Цікаво, що футбольній Україні принесе нинішній день, 4 грудня?
Але для початку нагадаю читачам якою для українців була ця дата. Рівно 75 років цього дня Президія Верховної Ради СРСР ухвалила указ про розмежування областей між Україною і Білорусією, за яким українці втратили Берестейщину. А ще цього року у складі УРСР утворено нові області: Волинську, Дрогобицьку, Львівську, Ровненську, яку пізніше українізували в Рівненську і Тернопільську.
Натомість 1941 року цього ж таки дня в Москві за «круглим» столом підписано радянсько-польську декларацію про дружбу та взаємодопомогу між двома державами, чим лондонський еміграційний уряд визнав радянську окупацію території Західної України та Західної Білорусі у вересні 1939 року. Така була вона наша, але гірка історична правда.
Але є й приємне. Сьогодні, 4 грудня, свій День народження відзначатиме голова НОК УкраїниСергій Бубка, який появився на світ Божий 1963 року в місті Луганськ…
А що маємо зараз? В одній частині України (на землі чорного золота) проросійські сепаратисти намагаються правити свій бал, з надією відтяти цей шмат української території на догоду Путіну. А кримський півострів прихватизувала РФ ще весною. До речі, російські правителі постійно мутять нашу воду і перекопують землю в українському городі. Разом із цим, на їхню думку, український народ має бути їм за все …вдячним. Хоча в дійсності вони завжди не справедливо і не по-спортивному вчиняли по відношенні до України та її мешканців. Ой і наробили вони на нашій землі …добра. Ми досі не знаємо, що з цим крамом робити.
Ось і тепер на правах захланного імператора російський гном-президент зажадав привласнити Крим і все, що знаходиться на цій, Богом обігрітій, землі. Нікого і нічого не соромлячись (зрештою у більшості росіян ця риса характеру …відсутня) встановили на цій території своє верховенство. І навіть замахнулася на святую святих – наш копаний м’яч. Складається враження, що «Таврія» з Сімферополя й не здобувала звання чемпіона України і не ПФК «Севастополь» гідно фінішував у турнірній таблиці в сезон свого великого дебюту в Прем’єр-лізі України. Зараз команди з Сімферополя і Севастополя представлені в зоні «Південь» другої ліги першості Росії.
Однак українська футбольна верхівка з цього питання не проливала сліз. Склалось враження, що у ФФУ на все, що має український підтекст, наплювати. Для них важливо, аби як найдовше втриматись у своїх кріслах, навіть з термометрами за пазухою. Мовляв, хворих не можна звільнити з роботи. Так не можна працювати, але очільник ФФУ А.Коньков, завдяки лікарняному бюлетеню врятувався хоча і проігнорував візит самого Президента УЄФА Мішеля Платіні. Вийшло не зовсім по гостинному.
Добре, що на спілкування з французом знайшов час Президент України Петро Порошенко, якому Платіні заявив, що УЄФА створить робочу групу з цього питання та налагодила постійний діалог з почесним Президентом ФФУ Григорієм Суркісом, який також був присутній на цій зустрічі. Порошенко висловив думку, що для УЄФА важливо не бути втягнутим у не футбольні баталії навколо півострова і наголосив: «Футбольний Крим є і буде українським»!
Однак обійшлося без прийняття будь яких рішень на користь України. Обидва перші мужі зійшлися на тому, що остаточне рішення щодо кримських клубів ухвалять в рамках статутних норм УЄФА на засіданні керівництва УЄФА в Лозанні 4 грудня.
На жаль, головний футболіст Європи мсьє Мішель так не відповів на просте питання: «З чийого дозволу українські клубу було заявлено у змагання іншої країни»?
А віце-президент Федерації футболу України Андрій Павелко (принагідно, певний кандидат на посаду Президента ФФУ, - авт) зазначив: «Я впевнений, що наших уболівальників чекає приємний сюрприз в майбутньому». Ну, ну побачимо чого варті ваші слова, шановний пане Андрію і що ви мали на увазі.
Але його слова: «Давайте не поспішати», дуже насторожили. Бо кримські клуби майже рік перебувають у російському ярмі і досі ніхто не рветься на їх визволення. Прикро і те, що в Україні окрім одного Г.Суркіса не знайшлося впливової людини, яка б ініціювала визвольну боротьбу проти російських окупантів.
Цікаво для чого в Україні створено всякі федерації та навіть Міністерство спорту?
Але варто знати, що в Україні виховалось аж три (!) володарі «Золотого м’яча» за версією France football,(О.Блохін (1975), І.Бєланов (1986) і А.Шевченко (2004).
Невже ці персонажі настільки обділені у національному питанні? Хоча перший завжди себе ототожнював «савецкім чєлавєком», другому усе до лампочки, а третій – навіть за грубі мільйони не міг «зв’язати» кілька слів українською під час виборчої кампанії під крилом сумнозвісної Наташі Королевської. Невже Україна виховувала яничарів!? НІ!
Бо простий український народ повсюди дає ворогові відсіч. Хотілося б щоб і сьогодні так вчинили люди, які покликані стояти на сторожі української футбольної недоторканості в спокійній Швейцарії.