, Борис Яськевич, на жаль, покійні, Володимир Грецький і Анатолій Шиманський – ось четвірка відданих спорту людей, які понад усе хотіли, щоб цей мирний і благородний вид людської діяльності не лише прижився в нашому краю, а й набув якнайширшого розповсюдження. Вони були справжніми керівниками, та найголовніше – любили дітей і прагнули прищепити їм усе найкраще, вселити в серця відчуття того, що спорт – це не лише міцне здоров'я, а й шлях до самоутвердження і визнання.
Навіть у часи "розвинутого соціалізму" ніхто й нікому нічого не підносив на тарілочці. Та й тепер не особливо переймаються проблемами спортивних шкіл. Не можна ні в якому разі впадати у відчай. Пригадуєте дуже доречний нині вислів: «Не плач, не бійся, не проси!». Ось і я про те. А ще на гадку спали поетичні рядки одного мого знайомого: "Лиш той, хто сіє чесно, – родить йому хліб. А хто страждає й бореться роками – знайде також засіву добрий плід, пригорне щастя власними руками". Життя продовжується, і нам треба боротися, щоб воно ставало кращим, а значить – працювати.
– Василю Семеновичу, певна річ, спортивна школа нині далеко не та, якою була майже півстоліття тому. Чим, як кажуть, багаті?– На затишній вулиці Шухевичів, 21 стоїть ошатна триповерхова споруда. Окрім адміністративних приміщень, маємо спортивний, тренажерний і борцівський зали, боксерський ринг, сектори для метання молота і ядра та стрибків у довжину, баскетбольний майданчик, сауну і басейн. А ще стадіон, з трибуною, яка облаштована окремими стільцями на 1200 глядачів. Працює система освітлення, електронне табло, пункт радіозв'язку, ведеться
відеоспостереження. Працівники господарської служби у відмінному стані підтримують
футбольне поле.
На жаль, для декого стадіон став привабливим майданчиком для вигулювання собак. А ще деякі матері яму для стрибків у довжину вважають сприятливим місцем для дитячих забав у піску. Ніхто з них не задумується над небезпекою, яка може бути схована в тій ямі. Це ж не територія дитячого садка. На зауваження працівників школи і вимоги покинути стадіон – брутальна лайка і незрозумілі претензії. Ось така в багатьох культура поведінки. Але попри все, школа кожного року залучає до тренувань понад тисячу вихованців, які займаються в середньому у вісімдесяти групах.
– Які види спорту пропонуєте юним?
– Ми культивуємо баскетбол і важку атлетику, дзюдо і настільний теніс, бокс і вільну боротьбу, легку атлетику й футбол. Тобто найбільш поширені й популярні види спорту.
У школі стало доброю традицією проводити масові спортивні заходи, що виходять далеко за рамки Івано-Франківщини. Ми виступили ініціаторами і вже не вперше проводимо міжнародні юнацькі змагання з легкої атлетики «Прикарпатська зима» та турнір, присвячений пам'яті заслужених працівників фізичної культури і спорту України, перших директорів ОДЮСШ Михайла Дебенка та Бориса Яськевича, легкоатлетичні турніри на призи олімпійців Прикарпаття і юнацькі турніри з футболу та баскетболу, змагання зі спортивної ходьби на кубок «Вечірній Івано-Франківськ» та з боксу на кубок Івано-Франківська. У них зазвичай беруть участь юні спортсмени з багатьох областей України, а також сусідніх країн – Польщі, Білорусі, Молдови. І це надзвичайно важливо, адже міцні спортивні контакти – це своєрідні мости єднання і дружби країн і народів, символ прагнення до перемоги добра над злом.
– За декілька десятиліть Вашу спортивну школу пройшли тисячі вихованців. Зрозуміло, далеко не всі стали відомими спортсменами. Чи можете назвати імена тих, котрі сьогодні є гордістю ОДЮСШ?
– Важливішим у цьому плані є те, що тисячі юнаків та дівчат за роки тренувань у нашій школі полюбили спорт, вони збагатили себе певними знаннями, навичками і вміннями, а головне – зміцнили своє здоров'я, випробували силу волі і духу й навчилися перемагати. А щодо вихованців, які стали гордістю школи, то перелічити їх – не вистачить газетної площі. Серед них майстер спорту міжнародного класу легкоатлетка Христина Стуй, яка здобула бронзову нагороду в естафеті на Олімпійських іграх у Лондоні та брала участь в Олімпіаді в Пекіні, майстер спорту з бігу Андрій Буженко – переможець першості СРСР у бігу на 800 метрів, рекордсмен України серед юнаків з метання молота Ярослав Брайляк, переможець кубка Європи з легкої атлетики Світлана Марчук та багато інших.
– Ви згадали про тренерів. Це, мабуть, також професіонали спорту?
– Звичайно. З юними спортсменами на сьогодні працюють понад тридцять тренерів-викладачів – людей зі славним спортивним минулим та багатим життєвим досвідом. Серед них дев'ять тренерів вищої категорії, чотири – першої та одинадцять – другої категорій. Свій досвід роботи охоче передають молодшим колегам тренер-викладач з важкої атлетики, майстер спорту СРСР міжнародного класу, учасник Олімпійських ігор 1976 року в Монреалі Валерій Фальов, майстри спорту боксери, заслужений тренер України Василь Кондрат, Андрій Яцик і Георгій Кряжев, майстри спорту тенісисти Володимир Дячок, Василь Кушнір та інші.
– Які основні критерії відбору майбутніх вихованців школи? Діти охоче йдуть сюди, чи це, так би мовити, данина моді, своєрідне хобі, чи то пак «примусівка» батьків?
– Я вже казав, що кожного року в різноманітних групах займається понад тисяча юнаків та дівчат. Головне – бажання дитини, відповідний стан здоров'я, спортивна форма та чітке виконання настанов тренера. Спортсменами не народжуються. Ними стають у процесі тривалої роботи над собою. У нас не існує обмежень. Заява про зарахування, медична довідка про стан здоров'я – і дитина, яка досягла шестирічного віку, стає вихованцем нашої школи. Причому навчально-тренувальний процес абсолютно безкоштовний і може розпочатися будь-коли протягом усього навчального року.
– Не секрет, на все, що хочеться зробити, як завжди, бракує коштів. Хто підставляє плече, аби пом'якшити дефіцит? Є ще люди доброї волі?
– Не заради принципу «Хвали мене, мій язичку», а реально оцінюючи ситуацію в Україні, багато чого намагаємося зробити руками колективу. Доволі приємно, що ці старання помічають у департаменті освіти, науки, сім'ї, молоді та спорту ОДА, комітеті фізичної культури і спорту міськвиконкому, керівники яких вишукують додаткові резерви, аби підтримати головний осередок підготовки юних спортсменів Прикарпаття, особливо в проведенні загальнодержавних і міжнародних чемпіонатів, змагань і турнірів.
Великі надії покладаємо на здійснення добудови до спортивного залу загальною площею 450 кв. м. Ще в 2011 році була розроблена його проектно-кошторисна документація і проведена експертиза. Новий зал дав би можливість залучити до занять спортом якомога більше дітей, особливо в осінньо-весняний період. Ми мали б свої сучасні майданчики для тренувань юних баскетболістів і волейболістів, борцівські килими й боксерські ринги, де й проводили б деякі з турнірів.
Вагому допомогу в проведенні різноманітних змагань відчуваємо з боку Героя України Анатолія Француза, заслужених тренерів України з легкої атлетики Дмитра Яремчука та Володимира Антонця, міського голови Івано-Франківська Віктора Анушкевичуса. Друзями і меценатами добрих починань школи стали івано-франківські фірми «ГалКомБуд» (директор Роман Галіпчак), «Станіславбудремонт» (Василь Ільків), «Технополіс» (Ігор Шиндак), Івано-Франківське відділення Ощадбанку (Володимир Тимчук) та інші. Усім їм ми щиро вдячні за турботу про розвиток дитячо-юнацького спорту на Прикарпатті.