Скорочення Прем'єр-ліги як смерть українського футболу

Однією з найцікавіших тем в українському футболі останніх днів є розмови про можливу зміну формату проведення чемпіонату України в Прем’єр-лізі. Кажуть, є навіть варіант в 12 команд. Будучи давнім і послідовним противником такої ідеї, я тут підзбирав деякі дані, поділюся ними з вами.

Отже, табличка складається з трьох пунктів:

  1. Кількість громадян країн Європи. (Брав тільки країни з населенням більше мільйона.)
  2. Кількість команд в елітному дивізіоні.
  3. Валовий внутрішній продукт за паритетом купівельної спроможності на душу населення.

Тобто маємо розміри держав, розміри їх футбольних топ-ліг і фінансову потужність.

 
Скорочення Прем'єр-ліги як смерть українського футболу - изображение 1

 

Тепер давайте проаналізуємо. Я спеціально виділив кольорами три групи ліг – по 16 команд, більше 16-ти, менше 16-ти.

Отже, більше 16-ти команд в своїй топ-лізі мають всі країни футбольної «великої п’ятірки», а також Туреччина, Нідерланди, Румунія і Греція. Три з чотирьох перерахованих країн – менші за Україну за кількістю жителів. Причому в рази.

16 команд, наш нинішній формат – починається власне з нас і закінчується скромною Боснією.

Менше 16-ти команд реально починається з Болгарії – бо в Білорусі є хокей (і до 1991-го року футбол за великим рахунком обмежувався однією столицею), а Австрія зі Швейцарією прекрасно обходяться і без титулу «футбольна країна». Та навіть якщо враховувати наших північних сусідів, то найбільша країна Європи, де в топ-лізі грає менше 16-ти команд – майже уп’ятеро менша за нас (маю на увазі кількість жителів).

Ви можете сказати і скажете – так ніхто нікого не скорочує, воно само так виходить, фінансові проблеми ітд, для наших реалій зручніше буде зменшити кількість… Так тепер подивіться на останній стовпчик таблиці. У Туреччини показник ВВП ПКС на душу населення менший за швейцарський утричі. Але команд більше. Румунія програє за цим показником майже всім країнам з 16-ма командами – але має лігу з 18-ти клубів. Чому так?

Та тому, що фінансова складова тут якраз не грає такої особливої ролі, як у нас хочуть представити. Он у Боснії 16 команд, і за фінансовою могутністю вони від нас майже нікуди й не втекли. І скорочуватись вони, на відміну від нас, не збираються.

Тому я був, є і буду надалі прихильником не скорочення, а розширення УПЛ – до, скажімо, 18-ти, а ще краще 20-ти команд. Почекайте сміятись, я теж пам’ятаю про історію літа 2013-го, коли «Сталь» і «Олександрія» чи то відмовились, чи то їх «відмовили» від участі в чемпіонаті Прем’єр-ліги. Мені зараз не хочеться вчергове обговорювати «проблеми з алчевським стадіоном», хто хоче, може сам подивитись, де і в яку пору року грала свої матчі «Зоря», коли у неї реконструювали стадіон «Авангард». Проблема не в конкретних аренах, а в іншому.

Подивіться на ту ж Боснію. Там всього 5 клубів (із 16-ти) мають стадіони місткістю більше 10 тисяч глядачів. (В Албанії більше.) І нічого, живуть. А у нас вчепились за це правило – і апелюють до нього. Коли треба. А коли не треба, то покійний «Арсенал» може і на «Баннікова» грати, я вже не кажу про динамівську базу.

Головна проблема нашого футболу в тому, що ніхто навіть не намагається його не те що розвивати, а навіть втримати на плаву. Яким чином? Та хоча б зниженням чи взагалі відміною певних рамок – скажімо, розмірів стадіону, фінансового внеску ітд. От у нас є певні вимоги до арен УПЛ. Можна їх підняти ще більше, до 10 тисяч місць мінімум. І що зміниться? Абсолютно нічого. В Донецьку (на «Металург»), Полтаві, Запоріжжі народ почне масовіше ходити на футбол? Звісно ж, ні. От виходить в еліту «Олімпік». Його стадіон явно менше за 5 потрібних тисяч. Що йому робити? Орендувати «Олімпійський»? Навіщо? На них же все одно ходитиме 2-3 тисячі максимум – ну, крім матчу з «Шахтарем» і можливо приїзду «Динамо». Так і дайте їм можливість грати на своєму стадіончику.

А от коли він перестане вміщувати всіх бажаючих – отоді «Олімпік» сам задумається про зміну арени на більшу (або про розширення власної). Але це буде не на вимогу Ліги, а з об’єктивних причин рейтинг букмекерских контор.

При цьому я не проти певних рамок. Але вони мають бути логічні і корисні для більшості клубів, а не для меншості. Наприклад. У нас є вимога для клубів УПЛ утримувати дитячі школи. Утримують. І як, дуже багато користі з цих шкіл маємо? Ні. Бо ця норма – для галочки. І її виконання – теж. Нате вам школу і не чіпайте. Є у нас ліміт на легіонерів. Нібито штука правильна (з одного боку) – дає шанс українським футболістам. Але!

По-перше, ще коли цей ліміт вводили, то було заявлено, що він буде посилюватися з часом. Де це обіцяне посилення? Отож. Як зупинились на позначці «сім іноземців» - так і сидимо. Чому? У мене є лише одна версія – бо так вигідно. Кому? А зайдіть на сайт УПЛ і пробіжіться по клубних заявках. «Шахтар», «Динамо», «Металіст». Це три основні клуби, по яких посилення ліміту вдарить найбільше. Підозрюю, саме через їх позицію ніхто не збирається зменшувати кількість легіонерів на полі.

Але вибачте, УПЛ – це не вищезгадана трійця. Це «Говерла» і запорізький «Металург», це «Волинь» і «Зоря». Клуби, які спокійно могли б обходитись українськими футболістами. «Металург» так точно, ще років п’ять тому там була прекрасна молода і навіть не те що українська, а запорізька команда. А потім пішло-поїхало…

Навіщо середняки-аутсайдери тягнуть до України легіонерів? Не знаю. Точніше, здогадуюсь, але, як люблять говорити опоненти, не маю доказів. Ну так давайте дамо менеджерам цих клубів по руках, хай не з агентами працюють і гроші хазяйські тринькають –а працюють на перспективу. Тим паче, як показує приклад того ж Запоріжжя, нічого надскладного в такому підході немає. Не пригадаю я, щоб на школу «Металурга» витрачались якісь космічні кошти – а поповнення до першої команди вона давала регулярне і якісне. І не тільки для рівня МЗ: перерахувати Коваля і Сидорчука, Степаненка і Кривцова та багатьох інших – чи самі зможете?

Так, подібне рішення вдарить по грандах. Але, повторюсь, якщо Ліга хоче бути дійсно Лігою, нормально функціонуючим, стабільним і навіть трошечки перспективним проектом, вона має думати перш за все про більшість, про масовість, про розвиток маленьких клубів. Великі виживуть і без допомоги УПЛ. А маленькі ні. А Ліга, таке враження, «маленьких» скорше ігнорує, тримаючи їх тільки за необхідність голосувати на виборах.

Колись давно, в середині минулого століття, у деяких європейських чемпіонатах існувало таке поняття, як «зарплатна стеля». Це не від великого жлобства власників клубів – а від бажання ліг мати якомога більше конкурентних команд. Логіка проста – певна планка не дасть позбирати всіх зірок в 2-3 клубах, а наситить перспективними футболістами й інші, скромніші команди (чи просто залишить їх в рідних містах). Ви, звісно ж, можете сказати – а от зараз в тій же АПЛ чи бундеслізі? Так зараз ці ліги – успішні, прибуткові організації, яким уже не треба боротись за виживання чи якісь мінімальні гроші. Англійську Прем’єр-лігу, навіть попри недавнє домінування одного клуба, «Манчестер Юнайтед», дивився весь світ. Українську вишку, коли в ній не було рівних «Динамо» (а це, до речі, один і той самий період), не хотіли дивитись і не хотіли про неї читати навіть в самій Україні. Відкрийте підшивку «Футболу» за кінець 90-х і початок 2000-х, подивіться, скільки місця там відводилось нашому чемпіонату. Думаєте, це через лінь і небажання працювати? Нічого подібного. Не було попиту.

Підсумовуючи. Федерація і Ліга мали б перестати причитати, як у нас все погано – і скорочувати, навіть поки що гіпотетично, топ-дивізіон. Це скорочення нічого не дасть, а в подальшому призведе до чергового занепаду – і УПЛ виявиться «завеликою» навіть в форматі 12-ти команд. (Не дай Боже до такого дожити, але якщо станеться, згадаєте мої слова.) Треба не формати вигадувати, а працювати над власною ефективністю і розробляти правила гри, лімітні, інфраструктурні, фінансові – які були б зручні і вигідні не для «Шахтаря» і «Динамо», а для всіх інших. Звісно, вимагаючи від «маленьких» певного поступу – але водночас і сприяючи, допомагаючи цьому. Бо розвести руками і сказати, наприклад – ну от, ФК «Львів» припинив своє існування – просто. А допомогти клубу не зникнути (так, і методом батога теж) – це складно. Але необхідно. Інакше за 10-15 років від нашого футболу залишиться тільки формат «Чотири гранди в 12 кіл». Ви цього хочете?