У Львові будинок за адресою вул. Марка Вовчка, 4 віднедавна прикрашає меморіальна таблиця. Саме тут більшість життя провів один із засновників ФК «Карпати» нині уже покійний Юрій Зубач. Зате розповіді батька про створення «левів», про його ігрову кар’єру добре пам’ятає син відомого нападника Олег Зубач і колеги.
«Товариство зібралося на квартирі у Клімова. Були директор заводу «Сільмаш» Калініченко, Клімов, мене також запросили. Калініченко запропонував назвати нову команду «Галичина». Клімов заперечив: «Може, ще напишемо «СС Галичина»»? Сперечалися. Я й кажу: «По-моєму, найкраще назвати «Карпати»», – саме так описував початок створення найпопулярнішого львівського клубу сам Юрій Зубач.
Серед засновників клубу у січні 1963 року він опинився не випадково. На той час за плечима Юрія Зубача була тривала футбольна кар’єра.
«Перша гра, за словами тата, йому не вдалася, – розповідає про дебют батька у великому футболі Олег Зубач. – На полі йому трапився дуже серйозний опонент. Татові було вісімнадцять років, а тому – під тридцять. Батько розповідав, що коли грали корпус в корпус, то впав у болото: весь обляпався і дуже розстроївся через це».
Після невдалого початку, прийшли періоди слави, коли Юрій Зубач забивав у ворота суперників по 40 голів за сезон. А разом із львівським «Спартаком» був близький до виходу у перший дивізіон чемпіонату СРСР.
«Юру називали Студобекером, – пригадує одноклубник Юрія Зубача та ще один із співзасновників «Карпат» Василь Соломонко. – На тренування він працював самостійно, тільки брав участь у колективних і двосторонніх іграх. Мав чудове дихання. Навіть після 90 хвилин на полі виглядав свіжим».
Саме тоді Юрієм зацікавилося київське «Динамо». Втім сам нападник не бажав залишати Львів. Щоправда, аби утримувати сім’ю, – а футбол тоді радше сприймався як хобі – відомому гравцеві довелося шукати для справжню роботу. Разом із другом Василем Бальком почали ремонтували друкарські машинки. Тим паче, що Юрій Зубач уже був досвідченим механіком.
Ще у часи Другої світової війни під час німецької окупації футболіст у Львові на пл. Ринок відкрив власну майстерню. Особливо прибутковою справа стала після приходу радянської влади, адже на всіх друкарських машинках довелося змінювати шрифти з латині на кирилицю. Але... «Радянські визволителі придивилися, що то дохідне ремесло, і в якийсь момент прийшли, заарештували, а всі машинки конфіскували», – говорить Василь Балько.
У 60-х роках Юрій Зубач отримав новий поштовх у футбольній кар’єрі. Почав працювати тренером. Зокрема, у команді заводу «Сільмаш».
«Ми з ним упродовж 1962 року провели відповідну роботу, виграли перехідні ігри і завоювали право для Львова мати команду класу Б, яка потім й отримала найменування «Карпати», – розповідає Василь Соломонко.
А чергові реформи у радянському футболі призвели до появи другої групи класу А, де знайшлося місце і для львівського клубу. Щоправда, це вже була команда майстрів. Відтак Зубач тренерську естафету передав професіоналу з Донецька, Юрію Жукову. А за своїм дітищем продовжив слідкувати уже з трибун стадіону в компанії сина. Як розповідає Олег Зубач, за виступами рідної команди батько стежив до останніх днів свого життя.